d_desyateryk
in
ua
«Я ЛИШЕ ЗРОБИВ СЕРГІЯ ВИДИМИМ»
«Я ЛИШЕ ЗРОБИВ СЕРГІЯ ВИДИМИМ»
Наприкінці минулого тижня на стіні старого будинку у сквері Небесної Сотні на вулиці Михайлівській було урочисто відкрито новий графіті-барельєф загальною площею 100 квадратних метрів - портрет Сергія Нігояна, першого з загиблих героїв Майдану.
Автор портрету - художник з Лісабона на псевдо Vhils, справжнє ім’я - Алешандре ФАРТУ.
Алешандре Фарту народився в Португалії в 1987 році. Провів дитинство у передмісті Лісабона. Навчався в художній школі Byam Shaw та в Університеті мистецтв у Лондоні. Живе і працює в Лондоні та Лісабоні. Розписувати вулиці почав ще в 13 років, а здобув славу, виробивши власний, унікальний стиль: на відміну від решти стріт-артистів, Vhils не малює, а продряпує чи вирізає зображення на стіні. Світ дізнався про творчість Алешандре у 2008 р., коли його робота з'явилася на організованому легендарним арт-партизаном Бенксі фестивалі Cans («Бляшанки» або «Банки»). Саме тоді фотографія Фарту в процесі створення муралу була опублікована на першій сторінці лондонської газети The Times. Останні сім років Vhils працює по всьому світу. В Україну він приїхав уперше.
Я майже випадково відкрив для себе творчість Фарту близько двох років тому, подивившись відео, яке вражало навіть на тлі розмаїття стріт-артистських практик: в стіні вибухали закладені туди заряди, після чого там проступало людське обличчя. Vhils з рівним успіхом працює в руїнах чи в заздалегідь приборканому просторі галерей, створює колажі, трафаретні малюнки, великі інсталяції, фільми, однак при всьому розмаїтті найефектнішими все ж лишаються саме рельєфні роботи.
«Ти можеш відчути історію міста, її вплив, події, що пережило місто. Вони шарами накопичилися в його стінах. І ці енергетичні шари впивають на людей і формують їх особистість. Цей часто невпорядкований цикл взаємного впливу міста і його мешканців завжди дуже цікавив мене».
Власне, ці слова Алешандре з короткометражного фільму «Розріз» точно відбивають суть його творчості. Вирізьблені портрети Фарту (варто зазначити, що художник бере за моделей здебільшого простих людей) поєднують мікро- і макрокосм, бо, будучи закарбованими в стіні, розкриваючи саме її фактуру, виявляючи час, що всотався в неї, ці образи відлунюють в оточуючому міському краєвиді з такою силою, якої не мають навіть найкращі мальовані стріт-арт-твори. І це з повною мірою стосується портрету Нігояна у сквері Небесної Сотні.
Ідея запросити Фарту до Києва належить громадській організації «Місто-сад», яка, власне, й опікується сквером на Михайлівській. Дійсно важливим є те, що це цілковито громадська ініціатива, яку держава підтримала вже постфактум.
Організатори проекту надали мені як кореспонденту «Дня» неоціненну можливість поговорити з художником віч-на-віч.
- Алешандре, ви багато працюєте в різних країнах. Що саме зацікавило вас у київському проекті?
- Перш за все, я маю друзів - художників із Києва, і трохи обізнаний з вашою історією. Я знав, що останні рік-два тут було доволі важко, і хотів зробити свій особистий внесок, допомогти у вашій ситуації. В основному, моя робота ведеться з громадами, я працюю для того, щоб звернути їх увагу на певні питання. Так що, в принципі, я подарував свою роботу людям, які тут мешкають - і для мене це важливо.
- А чому ви обрали саме обличчя Сергія?
- Було б неможливо намалювати всіх людей, які загинули у тій боротьбі. Тож, поспілкувавшись із кількома друзями, я вирішив намалювати людину, яка багато означає для українського суспільства й стала своєрідним символом усіх тих, хто втратив своє життя на Майдані.
- Кілька більш загальних питань. Як ви прийшли до такого стилю?
- Я думаю, що багато в чому це пов’язано із Лісабоном - містом, де я народився. Адже я починав малювати на його стінах. І от я малював, та в один момент зрозумів, що я додаю шари - проте, можливо, слід пофарбувати стіну у білий колір та почати ці шари знімати, малюючи за допомогою тих шарів, що знизу. Таким чином я робив би невидиме видимим - і це має сенс також і в цьому проекті. Коли за допомогою прихованих шарів проявився портрет Сергія, то вийшло, ніби він уже був там - а мені треба було лише зруйнувати стіну, щоб його побачили. Так, я зробив Сергія видимим.
