pan_baklazhan
in
ua
Українці далекі та близькі
Originally posted by ua_linza at Українці далекі та близькі
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра - ви. Ліна КОСТЕНКО
Я хочу написати про наших волонтерів, які нам допомагають. Їх багато. Вони живуть в різних куточках нашого великого Світу. Отримуючи допомогу, за браком часу, ми говоримо їм просто «щиро дякуємо», але то така мізерна краплина вдячності, яка не може виразити всю гамму почуттів, які виникають, коли незнайомі тобі люди, вносять свій вклад в загальну скарбничку нашої справи. Ні вік, ні географічне розташування, ні професія, не стають на заваді бажанню єдності та допомоги українцям в біді.
Мій український Друг Богдан з Росії, який підтримує мене і морально і неодноразово надавав грошову допомогу на потреби батальйону «СІЧ» якось розповів мені про своїх друзів з Канади, які воліли б теж бути корисними для бійців, які воюють за Українську незалежність від російського окупанта:
… «Ось лише шкода, що наше насіння розлітається по світу, причому їдуть саме ініціативні люди, подружжя Фуртаків - ще громадяни України, що мають право на проживання у Канаді. Їх діти Уляна і Михаїл - мають подвійне громадянство, спілкуються між собою українською. А вже внуки ростуть змалку в Канаді, і хоч вважають себе українцями говорять у родині українською, але не певен я, що за межами родини це зберігаються. Принаймні Софія (міс Канада) на ФБ пише англійською, хоч любить Україну і проводить на канадському ТБ українські акції. А чи збережеться це в наступному поколінню?»
Згодом мені теж пощастило познайомитись з родиною Фуртаків, хоч і віртуально, але є таке відчуття, що ми всі одна велика, але розпорошена родина. Дихати, жити подіями, переживати та боротися в унісон- це все зближує неймовірно.
Отже про всього одну історію допомоги батальйону «СІЧ» одної української родини з Канади. Родини далекої, але такої близької водночас.
«Про родину моїх друзів Фуртаків. (Святослав і Богдана). Їх діти Михайло і Уляна в середині 90-их емігрували до Канади. Михайло працює інженером в електротехнічні компанії в Торонто (він, до речі, перший висловив ініціативу, щоб організувати пересилку коштів на допомогу батальйону «СІЧ», а Уляна викладає математику в математичному коледжі в Торонто.
До 2010 Святослав і Богдана проживали у Львові і працювали у Львівському поліграфічному інституті. Богдана очолювала Союз Українок Львова. Потім вони переїхали до дітей і одержали право на постійне проживання. Богдана в Торонто займається громадською діяльністю в українських організаціях.
Їх внучка Софія Чорній (дочка Уляни) в 2013 стала міс Канада.Вона провела на Канадській телевізії кілька рекламних акцій за Україну.
http://www.missosology.info/forum/viewtopic.php?p=3827138
І додаю пару фотографій, які я зробив у квітні минулого року, коли був в Торонто. На одній з них Святослав і Богдана (в окулярах) на їх подвір’ї в Торонто. З ними також моя рідна сестра Ліда. На другому фото я сфотографував Софійку, за звичайним домашнім зайняттям.
І на кінець бажаю всього, всього найкращого І хай забудуться всі наші мрії, хай Віра нас ніколи не лишає». З повагою, Bogdan Vasilishin
«Доброго дня, Богдано.
Щиро вдячна за Вашу турботу.
Ще в мене до Вас буде велике прохання, вірніше дозвіл написати про Вас та Вашу допомогу на своїй сторінці. Просто багато наших благодійників воліють залишатися в невідомості з тих чи інших причин. Я це поважаю, тому ніколи не пишу про них без наданого на те дозволу. Якщо не відмовите, буду дуже вдячна. Бо вважаю, що хлопці та їх рідні мають знати, хто ті люди, які забезпечують їм їх непросте солдатське життя".
