Сум та й годі...
Originally posted by ihorhulyk at Сум та й годі...
Ілюстрація: mk.ru
Може, не надто обізнаний з позалаштунковими процесами читач направду робить висновок про: а) ефективність влади; б) наполегливість опозиції. Однак убозство обидвох проступає, коли намагаєшся бодай поверхово укласти логічний ланцюжок подій і фактів. Знання посилює сум, а, отже, люди, яким небайдужа власна доля і майбутнє дітей, навряд чи мають підстави для оптимізму.
Ефективність влади наразі зводится до недолугої пропаганди, від якої українців вивертало двадцять років тому. Стиль „совка” переслідує нинішніх очільників, і, в принципі, від них годі вимагати чогось іншого. Адже саме в умовах епохи брєжнєвського застою формувався їхній світогляд, там же здобувалися знання (якщо, звичайно, такі присутні), не де інде нагромаджувався практичний досвід управлінців.
Та пропагандою засилля посттоталітарних урядників не обмежується. Вони пробують вирівняти під свій гребінець усяке інакодумство, викосити під свій ранжир суспільний моріжок, аби відтак він милував око найвищому гарантові. Вочевидь, процес цей болісний, особливо коли маєш справу із поколінням, яке, на превеликий жаль офіційних ідеологів, вже виносило інші погляди на світ і на свою роль у ньому. Звідси - й конфлікти, і намагання укоськати протестантів кільцями „Беркута”, виштовхнути їх на околиці міст, затюкати із телеканалів...
Про „ефективність опозиції” взагалі мова окрема. І не варто списувати все на „невідформатованість” та неструктуризованість противників режиму. Тут, мабуть, суттєвіше інше: неготовність до діалогу зі спільнотою, яку дурили всі урядники, і нинішні опозиціонери серед них. А ще - цілковита прострація в умовах жорсткості та агресивності влади. Вони, ці умови, дуже відрізняються від тих, в яких формувалася, до прикладу, „Україна без Кучми” чи відтак „помаранчевий” спротив. Нинішній час вимагає адекватних, блискавичних реакцій, а наша опозиція потонула у нескінчених засіданнях, дискусіях, взаємних звинуваченнях та традиційно українських підозрах у потенційній зраді.
Отож коло замикається: обиватель не вірить владі; влада розуміє, що ствердитися вона може не на довірі, а на „авторитеті сили і порядку”, до слова, сумнівному; опозиція ненавидить владу, легковірно покладається на невдоволення мас і животіє у несвіжому бульйоні особистих амбіцій своїх лідерів.
Окремо скажемо про інтелектуалів. Вони вже втомилися від розмов „німого із глухим”, їх начебто й чують, але ставляться до розумних порад із пихою всезнайок, достатньою, аби мудрий чоловік взагалі втратив бажання комунікувати. Здебільша, вони повернулися до своїх бібліотечних студій, відклавши проекти „країни Оз”, якою ще недавно бачилася їм рідна держава, до ліпших часів. Якщо ті, звичайно, будуть...
Ігор Гулик
Печаль, и все тут…
Может, читатель, не слишком посвященный в процесы закулисья, действительно делает вывод о : а) эффективности власти; б) настойчивости оппозиции. Однако убогость обоих проступает, когда пытаешься хотя бы поверхностно выстроит логическую цепочку событий и фактов. Знание усиливает печаль, а, следовательно, у людей, небезразличных к собственной судьбе и будущему своих детей, вряд ли есть основания для оптимизма.
Эффективность власти пока сводится к бестолковой пропаганде, от которой украинцев выворачивало тридцать лет назад. Стиль "совка" преследует нынешних руководителей, и, в принципе, от них нечего требовать чего-то другого. Ведь именно в условиях эпохи брежневского застоя формировалось их мировоззрение, там же приобретались знания (если, конечно, таковые имеются); не там ли накапливался практический опыт управленцев.