- Чи використовуєте ви якісь спеціальні інструменти?
- Зазвичай - перфоратори, долото, вибухівку, різноманітні матеріали. Процес вимагає щось зруйнувати заради створення. Так усюди, в будь-якій творчості - треба що-небудь знищити, аби створити щось інше. Таке своєрідне перетворення. І на це я так само хотів би звертати увагу.
- Формальна художня освіта допомогла вам, чи таки довелось у якийсь момент від неї відійти? Який у вас тепер зв’язок із тим досвідом?
- Освіта була важливою, але вона не навчила мене нічого з того, що я роблю зараз. Звичайно, вона була стимулом, і вона змінила те, як я сприймаю багато речей - та я не був новачком у мистецтві, я малював на вулицях і до того. Формальна освіта просто показала мені різноманітні методи, але я впевнений, що найважливішу освіту я мав сам із собою, з стріт-артом і графіті на початку своєї творчості. Це була моя школа.
(це - перша робота Фарту, побачена мною вживу - в Лондоні восени 2012 - ДД)
- Отже, ви пройшли підпільний період у вашій кар'єрі?
- Так, і він був важливим.
- Мабуть, траплялися конфлікти з владою?
- Так - і це нормально, якщо ви робите щось незаконне.
- Де поліція була суворішою - в Португалії чи у Великобританії?
- В основному, в Португалії. Мене спіймали двічі чи тричі, але зрештою усе було гаразд.
- Зараз існує потужний рух вуличних художників з освітою, які створюють масштабні проекти на великих стінах. Як ви думаєте - чи є конфлікт між різними напрямами стріт-арту, наприклад, між графітчиками, що досі малюють нелегально, спреями на стінах у дусі 1970-х, і тими митцями, які мають більші можливості?
- Я школу не закінчив - вчився, але не випустився... А втім, я думаю, що ми маємо рух, який прийшов після графіті - і я не хотів би використовувати термін "стріт-арт", мені більше подобається "пост-графіті", на позначення того, що прийшло після графіті.
- Ну, ваш стиль, на мою думку - це якраз графіті в його первісному значенні, від італійського " graffiare", що означає зіскоблювання, видряпування...
- Так, звісно. Зараз є багато художників, які шукають різні способи, які намагаються багато думати про їх значення, роблять концептуальні речі - вони прийшли з графіті, з підпільного мистецтва. Це просто еволюція руху, на мою думку.
- Я питав про конфлікт, бо спостерігаю таку тенденцію, коли молодь вандалізує стріт-арт-мурали інших митців. Що ви про це думаєте?
- Я ніколи не перебував у конфлікті. Я поважаю обидві сторони, обидва види мистецтва. Звичайно, є певні відмінності, але сторони повинні визнавати одна одну, ділячи простір у місті.
- А які художники надихнули вас?
- Ви говорите про українців?
- Не тільки.
- Але, звісно, у вас є "Інтересні Казки" й Олексій Кіслов (український мураліст, вихідець з Криму - ДД) - гарні художники. Щодо впливу особисто на мене, то тут можу назвати Гордона Матта-Кларка (американський художник, знаменитий завдяки зробленим в 1970-і серіям робіт у покинутих будинках, де він вирізав по певних шаблонах фрагменти стель, підлог і стін, перетворюючи таким чином руїни в велетенські інсталяції - ДД); також є Катаріна Гроссе - німецька мисткиня, яка почала розпилювати фарбу на стінах ще у 1980-х; і ще Бенксі, Шепард Фейрі, Swoon (знамениті стріт-артисти - ДД) - усі вони мої друзі, але вони так само справили на мене значний вплив.
- Наостанок спробую спрямувати розмову в більш філософічне річище. Сьогодні запитання вам ставив я - а що ви найчастіше запитуєте сам у себе?
- Мабуть, найважливіше питання для мене - чи моє мистецтво робить щось для світу? Мистецтво - це інструмент привернення уваги до певних питань, що, зрештою, може що-небудь змінити. Я хотів би сприймати себе як інструмент, який допомагає спричинити ці зміни. І це дуже важливо для мене.
- Ви дійсно вірите, що мистецтво може змінити світ на краще?
- Потроху, малими кроками, зможе. Та це має робити не один митець.
- Потроху, крок за кроком - як ви робите свої твори.