Щиро Ваша, Ірина.
«Доброго дня, Ірино.
Основну допомогу на потреби бійців надає наш син Михайло. Ми долучаємося. Що до мене і мого чоловіка Святослава, то наша участь така мала, порівнюючи, що люди життя своє кладуть. Тому нас згадуйте в другу чергу.
Наш син налаштований дуже патріотично і гостро переживає за нашу справу і для нього згадка і подяка від людей, що безпосередньо захищають Україну, дуже важлива. Дочка Уляни (а наша внучка) Софійка почуває себе українкою, хоч в Україні пожила лише три перших роки свого життя. Як Miss Earth Canada 2013, їй доводиться приймати участь у різних публічних акціях в тому числі і на ТБ, і при кожній нагоді старається привернути увагу до подій в Україні.
До речі, при виступі в номінації "національний одяг" вона виступала в українському одязі, а не в одному з канадських.
Ірино, я поділяю вашу думку про необхідність інформування про волонтерську допомогу і про людей, що в ній приймають участь, навіть коли ця участь невеличка, (себе відношу саме до цієї категорії). Необхідно з двох причин, наші бійці повинні знати, що про них думають, про них турбуються, їх люблять. А також це сприяє волонтерські діяльності, заохочує до неї більшу кількості людей.
Тримайтеся. Будьте здорові. Bohda Furtac»
Від себе особисто та від всього добровольчого батальйону «СІЧ» виносимо величезну подяку за допомогу, наші небайдужі українці. Ви розпорошені по всьому світу, але так невтомно зберігаєте нашу ідентичність. Ваша допомога більше, ніж просто грошова: вона піднімає моральний дух, вона дає відчуття ліктя, вона допомагає вірити, що ми справимось, як би нам не було тяжко. По краплині, по крупинці зберемо сили, можливості та натхнення на перемогу. Вона буде, я знаю! Україна переможе!
Дякуємо, ВАМ, що поруч, в цю скрутну годину для нашої спільної, рідної країни.
Ворогу відСІЧ!
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра - ви. Ліна КОСТЕНКО
Я хочу написати про наших волонтерів, які нам допомагають. Їх багато. Вони живуть в різних куточках нашого великого Світу. Отримуючи допомогу, за браком часу, ми говоримо їм просто «щиро дякуємо», але то така мізерна краплина вдячності, яка не може виразити всю гамму почуттів, які виникають, коли незнайомі тобі люди, вносять свій вклад в загальну скарбничку нашої справи. Ні вік, ні географічне розташування, ні професія, не стають на заваді бажанню єдності та допомоги українцям в біді.
Мій український Друг Богдан з Росії, який підтримує мене і морально і неодноразово надавав грошову допомогу на потреби батальйону «СІЧ» якось розповів мені про своїх друзів з Канади, які воліли б теж бути корисними для бійців, які воюють за Українську незалежність від російського окупанта:
… «Ось лише шкода, що наше насіння розлітається по світу, причому їдуть саме ініціативні люди, подружжя Фуртаків - ще громадяни України, що мають право на проживання у Канаді. Їх діти Уляна і Михаїл - мають подвійне громадянство, спілкуються між собою українською. А вже внуки ростуть змалку в Канаді, і хоч вважають себе українцями говорять у родині українською, але не певен я, що за межами родини це зберігаються. Принаймні Софія (міс Канада) на ФБ пише англійською, хоч любить Україну і проводить на канадському ТБ українські акції. А чи збережеться це в наступному поколінню?»
Згодом мені теж пощастило познайомитись з родиною Фуртаків, хоч і віртуально, але є таке відчуття, що ми всі одна велика, але розпорошена родина. Дихати, жити подіями, переживати та боротися в унісон- це все зближує неймовірно.
Отже про всього одну історію допомоги батальйону «СІЧ» одної української родини з Канади. Родини далекої, але такої близької водночас.