Пропагандой засилье посттоталитарных чиновников не ограничивается. Они пробуют выровнять под свою расческу всякое инакомыслие, выкосить под свой ранжир общественную лужайку, чтобы затем она радовала глаз Высокого гаранта. Очевидно, процесс этот болезненный, особенно когда имеешь дело с поколением, которое, к сожалению официальных идеологов, обладает другими взглядами на мир и на свою роль в нем. Отсюда - и конфликты, и попытки зажать протестантов кольцами "Беркута", вытолкнуть их на окраины городов, затравить телеканалами...
"Эффективность оппозиции" тема вообще отдельная. И не стоит списывать все на "неотформатованность" и неструктурированость противников режима. Пожалуй, существенно другое: неготовность к диалогу с общественностью, которую обманывали все чиновники, и нынешние оппозиционеры тоже. А еще - полная прострация в условиях ужесточения и агрессивности власти. Они, эти условия, очень отличаются от тех, в которых формировалась к примеру, "Украина без Кучмы" или затем "оранжевое" сопротивление. Нынешнее время требует адекватных, молниеносных реакций, а наша оппозиция утонула в бесконечных заседаниях, дискуссиях, взаимных обвинениях и традиционно украинских подозрениях в потенциальной измене.
Так круг замыкается: обыватель не верит власти; власть понимает, что утвердиться она может не на доверии, а на "авторитете силы и порядка", к слову, сомнительном; оппозиция ненавидит власть, легковерно полагается на недовольство масс и прозябает в несвежем бульоне личных амбиций своих лидеров.
Отдельно скажем об интеллектуалах. Они уже устали от разговоров "немого с глухим", их вроде бы и слышат, но относятся к разумным советам с тщеславием всезнаек, достаточным, чтобы мудрый человек вообще потерял желание коммуникации. Большей частью, они вернулись к своим библиотечным исследованиям, отложив проекты "страны Оз" , которой еще недавно виделось им родное государство, до лучших времен. Если те, конечно, будут...
Игорь Гулык
Ілюстрація: mk.ru
Може, не надто обізнаний з позалаштунковими процесами читач направду робить висновок про: а) ефективність влади; б) наполегливість опозиції. Однак убозство обидвох проступає, коли намагаєшся бодай поверхово укласти логічний ланцюжок подій і фактів. Знання посилює сум, а, отже, люди, яким небайдужа власна доля і майбутнє дітей, навряд чи мають підстави для оптимізму.
Ефективність влади наразі зводится до недолугої пропаганди, від якої українців вивертало двадцять років тому. Стиль „совка” переслідує нинішніх очільників, і, в принципі, від них годі вимагати чогось іншого. Адже саме в умовах епохи брєжнєвського застою формувався їхній світогляд, там же здобувалися знання (якщо, звичайно, такі присутні), не де інде нагромаджувався практичний досвід управлінців.
Та пропагандою засилля посттоталітарних урядників не обмежується. Вони пробують вирівняти під свій гребінець усяке інакодумство, викосити під свій ранжир суспільний моріжок, аби відтак він милував око найвищому гарантові. Вочевидь, процес цей болісний, особливо коли маєш справу із поколінням, яке, на превеликий жаль офіційних ідеологів, вже виносило інші погляди на світ і на свою роль у ньому. Звідси - й конфлікти, і намагання укоськати протестантів кільцями „Беркута”, виштовхнути їх на околиці міст, затюкати із телеканалів...
Про „ефективність опозиції” взагалі мова окрема. І не варто списувати все на „невідформатованість” та неструктуризованість противників режиму. Тут, мабуть, суттєвіше інше: неготовність до діалогу зі спільнотою, яку дурили всі урядники, і нинішні опозиціонери серед них. А ще - цілковита прострація в умовах жорсткості та агресивності влади. Вони, ці умови, дуже відрізняються від тих, в яких формувалася, до прикладу, „Україна без Кучми” чи відтак „помаранчевий” спротив. Нинішній час вимагає адекватних, блискавичних реакцій, а наша опозиція потонула у нескінчених засіданнях, дискусіях, взаємних звинуваченнях та традиційно українських підозрах у потенційній зраді.
