Філософська подорож
Оригинал взят у ne_znaiko в Філософська подорож
Коли виїзжаєш з міста і їдешь спочатку із села в село, а потім полями, що відділяються одне від одного посадками, а то і лісами, мимо волі завважуєш, яка ж вона велика, наша аграрна країна. І отак їдеш довго, спостерігаючи на всі боки розкинуті розпахані поля, і приїзжаєш до музею. Не може не спадати на думку, що такою ж довгою дорогою, безкінечними полями Слобожанщини йшов пішки філософ Сковорода і приходив до панського маєтку.
Маєтку Ковалевських пощастило більше інших, в яких спинявся мандрований філософ. В колишній Пан-Іванівці, а тепер Сковородинівці Золочевського району Харківщини зберігся не тільки парк, а й будинок, який перетворено на музей. Цей будинок став останнім притулком філософа, і саме тут, в парковій зоні знаходиться його могила.
В музеї зібрані предмети, притаманні часам, в які жив Сковорода, а це 18 століття, а також книги, картини, речі, макети будинків, пов"язані з його свіглядом і здатні ілюструвати його вчення. Екскурсія докладно розповідає про життєвий шлях і філософію Сковороди. До 1972 року в будинку розміщувалася школа, тому з інтер"еру зберіглися тільки окремі речі. Втім, відвідування музею може дати досить чітке уявлення про погляди Сковороди, його особистість і стосунки з людьми і світом, який ловив його, та не спіймав.
В нього були всі пдстави так говорити, бо мав всі можливості як дійсно видатна людина знаходитись в самих високих шарах суспільства. Але, не приймаючи умов суспільства, обмежуючих власну волю людини, відмовляється від усих його спокус.
В будинку багато дзеркал, бо саме їх філософ вважав символом самопізнання. І якщо звичний нам Нарцис є символом самозакоханності, то Наркіс для Сковороди є втіленням філософського гасла "Пізнай самого себе".
Окрім біографічних подробіць, досліджень макро- , мікрокосмосу і символічного світу, можна дізнатися про стосунки Сковороди - викладача із учнями і освітніми чиновниками. Відношення Сковороди - аскета до ченців в монастирях. А також про стосунки з людьми, в яких він зупинявся і з містом, яке було до нього привітним.
Макет колегіуму на теріторії Покровського монастиря, в якому деякий час жив Сковорода. До нашого часу будівля не збереглася.
Символічне зображення трьох галузей діяльності чоловіка за Сковородою: хліборобство, військова справа і наука.
Кімната, в якій жив і в якій помер Григорій Сковорода
Скриня родини Ковалевських і надгробок з першого місця поховання, бо пізніше прах філософа було перенесено.
Срібний годинник - едина особиста річ, яка сберіглася. Одяг і посохи, які згоріли в 1943 році в Історичному музеї Харкова, відтворені.
Григорій Сковорода володій багатьма музичними інструментами. Саме на цій скрипці він грав і саме її зображено поряд з його портретом на 500-гривневій купюрі.
До речі, чи не є це зображення на грошах іронією долі, тією пасткою світу, якої за життя ця видатна людина прагнула уникнити?
Ковалевські, хоча і були дрібними поміщиками, знамениті не тільки дружбою із цією надзвичайною людиною. Їхній рід має багатьох видатних нащадків, включно з першою в світі жінкою - професором математики.
Від музею вниз до ставка веде вимощена каменем стежка. Пройшовши по ній кілька метрів, можна побачити клумбу, від якої символічно розходяться на всі боки сім липових алей.
Одна з доріжок приведе до дуба, під яким полюбляв працювати Сковорода. Співробітники музею кажуть, що в дуплі містився письмовий столик, стілець. І там могли спокійно сидіти і спілкуватися дві людини. Зараз дерево вже мертве, біля нього знаходиться барельєф філософа. Поруч з цим 700-річним дубом росте дуб-син, посаджений Григорієм Савичем.
Парк споріднений із фруктовим садом, тут багато яблунь. А якщо від дуба піднятися сходами, можна потрапити на філософську алею.
ЇЇ було закладено 2007 року. Скульптури - це роздуми сучасних митців на теми, притаманні філософії Сковороди.
І, нарешті, мсце поховання.
Як й заповідав філософ, на місці його поховання не встановлювали хреста - тільки камінь із написом: «Світ ловив мене, але не спіймав». За переказами, Сковорода викопав собі могилу сам. За день до смерті він повідомив усім, що помре, переодягнувся в білий одяг, а на ранок відійшов у інший світ. Але на цьому містика не закінчується. У XIX столітті садибу Ковалевських придбала досить заможна поміщиця Кузіна. Кажуть, щоночі їй став ввижатись старець у білому одязі. Злякавшись, поміщиця веліла перенести могилу Сковороди подалі, за яр.