- Саме так.
Дмитро Десятерик, «День»
Фото Алешандре Фарту - Руслан Канюка
Наприкінці минулого тижня на стіні старого будинку у сквері Небесної Сотні на вулиці Михайлівській було урочисто відкрито новий графіті-барельєф загальною площею 100 квадратних метрів - портрет Сергія Нігояна, першого з загиблих героїв Майдану.
Автор портрету - художник з Лісабона на псевдо Vhils, справжнє ім’я - Алешандре ФАРТУ.
Алешандре Фарту народився в Португалії в 1987 році. Провів дитинство у передмісті Лісабона. Навчався в художній школі Byam Shaw та в Університеті мистецтв у Лондоні. Живе і працює в Лондоні та Лісабоні. Розписувати вулиці почав ще в 13 років, а здобув славу, виробивши власний, унікальний стиль: на відміну від решти стріт-артистів, Vhils не малює, а продряпує чи вирізає зображення на стіні. Світ дізнався про творчість Алешандре у 2008 р., коли його робота з'явилася на організованому легендарним арт-партизаном Бенксі фестивалі Cans («Бляшанки» або «Банки»). Саме тоді фотографія Фарту в процесі створення муралу була опублікована на першій сторінці лондонської газети The Times. Останні сім років Vhils працює по всьому світу. В Україну він приїхав уперше.
Я майже випадково відкрив для себе творчість Фарту близько двох років тому, подивившись відео, яке вражало навіть на тлі розмаїття стріт-артистських практик: в стіні вибухали закладені туди заряди, після чого там проступало людське обличчя. Vhils з рівним успіхом працює в руїнах чи в заздалегідь приборканому просторі галерей, створює колажі, трафаретні малюнки, великі інсталяції, фільми, однак при всьому розмаїтті найефектнішими все ж лишаються саме рельєфні роботи.
«Ти можеш відчути історію міста, її вплив, події, що пережило місто. Вони шарами накопичилися в його стінах. І ці енергетичні шари впивають на людей і формують їх особистість. Цей часто невпорядкований цикл взаємного впливу міста і його мешканців завжди дуже цікавив мене».
Власне, ці слова Алешандре з короткометражного фільму «Розріз» точно відбивають суть його творчості. Вирізьблені портрети Фарту (варто зазначити, що художник бере за моделей здебільшого простих людей) поєднують мікро- і макрокосм, бо, будучи закарбованими в стіні, розкриваючи саме її фактуру, виявляючи час, що всотався в неї, ці образи відлунюють в оточуючому міському краєвиді з такою силою, якої не мають навіть найкращі мальовані стріт-арт-твори. І це з повною мірою стосується портрету Нігояна у сквері Небесної Сотні.
Ідея запросити Фарту до Києва належить громадській організації «Місто-сад», яка, власне, й опікується сквером на Михайлівській. Дійсно важливим є те, що це цілковито громадська ініціатива, яку держава підтримала вже постфактум.
Організатори проекту надали мені як кореспонденту «Дня» неоціненну можливість поговорити з художником віч-на-віч.
- Алешандре, ви багато працюєте в різних країнах. Що саме зацікавило вас у київському проекті?
- Перш за все, я маю друзів - художників із Києва, і трохи обізнаний з вашою історією. Я знав, що останні рік-два тут було доволі важко, і хотів зробити свій особистий внесок, допомогти у вашій ситуації. В основному, моя робота ведеться з громадами, я працюю для того, щоб звернути їх увагу на певні питання. Так що, в принципі, я подарував свою роботу людям, які тут мешкають - і для мене це важливо.
- А чому ви обрали саме обличчя Сергія?
- Було б неможливо намалювати всіх людей, які загинули у тій боротьбі. Тож, поспілкувавшись із кількома друзями, я вирішив намалювати людину, яка багато означає для українського суспільства й стала своєрідним символом усіх тих, хто втратив своє життя на Майдані.
- Кілька більш загальних питань. Як ви прийшли до такого стилю?
- Я думаю, що багато в чому це пов’язано із Лісабоном - містом, де я народився. Адже я починав малювати на його стінах. І от я малював, та в один момент зрозумів, що я додаю шари - проте, можливо, слід пофарбувати стіну у білий колір та почати ці шари знімати, малюючи за допомогою тих шарів, що знизу. Таким чином я робив би невидиме видимим - і це має сенс також і в цьому проекті. Коли за допомогою прихованих шарів проявився портрет Сергія, то вийшло, ніби він уже був там - а мені треба було лише зруйнувати стіну, щоб його побачили. Так, я зробив Сергія видимим.