Отож коло замикається: обиватель не вірить владі; влада розуміє, що ствердитися вона може не на довірі, а на „авторитеті сили і порядку”, до слова, сумнівному; опозиція ненавидить владу, легковірно покладається на невдоволення мас і животіє у несвіжому бульйоні особистих амбіцій своїх лідерів.
Окремо скажемо про інтелектуалів. Вони вже втомилися від розмов „німого із глухим”, їх начебто й чують, але ставляться до розумних порад із пихою всезнайок, достатньою, аби мудрий чоловік взагалі втратив бажання комунікувати. Здебільша, вони повернулися до своїх бібліотечних студій, відклавши проекти „країни Оз”, якою ще недавно бачилася їм рідна держава, до ліпших часів. Якщо ті, звичайно, будуть...
Ігор Гулик
Печаль, и все тут…
Может, читатель, не слишком посвященный в процесы закулисья, действительно делает вывод о : а) эффективности власти; б) настойчивости оппозиции. Однако убогость обоих проступает, когда пытаешься хотя бы поверхностно выстроит логическую цепочку событий и фактов. Знание усиливает печаль, а, следовательно, у людей, небезразличных к собственной судьбе и будущему своих детей, вряд ли есть основания для оптимизма.
Эффективность власти пока сводится к бестолковой пропаганде, от которой украинцев выворачивало тридцать лет назад. Стиль "совка" преследует нынешних руководителей, и, в принципе, от них нечего требовать чего-то другого. Ведь именно в условиях эпохи брежневского застоя формировалось их мировоззрение, там же приобретались знания (если, конечно, таковые имеются); не там ли накапливался практический опыт управленцев.
Пропагандой засилье посттоталитарных чиновников не ограничивается. Они пробуют выровнять под свою расческу всякое инакомыслие, выкосить под свой ранжир общественную лужайку, чтобы затем она радовала глаз Высокого гаранта. Очевидно, процесс этот болезненный, особенно когда имеешь дело с поколением, которое, к сожалению официальных идеологов, обладает другими взглядами на мир и на свою роль в нем. Отсюда - и конфликты, и попытки зажать протестантов кольцами "Беркута", вытолкнуть их на окраины городов, затравить телеканалами...
"Эффективность оппозиции" тема вообще отдельная. И не стоит списывать все на "неотформатованность" и неструктурированость противников режима. Пожалуй, существенно другое: неготовность к диалогу с общественностью, которую обманывали все чиновники, и нынешние оппозиционеры тоже. А еще - полная прострация в условиях ужесточения и агрессивности власти. Они, эти условия, очень отличаются от тех, в которых формировалась к примеру, "Украина без Кучмы" или затем "оранжевое" сопротивление. Нынешнее время требует адекватных, молниеносных реакций, а наша оппозиция утонула в бесконечных заседаниях, дискуссиях, взаимных обвинениях и традиционно украинских подозрениях в потенциальной измене.
Так круг замыкается: обыватель не верит власти; власть понимает, что утвердиться она может не на доверии, а на "авторитете силы и порядка", к слову, сомнительном; оппозиция ненавидит власть, легковерно полагается на недовольство масс и прозябает в несвежем бульоне личных амбиций своих лидеров.
Отдельно скажем об интеллектуалах. Они уже устали от разговоров "немого с глухим", их вроде бы и слышат, но относятся к разумным советам с тщеславием всезнаек, достаточным, чтобы мудрый человек вообще потерял желание коммуникации. Большей частью, они вернулись к своим библиотечным исследованиям, отложив проекты "страны Оз" , которой еще недавно виделось им родное государство, до лучших времен. Если те, конечно, будут...
Игорь Гулык