«Про родину моїх друзів Фуртаків. (Святослав і Богдана). Їх діти Михайло і Уляна в середині 90-их емігрували до Канади. Михайло працює інженером в електротехнічні компанії в Торонто (він, до речі, перший висловив ініціативу, щоб організувати пересилку коштів на допомогу батальйону «СІЧ», а Уляна викладає математику в математичному коледжі в Торонто.
До 2010 Святослав і Богдана проживали у Львові і працювали у Львівському поліграфічному інституті. Богдана очолювала Союз Українок Львова. Потім вони переїхали до дітей і одержали право на постійне проживання. Богдана в Торонто займається громадською діяльністю в українських організаціях.
Їх внучка Софія Чорній (дочка Уляни) в 2013 стала міс Канада.Вона провела на Канадській телевізії кілька рекламних акцій за Україну.
http://www.missosology.info/forum/viewtopic.php?p=3827138
І додаю пару фотографій, які я зробив у квітні минулого року, коли був в Торонто. На одній з них Святослав і Богдана (в окулярах) на їх подвір’ї в Торонто. З ними також моя рідна сестра Ліда. На другому фото я сфотографував Софійку, за звичайним домашнім зайняттям.
І на кінець бажаю всього, всього найкращого І хай забудуться всі наші мрії, хай Віра нас ніколи не лишає». З повагою, Bogdan Vasilishin
«Доброго дня, Богдано.
Щиро вдячна за Вашу турботу.
Ще в мене до Вас буде велике прохання, вірніше дозвіл написати про Вас та Вашу допомогу на своїй сторінці. Просто багато наших благодійників воліють залишатися в невідомості з тих чи інших причин. Я це поважаю, тому ніколи не пишу про них без наданого на те дозволу. Якщо не відмовите, буду дуже вдячна. Бо вважаю, що хлопці та їх рідні мають знати, хто ті люди, які забезпечують їм їх непросте солдатське життя".
Щиро Ваша, Ірина.
«Доброго дня, Ірино.
Основну допомогу на потреби бійців надає наш син Михайло. Ми долучаємося. Що до мене і мого чоловіка Святослава, то наша участь така мала, порівнюючи, що люди життя своє кладуть. Тому нас згадуйте в другу чергу.
Наш син налаштований дуже патріотично і гостро переживає за нашу справу і для нього згадка і подяка від людей, що безпосередньо захищають Україну, дуже важлива. Дочка Уляни (а наша внучка) Софійка почуває себе українкою, хоч в Україні пожила лише три перших роки свого життя. Як Miss Earth Canada 2013, їй доводиться приймати участь у різних публічних акціях в тому числі і на ТБ, і при кожній нагоді старається привернути увагу до подій в Україні.
До речі, при виступі в номінації "національний одяг" вона виступала в українському одязі, а не в одному з канадських.
Ірино, я поділяю вашу думку про необхідність інформування про волонтерську допомогу і про людей, що в ній приймають участь, навіть коли ця участь невеличка, (себе відношу саме до цієї категорії). Необхідно з двох причин, наші бійці повинні знати, що про них думають, про них турбуються, їх люблять. А також це сприяє волонтерські діяльності, заохочує до неї більшу кількості людей.
Тримайтеся. Будьте здорові. Bohda Furtac»
Від себе особисто та від всього добровольчого батальйону «СІЧ» виносимо величезну подяку за допомогу, наші небайдужі українці. Ви розпорошені по всьому світу, але так невтомно зберігаєте нашу ідентичність. Ваша допомога більше, ніж просто грошова: вона піднімає моральний дух, вона дає відчуття ліктя, вона допомагає вірити, що ми справимось, як би нам не було тяжко. По краплині, по крупинці зберемо сили, можливості та натхнення на перемогу. Вона буде, я знаю! Україна переможе!
Дякуємо, ВАМ, що поруч, в цю скрутну годину для нашої спільної, рідної країни.
Ворогу відСІЧ!