ex_ruda_pan
in
ua
Мокрий сніг
Оригинал взят у pry4ilok в Мокрий сніг
Перш ніж вийти з дому ні світ ні зоря, не поснідавши, ну та Бог із ним із тим сніданком, гірше того - не зробивши зарядки, я відкрила УП і побачила, що Янукович злив Україну Путєну. Новина не те щоб несподівана, аналітики й просто люди при здоровому умі розуміють: не все коту масляна, притисне Януковичу - притиснуть і Януковича. А це діло робити Путєн уміє. Ну шо ж, думаю, це поки що віртуальні ігри. Ше поборемось.
Тим більше, схоже, мобілізація активно триває.Спершу мені треба було на бульвар Шевченка, і дорогою туди, на Богдана Хмельницького, я завважила міліції - як мусору, а також безліч даішників, а на Леонтовича, здається, - два великі автобуси, з яких щойно вилізли заспані тітушки. Взагалі, доки я моталася містом, училася розрізняти тітушок і «наших». Ті, що висипали з великих автобусів на Леонтовича, були з каламутними очима й агресивні: наприклад, я їх не чіпала, а вони дивилися на мене підозріло й вороже. (Правда, потім я виявила, що на ручці моєї сумки красується синьо-жовтий бантік...)
Мобілізованих вранці найбільше було в метрі. Чесно кажучи, основна різниця між двома основними групами мобілізованих, яку я вивела зі своїх спостережень, це те, що «наші» обіймаються двостатево й галантно, а в тітушок мужики з мужиками, а баби з бабами, і ззаду.Ще одне спостереження: у тітушок, як у бульдогів, масивна нижня частина обличчя, жувальна, а в наших дядьків - обличчя переважно круглі, пропорційні. Бачила загони «наших» - не такі жуткі, не агресивні, хоч із задоволенням відчувала силу, яка від них іде... Опять же - сила не страшна, а якась ділова, воляча чи шо...
Учора буквально в одній передачі по телику сказав грузинський друг: «Пусть прольется моя кровь на украинской земле, если эта кровь хоть немного даст победы украинскому народу». І вслід за ним сказав сонячний мєстний сковородинець Олег Скрипка: «Найбільша перемога не варта найменшої людської жертви». Шось схоже Достоєвський сказав, да? Тим часом є дуже простий закон: чим більше віддаєш, тим більше прибуває. А якщо жмотишся й не віддаєш нічого, то, як у тій казці, неодмінно знайдеться хтось, хто виманить у тебе «те, що з’явилося на господарці, коли тебе вдома не було»... свобода з’явилася, коли українця вдома не було. Він її не бачив, не пізнав. А коли побачить-пізнає, буде пізно. Пройде чортів виконавець.
Я не сумніваюся, що є в Україні люди, які не зациклюються на своєму фізичному існуванні, не трусяться над своїм життям, як Герасим Калитка над своїм багатством, і, коли вибір приставить ніж до горла, виміняють за нього довге і щасливе життя народу. Бо рід може зберегтися тільки в лоні народу, як людина - може зберегтися тюльки в Бозі. Все решта - виродки й перевертні.
Учора дивилася на Громадському ТБ облогу Шевченківського суду з вимогою відпустити Андрія Дзиндзю. Було дуже прикро чути легковажні молодецькі вигуки: «Без Андрія не підемо!» Підете, хлопці, підете без Андрія, не девальвуйте своє слово, не розбещуйте і не розслабляйте себе. Пообіцяй собі зробити щось маленьке - і зроби, і воно стане зачином великого. Не нахваляйся зробити те, чого зробити не під силу, бо так і залишишся пустодзвоном. Мимо волі. Просто - така сила слова.
На одній із передач Громадського ТБ виступав відставний міліцейський начальник. Його мова була слизька, можна сказати й так - нейтральна. Єдине, що мені вкарбувалося в пам’ять, - він часто повторював слово «аналітики»: міліцейські аналітики, урядові аналітики... Уже тоді мене щось муляло у зв’язку з цим.
Сергій Ласкавий скинув посилання на ось цей ролик,
і я подумала - яка ж корисна штука. Ролик. Звісно - не панацея, кожна країна має свої особливості, з кожного правила бувають винятки. Але ж не секрет: багато людей - здорові циніки, багато - просто настільки в тім’я биті, що не вірять у силу мас. Невеличкий лікнеп із переконливими прикладами міг би їх підштовхнути на Майдан. Бо справді важить кількість. Чим більше людей вийде на майдани й на вулиці, тим швидше влада дрогне.
А ще цікаво: чи хоча б Юра Луценко в тюрмі прочитав якусь повстанську аналітику?
Мокрий сніг... Наче хтось вливає силу.
P.S.А на слизькій Московській улиці хрестила-си першим красивим падінням о цій зимі. Кинувся мужчина помогти - а я, дурна, поспішила встати сама...
