Камінь, пристрої, солома. Музей в Микуличині.
Оригинал взят у ne_znaiko в Камінь, пристрої, солома. Музей в Микуличині.
Не кожне село може похвалитися наявністю музея. В Микуличині він є і його варто відвідати.
Це приватна колекція предметів старовини гуцульського побуту. Колекціонери - батько і син Бобирські, обидва Юрії. Нас зустрів Юрій Бобирський молодший, все показав, докладно і дуже цікаво про все розповів, а платити сказав, скільки ми самі вирішимо.
Ще одна перевага приватного музею і спілкування з його власником - можна отримати дозвіл на те, щоб брати до рук предмети і, навіть, приміряти одяг. Музей розташовано в підвальному приміщенні, це дуже приємно в спеку, але не дуже добре для фото. В наявності кілька кімнат.
В одній з дальніх зберігається мегалітичний камінь, посидівши на якому, можна завагітніти. Юрій стверджує, що жінки навмисне приїздять, аби позбутися безпліддя і камінь допомагає.
Тут і модель стародавнього жертовника. Наші пращури вірили, що треба чогось позбутися, якщо хочешь щось отримати.
В наявності ткацький станок, мабуть, можна виткати власну долю.
Веретена. Всі мають різну форму.
Юрій пояснює, що їх вирізали хлопці, для того, щоб дарувати дівчатам на вечорницях. Дівчина, отримавши подарунок, могла судити, чи багата фантазія в хлопця і чи вмілі в нього руки.
Зібрання кераміки і старовинних дерев"янних меблів і побутових приладів.
Вівці для гуцулів значать дуже багато. Вони дають вовну, молоко і м"ясо - забезпечують всім необхідним.
Зібрання одягу і взуття.
А цей загадковий предмед - також елемент вбрання.
Це - снігоступи.
Саме тут ми побачили українського ловця снів і дізналися, що це - солом"яний павук.
Гостинність Юрія заходить так далеко, що він погоджується зіграти на трембіті. Це австрійська трембіта.
Він може дуже багато розповісти про традиціі і старовинні символи, їх трансформації протягом часів і переходи з одих культур до інших.
А це - портрет Вікентія Хвойки, який не бувши професійним археологом, віднайшов Трипільську культуру. Вона розвинулась на теріторії сучасної України в добу неоліту, приблизно сім тисячоліть тому.
Цікаво про В. Хвойку тут: http://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/_vikentij-hvojka-vpershe-rozkopav-pamyatki-tripilskoyi-kulturi/328934
Останній погляд на колекцію:
Дякуємо Юрію за гостинність і безліч інформаціі, якою він володіє і радо ділиться, і вертаємось на повехню.
Тепер гуцульський побут і прикарпатські села набувають для нас казкового і, навіть, міфічного змісту, бо, як відомо, історія і міф йдуть поруч.
Не кожне село може похвалитися наявністю музея. В Микуличині він є і його варто відвідати.
Це приватна колекція предметів старовини гуцульського побуту. Колекціонери - батько і син Бобирські, обидва Юрії. Нас зустрів Юрій Бобирський молодший, все показав, докладно і дуже цікаво про все розповів, а платити сказав, скільки ми самі вирішимо.
Ще одна перевага приватного музею і спілкування з його власником - можна отримати дозвіл на те, щоб брати до рук предмети і, навіть, приміряти одяг. Музей розташовано в підвальному приміщенні, це дуже приємно в спеку, але не дуже добре для фото. В наявності кілька кімнат.
В одній з дальніх зберігається мегалітичний камінь, посидівши на якому, можна завагітніти. Юрій стверджує, що жінки навмисне приїздять, аби позбутися безпліддя і камінь допомагає.
Тут і модель стародавнього жертовника. Наші пращури вірили, що треба чогось позбутися, якщо хочешь щось отримати.
В наявності ткацький станок, мабуть, можна виткати власну долю.
Веретена. Всі мають різну форму.
Юрій пояснює, що їх вирізали хлопці, для того, щоб дарувати дівчатам на вечорницях. Дівчина, отримавши подарунок, могла судити, чи багата фантазія в хлопця і чи вмілі в нього руки.
Зібрання кераміки і старовинних дерев"янних меблів і побутових приладів.
Вівці для гуцулів значать дуже багато. Вони дають вовну, молоко і м"ясо - забезпечують всім необхідним.
Зібрання одягу і взуття.
А цей загадковий предмед - також елемент вбрання.
Це - снігоступи.
Саме тут ми побачили українського ловця снів і дізналися, що це - солом"яний павук.
Гостинність Юрія заходить так далеко, що він погоджується зіграти на трембіті. Це австрійська трембіта.
Він може дуже багато розповісти про традиціі і старовинні символи, їх трансформації протягом часів і переходи з одих культур до інших.
А це - портрет Вікентія Хвойки, який не бувши професійним археологом, віднайшов Трипільську культуру. Вона розвинулась на теріторії сучасної України в добу неоліту, приблизно сім тисячоліть тому.
Цікаво про В. Хвойку тут: http://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/_vikentij-hvojka-vpershe-rozkopav-pamyatki-tripilskoyi-kulturi/328934
Останній погляд на колекцію:
Дякуємо Юрію за гостинність і безліч інформаціі, якою він володіє і радо ділиться, і вертаємось на повехню.
Тепер гуцульський побут і прикарпатські села набувають для нас казкового і, навіть, міфічного змісту, бо, як відомо, історія і міф йдуть поруч.