Коли виїзжаєш з міста і їдешь спочатку із села в село, а потім полями, що відділяються одне від одного посадками, а то і лісами, мимо волі завважуєш, яка ж вона велика, наша аграрна країна. І отак їдеш довго, спостерігаючи на всі боки розкинуті розпахані поля, і приїзжаєш до музею. Не може не спадати на думку, що такою ж довгою дорогою, безкінечними полями Слобожанщини йшов пішки філософ Сковорода і приходив до панського маєтку.
Маєтку Ковалевських пощастило більше інших, в яких спинявся мандрований філософ. В колишній Пан-Іванівці, а тепер Сковородинівці Золочевського району Харківщини зберігся не тільки парк, а й будинок, який перетворено на музей. Цей будинок став останнім притулком філософа, і саме тут, в парковій зоні знаходиться його могила.
В музеї зібрані предмети, притаманні часам, в які жив Сковорода, а це 18 століття, а також книги, картини, речі, макети будинків, пов"язані з його свіглядом і здатні ілюструвати його вчення. Екскурсія докладно розповідає про життєвий шлях і філософію Сковороди. До 1972 року в будинку розміщувалася школа, тому з інтер"еру зберіглися тільки окремі речі. Втім, відвідування музею може дати досить чітке уявлення про погляди Сковороди, його особистість і стосунки з людьми і світом, який ловив його, та не спіймав.
В нього були всі пдстави так говорити, бо мав всі можливості як дійсно видатна людина знаходитись в самих високих шарах суспільства. Але, не приймаючи умов суспільства, обмежуючих власну волю людини, відмовляється від усих його спокус.
В будинку багато дзеркал, бо саме їх філософ вважав символом самопізнання. І якщо звичний нам Нарцис є символом самозакоханності, то Наркіс для Сковороди є втіленням філософського гасла "Пізнай самого себе".
Окрім біографічних подробіць, досліджень макро- , мікрокосмосу і символічного світу, можна дізнатися про стосунки Сковороди - викладача із учнями і освітніми чиновниками. Відношення Сковороди - аскета до ченців в монастирях. А також про стосунки з людьми, в яких він зупинявся і з містом, яке було до нього привітним.
Макет колегіуму на теріторії Покровського монастиря, в якому деякий час жив Сковорода. До нашого часу будівля не збереглася.
Символічне зображення трьох галузей діяльності чоловіка за Сковородою: хліборобство, військова справа і наука.
Кімната, в якій жив і в якій помер Григорій Сковорода
Скриня родини Ковалевських і надгробок з першого місця поховання, бо пізніше прах філософа було перенесено.
Срібний годинник - едина особиста річ, яка сберіглася. Одяг і посохи, які згоріли в 1943 році в Історичному музеї Харкова, відтворені.
Григорій Сковорода володій багатьма музичними інструментами. Саме на цій скрипці він грав і саме її зображено поряд з його портретом на 500-гривневій купюрі.
До речі, чи не є це зображення на грошах іронією долі, тією пасткою світу, якої за життя ця видатна людина прагнула уникнити?
Ковалевські, хоча і були дрібними поміщиками, знамениті не тільки дружбою із цією надзвичайною людиною. Їхній рід має багатьох видатних нащадків, включно з першою в світі жінкою - професором математики.
Від музею вниз до ставка веде вимощена каменем стежка. Пройшовши по ній кілька метрів, можна побачити клумбу, від якої символічно розходяться на всі боки сім липових алей.
Одна з доріжок приведе до дуба, під яким полюбляв працювати Сковорода. Співробітники музею кажуть, що в дуплі містився письмовий столик, стілець. І там могли спокійно сидіти і спілкуватися дві людини. Зараз дерево вже мертве, біля нього знаходиться барельєф філософа. Поруч з цим 700-річним дубом росте дуб-син, посаджений Григорієм Савичем.
Парк споріднений із фруктовим садом, тут багато яблунь. А якщо від дуба піднятися сходами, можна потрапити на філософську алею.
ЇЇ було закладено 2007 року. Скульптури - це роздуми сучасних митців на теми, притаманні філософії Сковороди.
І, нарешті, мсце поховання.
Як й заповідав філософ, на місці його поховання не встановлювали хреста - тільки камінь із написом: «Світ ловив мене, але не спіймав». За переказами, Сковорода викопав собі могилу сам. За день до смерті він повідомив усім, що помре, переодягнувся в білий одяг, а на ранок відійшов у інший світ. Але на цьому містика не закінчується. У XIX столітті садибу Ковалевських придбала досить заможна поміщиця Кузіна. Кажуть, щоночі їй став ввижатись старець у білому одязі. Злякавшись, поміщиця веліла перенести могилу Сковороди подалі, за яр.