Метастази брехні
Originally posted by ihorhulyk at Метастази брехні
Мені іноді спадає на думку, що ми всі разом з якоюсь непритаманною нам досі запопадливістю взялися спростовувати тезу, висловлену свого часу 16-м президентом США Авраамом Лінкольном: «Можна обдурити одну людину багато разів, можна обманути велику масу людей один раз. Але ще нікому не вдавалося обдурити велику масу людей багато разів поспіль».
Ми даємо себе дурити.
Це - перша й головна причина усіх бід, які чигають на кожного індивіда зокрема і на спільноту загалом. І ніхто нам не зарадить, - ні власний месія, ні Вашингтон (той, що президент), ні Папа Римський з Вселенським патріархом укупі, ні Росія, ні Америка. Ми не хочемо зарадити самі собі.
Бо звикли жити одуреними, і черпаємо у глупоті такої ситуації натхнення для невпинних жалів, зітхань, розведення рук. Нам так дуже легко й комфортно - просто заявити: «мене обдурили», і сидіти каменем, не поворухнувши пальцем, щоб не бути ошуканим наступного дня.
Друга причина наших з вами проблем - лінощі розуму, який ми ладні докладати до усього, що не вартує активних порухів сірої речовини - як насолити сусідові, як допекти тещі, як відкараскатися від роботи, - але в жодному разі не до того, щоб захистити себе від брехні.
Нам дають у руки Конституцію з викладом усіх наших прав і вольностей, а ми воліємо слухати коментарі, інтерпретації, казна-звідки і казна-ким переписані тлумачення, - бо так легше. Завжди можна знайти крайнього - мовляв, казав же ж такий-то ім’ярек (народний депутат, президент, цілитель, тітонька в автобусі), а я й повірив…
Нам пишуть, що водоканал, жеки, теплокомуненерго займаються махінаціями, призначаючи тарифи зі стелі; ентузіасти ходять за нас у суди, аби ті необґрунтовані тарифи скасувати; нам повідомляють, що їх вже скасовано. А ми й надалі платимо суми, вказані нам у писульках, і навіть коли за нас заповнюють заяву на перерахунок переплачених нами ж грошей, ми сидимо по хатах, міркуючи, що так воно ліпше.
Навіть коли чиновникам набридає нас дурити, ми активно беремося за самообман. Переконуємо себе та інших, що у цій державі (яка, до речі, успішно дає собі раду за наші з вами податки) нічого не змінилося, що тут - забута Богом пустеля, що пробувати на цій землі будувати, - не кажу рай, просто нормальне суспільство, - велика ілюзія. Але це - неправда, точніше, не вся правда, оскільки є купа ближніх, що таки зуміли пробити глуху стіну, спробували подолати інерцію і облуду, і таки живуть по-людськи.
Я досі не можу второпати, чого шукають по європейських нужниках і багатих передпокоях міцні, здорові, освічені українці? Чому, до прикладу, мій знайомий, який після поневірянь у Португалії, де отримував по 600 євро, щомісяця надсилаючи половину сім’ї, не всидів в Україні, де йому пропонували 450 за чисту роботу за фахом і поруч з родиною? Теща заїла, комунальні негаразди відлякали?
Якось мене вразила одна фраза, вихоплена з потоку телевізійної жуйки. Мова йшла про українських скінгедів, які беруться захищати права автохтонів на теренах України. І раптом журналіст за кадром риторично запитав: а чому цим молодикам не гріє перспектива поїхати боронити права українських заробітчан, гнаних і принижених, за кордонами? А й справді, - чому?
А тому що тут, у середовищі, просякнутому брехнею влади і самообманом обивателя, дуже зручно підігрувати настроям вічно ображеного, несамореалізованого громадянина. Серед потоків неправди він легко повірить, що його головним ворогом є москаль, мурин чи азієць. А відважні хлопці, які у своєму житті не заробили самотужки ні шеляга, проїдаючи батьківську зарплату, набивши писка інородцю, виглядатимуть захисниками нації. А коли їх посадять до цюпи, - то й узагалі національними героями.
