Особливий Святий Миколай
Оригинал взят у ne_znaiko в Особливий Святий Миколай
За кілька днів до очікуваного всіма дітьми свята Миколая керівниця дитячої театральної студії повідомила батькам, що отримала запрошення показати благодійну виставу в дитячому будинку. Юні актори і їхні батьки погодилися, і напередодні свята ми вирушили до Богодухівського дитячого будинку - інтернату.
Вихованці інтернату - діти-інвіліди з вадами розумового розвитку. По приїзді вихователі запросили нас до бібліотеки, де нагодували і дали кілька попереджень.
Пояснили, що діти, які мешкають тут, дуже чутливі, вони прагнуть спілкування і дуже цікавляться новими людьми, можливо захотять поговорити. Також вони, особливо маленькі, дуже потребують тактильного контакту, тому, можуть торкатися і обійматися, це треба сприймати спокійно.
Ступень захворення у всіх різний, деякі майже зовсім не відрізняються від звичайних дітей, в інших ця різниця помітна. Є такі, хто не розуміє різниці між своїми і чужими речами, тому гості повинні відповідально ставитися до своїх речей.
Також ми дізналися, що наша вистава - частка святкового концерту, запрошені ще інші колективи, і самі вихованці теж підготували кілька номерів. Весь персонал спілкувався дуже привітно. Поки наші артисти репетирували, одна вихователька радо погодилася провести екскурсію інтернатом і розповісти про його життя.
Один корпус інтернату житловий, другий навчальний, вони поєднані критим переходом. В житловому знаходяться спальні:
В кімнатах живуть від одного до чоритьох дітей.
Ігрові кімнати:
Ще тут є окремі кімнати з великими шафами для зберігання речей і, звісно, душові.
Всього в інтернаті мешкає сто дітей. Близько тридцяти з них живуть тут постійно. Інші приїздять на п`ять днів на тиждень, тому що мають прийомні родини або мешкають в дитячому будинку родинного типу. Вони навчаються тут, бо звичайні дитячі заклади і школи відмовляються їх брати. До того ж родина з багатьма дітьми просто фізично не встигає надавати спеціалізовану педагогічну допомогу, якої потребують ці діти.
Тут колектив з п`ятидесяти осіб професійно допомагає таким дітям адаптуватуся і соціалізуватися. Вони привчаються до самообслуговування і роблять успіхи в навчанні. Вони навчаються за спеціальними програмами, їздять з вихователями на екскурсії і на літній відпочинок. Нам показували, як малюють діти, які зовсім не розуміли, що таке олівці, прибувши сюди вже в шкільному віці.
На зворотньому шляху до учбового корпусу ми зазираємо до їдальні, де вже почали накривати столи до обіду.
Вихователька показували взалі все, про що б ми не питали, навіть відчинила двері класу. Це був перший або другий клас, один хлопчик зірвався в місця і підбіг до виховательки з обіймами і поцілунками. Інші посміхалися і відчувалося, що всі тут поводяться як в родині. Між іншим, старші діти доглядають менших, а менші активно користуюються цим.
Вони мають додаткові заняття, телевізори, комп`ютери, іграшки. Вікна розмальовані дітьми під керівництвом вчителя малювання.
Дитячі роботи: вишивання, орігамі, бісер:
Вчителька і вихованці в очікуванні свого виступу
В коридорі перед входом до сцени утворилася черга, де всі знайомилися і спілкувалися. Маленькій хлопчик безперервно сипав питаннями. Хто вона? Русалонька? А чому вона так вдягнена? А що вона робитеме? Співатиме? А це принц? Він також виступатиме? А ти виступатимеш? А це хто?
Тут з`явилися ті, без кого не починався концерт - повз чекаючих артистів до залу пройшла делігація поважних персон, вочевидь спонсори, депутати і з ними священник в червоній високій шапці. Звісно, вона має назву, якесь особливе слово, і ще одне для одягу, побачивши який, пригадується тільки слово "мантія". Хлопчик на мить замовк, проводжаючи поглядом священника, і запитав: А це святий Миколай?
Місцеві діти змішалися з тими, хто приїхав в гості, активно розмовляли, розповідали про себе. Фото на пам`ять: гості і хазяї.
А потім була вистава і такі гучні оплески, яких наші юні актори ще ніколи не чули.
Звичайно, щоб не робилося для особливих дітей, цього ніколи не буде забагато. Звичайно, невиліковні хвороби такими і лишаться. Але тут на власні очі можна побачити, як відбувається процес соціалізації, як діти долають відстань до звичайного життя і наближаються до нього. Їм важко, але в цому закладі розумієш, що це можливо. І не тільки святі роблять дива, а і звичайні люди, педагоги, більшість з яких працють тут незмінно багато років, перетворюючи гурт дітей на родину.