Перш ніж вийти з дому ні світ ні зоря, не поснідавши, ну та Бог із ним із тим сніданком, гірше того - не зробивши зарядки, я відкрила УП і побачила, що Янукович злив Україну Путєну. Новина не те щоб несподівана, аналітики й просто люди при здоровому умі розуміють: не все коту масляна, притисне Януковичу - притиснуть і Януковича. А це діло робити Путєн уміє. Ну шо ж, думаю, це поки що віртуальні ігри. Ше поборемось.
Тим більше, схоже, мобілізація активно триває.Спершу мені треба було на бульвар Шевченка, і дорогою туди, на Богдана Хмельницького, я завважила міліції - як мусору, а також безліч даішників, а на Леонтовича, здається, - два великі автобуси, з яких щойно вилізли заспані тітушки. Взагалі, доки я моталася містом, училася розрізняти тітушок і «наших». Ті, що висипали з великих автобусів на Леонтовича, були з каламутними очима й агресивні: наприклад, я їх не чіпала, а вони дивилися на мене підозріло й вороже. (Правда, потім я виявила, що на ручці моєї сумки красується синьо-жовтий бантік...)
Мобілізованих вранці найбільше було в метрі. Чесно кажучи, основна різниця між двома основними групами мобілізованих, яку я вивела зі своїх спостережень, це те, що «наші» обіймаються двостатево й галантно, а в тітушок мужики з мужиками, а баби з бабами, і ззаду.Ще одне спостереження: у тітушок, як у бульдогів, масивна нижня частина обличчя, жувальна, а в наших дядьків - обличчя переважно круглі, пропорційні. Бачила загони «наших» - не такі жуткі, не агресивні, хоч із задоволенням відчувала силу, яка від них іде... Опять же - сила не страшна, а якась ділова, воляча чи шо...
Учора буквально в одній передачі по телику сказав грузинський друг: «Пусть прольется моя кровь на украинской земле, если эта кровь хоть немного даст победы украинскому народу». І вслід за ним сказав сонячний мєстний сковородинець Олег Скрипка: «Найбільша перемога не варта найменшої людської жертви». Шось схоже Достоєвський сказав, да? Тим часом є дуже простий закон: чим більше віддаєш, тим більше прибуває. А якщо жмотишся й не віддаєш нічого, то, як у тій казці, неодмінно знайдеться хтось, хто виманить у тебе «те, що з’явилося на господарці, коли тебе вдома не було»... свобода з’явилася, коли українця вдома не було. Він її не бачив, не пізнав. А коли побачить-пізнає, буде пізно. Пройде чортів виконавець.
Я не сумніваюся, що є в Україні люди, які не зациклюються на своєму фізичному існуванні, не трусяться над своїм життям, як Герасим Калитка над своїм багатством, і, коли вибір приставить ніж до горла, виміняють за нього довге і щасливе життя народу. Бо рід може зберегтися тільки в лоні народу, як людина - може зберегтися тюльки в Бозі. Все решта - виродки й перевертні.
Учора дивилася на Громадському ТБ облогу Шевченківського суду з вимогою відпустити Андрія Дзиндзю. Було дуже прикро чути легковажні молодецькі вигуки: «Без Андрія не підемо!» Підете, хлопці, підете без Андрія, не девальвуйте своє слово, не розбещуйте і не розслабляйте себе. Пообіцяй собі зробити щось маленьке - і зроби, і воно стане зачином великого. Не нахваляйся зробити те, чого зробити не під силу, бо так і залишишся пустодзвоном. Мимо волі. Просто - така сила слова.
На одній із передач Громадського ТБ виступав відставний міліцейський начальник. Його мова була слизька, можна сказати й так - нейтральна. Єдине, що мені вкарбувалося в пам’ять, - він часто повторював слово «аналітики»: міліцейські аналітики, урядові аналітики... Уже тоді мене щось муляло у зв’язку з цим.
Сергій Ласкавий скинув посилання на ось цей ролик,
і я подумала - яка ж корисна штука. Ролик. Звісно - не панацея, кожна країна має свої особливості, з кожного правила бувають винятки. Але ж не секрет: багато людей - здорові циніки, багато - просто настільки в тім’я биті, що не вірять у силу мас. Невеличкий лікнеп із переконливими прикладами міг би їх підштовхнути на Майдан. Бо справді важить кількість. Чим більше людей вийде на майдани й на вулиці, тим швидше влада дрогне.
А ще цікаво: чи хоча б Юра Луценко в тюрмі прочитав якусь повстанську аналітику?
Мокрий сніг... Наче хтось вливає силу.
P.S.А на слизькій Московській улиці хрестила-си першим красивим падінням о цій зимі. Кинувся мужчина помогти - а я, дурна, поспішила встати сама...