- Чи використовуєте ви якісь спеціальні інструменти?
- Зазвичай - перфоратори, долото, вибухівку, різноманітні матеріали. Процес вимагає щось зруйнувати заради створення. Так усюди, в будь-якій творчості - треба що-небудь знищити, аби створити щось інше. Таке своєрідне перетворення. І на це я так само хотів би звертати увагу.
- Формальна художня освіта допомогла вам, чи таки довелось у якийсь момент від неї відійти? Який у вас тепер зв’язок із тим досвідом?
- Освіта була важливою, але вона не навчила мене нічого з того, що я роблю зараз. Звичайно, вона була стимулом, і вона змінила те, як я сприймаю багато речей - та я не був новачком у мистецтві, я малював на вулицях і до того. Формальна освіта просто показала мені різноманітні методи, але я впевнений, що найважливішу освіту я мав сам із собою, з стріт-артом і графіті на початку своєї творчості. Це була моя школа.
(це - перша робота Фарту, побачена мною вживу - в Лондоні восени 2012 - ДД)
- Отже, ви пройшли підпільний період у вашій кар'єрі?
- Так, і він був важливим.
- Мабуть, траплялися конфлікти з владою?
- Так - і це нормально, якщо ви робите щось незаконне.
- Де поліція була суворішою - в Португалії чи у Великобританії?
- В основному, в Португалії. Мене спіймали двічі чи тричі, але зрештою усе було гаразд.
- Зараз існує потужний рух вуличних художників з освітою, які створюють масштабні проекти на великих стінах. Як ви думаєте - чи є конфлікт між різними напрямами стріт-арту, наприклад, між графітчиками, що досі малюють нелегально, спреями на стінах у дусі 1970-х, і тими митцями, які мають більші можливості?
- Я школу не закінчив - вчився, але не випустився... А втім, я думаю, що ми маємо рух, який прийшов після графіті - і я не хотів би використовувати термін "стріт-арт", мені більше подобається "пост-графіті", на позначення того, що прийшло після графіті.
- Ну, ваш стиль, на мою думку - це якраз графіті в його первісному значенні, від італійського " graffiare", що означає зіскоблювання, видряпування...
- Так, звісно. Зараз є багато художників, які шукають різні способи, які намагаються багато думати про їх значення, роблять концептуальні речі - вони прийшли з графіті, з підпільного мистецтва. Це просто еволюція руху, на мою думку.
- Я питав про конфлікт, бо спостерігаю таку тенденцію, коли молодь вандалізує стріт-арт-мурали інших митців. Що ви про це думаєте?
- Я ніколи не перебував у конфлікті. Я поважаю обидві сторони, обидва види мистецтва. Звичайно, є певні відмінності, але сторони повинні визнавати одна одну, ділячи простір у місті.
- А які художники надихнули вас?
- Ви говорите про українців?
- Не тільки.
- Але, звісно, у вас є "Інтересні Казки" й Олексій Кіслов (український мураліст, вихідець з Криму - ДД) - гарні художники. Щодо впливу особисто на мене, то тут можу назвати Гордона Матта-Кларка (американський художник, знаменитий завдяки зробленим в 1970-і серіям робіт у покинутих будинках, де він вирізав по певних шаблонах фрагменти стель, підлог і стін, перетворюючи таким чином руїни в велетенські інсталяції - ДД); також є Катаріна Гроссе - німецька мисткиня, яка почала розпилювати фарбу на стінах ще у 1980-х; і ще Бенксі, Шепард Фейрі, Swoon (знамениті стріт-артисти - ДД) - усі вони мої друзі, але вони так само справили на мене значний вплив.
- Наостанок спробую спрямувати розмову в більш філософічне річище. Сьогодні запитання вам ставив я - а що ви найчастіше запитуєте сам у себе?
- Мабуть, найважливіше питання для мене - чи моє мистецтво робить щось для світу? Мистецтво - це інструмент привернення уваги до певних питань, що, зрештою, може що-небудь змінити. Я хотів би сприймати себе як інструмент, який допомагає спричинити ці зміни. І це дуже важливо для мене.
- Ви дійсно вірите, що мистецтво може змінити світ на краще?
- Потроху, малими кроками, зможе. Та це має робити не один митець.
- Потроху, крок за кроком - як ви робите свої твори.
- Саме так.
Дмитро Десятерик, «День»
Фото Алешандре Фарту - Руслан Канюка