Я не маю певного рецепту, як нам побороти цю недугу олжі. Його не має ніхто. Президент, що присягав на євангелії про одне, а чинить геть інше; депутати, що відверто дурили публіку, доведену до передвиборчого ражу; судді, які обертають законом, як дишлом…
Може, зробимо це без них. Принаймні, під час великоднього посту, готуючись до сповіді, покладемо собі за правило - не дурити…
Ігор Гулик
Мені іноді спадає на думку, що ми всі разом з якоюсь непритаманною нам досі запопадливістю взялися спростовувати тезу, висловлену свого часу 16-м президентом США Авраамом Лінкольном: «Можна обдурити одну людину багато разів, можна обманути велику масу людей один раз. Але ще нікому не вдавалося обдурити велику масу людей багато разів поспіль».
Ми даємо себе дурити.
Це - перша й головна причина усіх бід, які чигають на кожного індивіда зокрема і на спільноту загалом. І ніхто нам не зарадить, - ні власний месія, ні Вашингтон (той, що президент), ні Папа Римський з Вселенським патріархом укупі, ні Росія, ні Америка. Ми не хочемо зарадити самі собі.
Бо звикли жити одуреними, і черпаємо у глупоті такої ситуації натхнення для невпинних жалів, зітхань, розведення рук. Нам так дуже легко й комфортно - просто заявити: «мене обдурили», і сидіти каменем, не поворухнувши пальцем, щоб не бути ошуканим наступного дня.
Друга причина наших з вами проблем - лінощі розуму, який ми ладні докладати до усього, що не вартує активних порухів сірої речовини - як насолити сусідові, як допекти тещі, як відкараскатися від роботи, - але в жодному разі не до того, щоб захистити себе від брехні.
Нам дають у руки Конституцію з викладом усіх наших прав і вольностей, а ми воліємо слухати коментарі, інтерпретації, казна-звідки і казна-ким переписані тлумачення, - бо так легше. Завжди можна знайти крайнього - мовляв, казав же ж такий-то ім’ярек (народний депутат, президент, цілитель, тітонька в автобусі), а я й повірив…
Нам пишуть, що водоканал, жеки, теплокомуненерго займаються махінаціями, призначаючи тарифи зі стелі; ентузіасти ходять за нас у суди, аби ті необґрунтовані тарифи скасувати; нам повідомляють, що їх вже скасовано. А ми й надалі платимо суми, вказані нам у писульках, і навіть коли за нас заповнюють заяву на перерахунок переплачених нами ж грошей, ми сидимо по хатах, міркуючи, що так воно ліпше.
Навіть коли чиновникам набридає нас дурити, ми активно беремося за самообман. Переконуємо себе та інших, що у цій державі (яка, до речі, успішно дає собі раду за наші з вами податки) нічого не змінилося, що тут - забута Богом пустеля, що пробувати на цій землі будувати, - не кажу рай, просто нормальне суспільство, - велика ілюзія. Але це - неправда, точніше, не вся правда, оскільки є купа ближніх, що таки зуміли пробити глуху стіну, спробували подолати інерцію і облуду, і таки живуть по-людськи.
Я досі не можу второпати, чого шукають по європейських нужниках і багатих передпокоях міцні, здорові, освічені українці? Чому, до прикладу, мій знайомий, який після поневірянь у Португалії, де отримував по 600 євро, щомісяця надсилаючи половину сім’ї, не всидів в Україні, де йому пропонували 450 за чисту роботу за фахом і поруч з родиною? Теща заїла, комунальні негаразди відлякали?
Якось мене вразила одна фраза, вихоплена з потоку телевізійної жуйки. Мова йшла про українських скінгедів, які беруться захищати права автохтонів на теренах України. І раптом журналіст за кадром риторично запитав: а чому цим молодикам не гріє перспектива поїхати боронити права українських заробітчан, гнаних і принижених, за кордонами? А й справді, - чому?
А тому що тут, у середовищі, просякнутому брехнею влади і самообманом обивателя, дуже зручно підігрувати настроям вічно ображеного, несамореалізованого громадянина. Серед потоків неправди він легко повірить, що його головним ворогом є москаль, мурин чи азієць. А відважні хлопці, які у своєму житті не заробили самотужки ні шеляга, проїдаючи батьківську зарплату, набивши писка інородцю, виглядатимуть захисниками нації. А коли їх посадять до цюпи, - то й узагалі національними героями.
Я не маю певного рецепту, як нам побороти цю недугу олжі. Його не має ніхто. Президент, що присягав на євангелії про одне, а чинить геть інше; депутати, що відверто дурили публіку, доведену до передвиборчого ражу; судді, які обертають законом, як дишлом…
Може, зробимо це без них. Принаймні, під час великоднього посту, готуючись до сповіді, покладемо собі за правило - не дурити…
Ігор Гулик