За кілька днів до очікуваного всіма дітьми свята Миколая керівниця дитячої театральної студії повідомила батькам, що отримала запрошення показати благодійну виставу в дитячому будинку. Юні актори і їхні батьки погодилися, і напередодні свята ми вирушили до Богодухівського дитячого будинку - інтернату.
Вихованці інтернату - діти-інвіліди з вадами розумового розвитку. По приїзді вихователі запросили нас до бібліотеки, де нагодували і дали кілька попереджень.
Пояснили, що діти, які мешкають тут, дуже чутливі, вони прагнуть спілкування і дуже цікавляться новими людьми, можливо захотять поговорити. Також вони, особливо маленькі, дуже потребують тактильного контакту, тому, можуть торкатися і обійматися, це треба сприймати спокійно.
Ступень захворення у всіх різний, деякі майже зовсім не відрізняються від звичайних дітей, в інших ця різниця помітна. Є такі, хто не розуміє різниці між своїми і чужими речами, тому гості повинні відповідально ставитися до своїх речей.
Також ми дізналися, що наша вистава - частка святкового концерту, запрошені ще інші колективи, і самі вихованці теж підготували кілька номерів. Весь персонал спілкувався дуже привітно. Поки наші артисти репетирували, одна вихователька радо погодилася провести екскурсію інтернатом і розповісти про його життя.
Один корпус інтернату житловий, другий навчальний, вони поєднані критим переходом. В житловому знаходяться спальні:
В кімнатах живуть від одного до чоритьох дітей.
Ігрові кімнати:
Ще тут є окремі кімнати з великими шафами для зберігання речей і, звісно, душові.
Всього в інтернаті мешкає сто дітей. Близько тридцяти з них живуть тут постійно. Інші приїздять на п`ять днів на тиждень, тому що мають прийомні родини або мешкають в дитячому будинку родинного типу. Вони навчаються тут, бо звичайні дитячі заклади і школи відмовляються їх брати. До того ж родина з багатьма дітьми просто фізично не встигає надавати спеціалізовану педагогічну допомогу, якої потребують ці діти.
Тут колектив з п`ятидесяти осіб професійно допомагає таким дітям адаптуватуся і соціалізуватися. Вони привчаються до самообслуговування і роблять успіхи в навчанні. Вони навчаються за спеціальними програмами, їздять з вихователями на екскурсії і на літній відпочинок. Нам показували, як малюють діти, які зовсім не розуміли, що таке олівці, прибувши сюди вже в шкільному віці.
На зворотньому шляху до учбового корпусу ми зазираємо до їдальні, де вже почали накривати столи до обіду.
Вихователька показували взалі все, про що б ми не питали, навіть відчинила двері класу. Це був перший або другий клас, один хлопчик зірвався в місця і підбіг до виховательки з обіймами і поцілунками. Інші посміхалися і відчувалося, що всі тут поводяться як в родині. Між іншим, старші діти доглядають менших, а менші активно користуюються цим.
Вони мають додаткові заняття, телевізори, комп`ютери, іграшки. Вікна розмальовані дітьми під керівництвом вчителя малювання.
Дитячі роботи: вишивання, орігамі, бісер:
Вчителька і вихованці в очікуванні свого виступу
В коридорі перед входом до сцени утворилася черга, де всі знайомилися і спілкувалися. Маленькій хлопчик безперервно сипав питаннями. Хто вона? Русалонька? А чому вона так вдягнена? А що вона робитеме? Співатиме? А це принц? Він також виступатиме? А ти виступатимеш? А це хто?
Тут з`явилися ті, без кого не починався концерт - повз чекаючих артистів до залу пройшла делігація поважних персон, вочевидь спонсори, депутати і з ними священник в червоній високій шапці. Звісно, вона має назву, якесь особливе слово, і ще одне для одягу, побачивши який, пригадується тільки слово "мантія". Хлопчик на мить замовк, проводжаючи поглядом священника, і запитав: А це святий Миколай?
Місцеві діти змішалися з тими, хто приїхав в гості, активно розмовляли, розповідали про себе. Фото на пам`ять: гості і хазяї.
А потім була вистава і такі гучні оплески, яких наші юні актори ще ніколи не чули.
Звичайно, щоб не робилося для особливих дітей, цього ніколи не буде забагато. Звичайно, невиліковні хвороби такими і лишаться. Але тут на власні очі можна побачити, як відбувається процес соціалізації, як діти долають відстань до звичайного життя і наближаються до нього. Їм важко, але в цому закладі розумієш, що це можливо. І не тільки святі роблять дива, а і звичайні люди, педагоги, більшість з яких працють тут незмінно багато років, перетворюючи гурт дітей на родину.