pas_de_souci
in
ua
Плач аспіранта в коміксах
Originally posted by pas_de_souci at Плач аспіранта в коміксах
Аспіранти усіх країн - нижчі ланки в освітній ієрархії і відкинуті нормальним соціумом люди. Це тільки в «Теорії великого вибуху», гіки такі веселі і смішні. В реалі недо-гіки, або ж аспіранти (ph d student англ., doctorant фр.) нещасні, депресивні, стомлені від власного перфекціонізму і роботи без віддачі люди. Щоб стати Шелдоном, або Леонардом, їм ще треба написати і захистити дисертацію.
В очікуванні цього моменту х (бо зрештою дисертаціє стає чимось окремим від тебе, і не ти її пишеш, а вона якось пишеться…), аспіранти зазвичай тусуються між собою, незрозуміло жартують і навіть комікси почали про себе писати.
Найвідоміший в нашому середовищі комікс-проект створений випускником Стенфорда.
"Piled Higher and Deeper" (PhD)
http://phdcomics.com/comics.php
В коміксі кілька персонажів. Аспірант-природничник, дві аспірантки (соціологія та антропологія) та старший колега природничника, спочатку теж аспірант, а потім пост-док. Останній по суті найбільший розгільдяй і сидить на кампусі заради free food, але він же єдиний, хто, за весь період існування коміксу, захистився.
Жарти тут в основному про те, що аспіранти працюють над дисертацією по 5-7 і більше років, отримують мало грошей, практично виключені з соціального життя і т.д.
Проект існує з 97 року, кожен тиждень виходить по шпальті. Я в свій час зависла на цьому сайті на два тижні і зробила добірку улюблених жартів. Так що обережно, якщо вас ця тема чіпляє.
Ось моя улюблена картинка (Дід мороз знову не приніс мені готову дисертацію):
Я над нею кожен Новий Рік плачу.
Цей комікс писали технарі, та ще й американці. Вища освіта в США дорога. Аспіранти зазвичай своє навчання відпрацьовують або викладанням, або роботою над науковими проектами своїх керівників. Тому основні теми коміксу такі:
Offtop: якщо аспірантура технарів виглядає так як в цьому коміксі (ти на практиці вікна в лабораторії миєш, або сидиш з дітьми професора), то це теж нікому не потрібно. Ми, гуманітарії, хоча б Старшу Едду читаємо.
Прогалину в «гуманітарному плачі» займає собою французький комікс Le Bureau 14 de la sorbonne.
https://lebureau14delasorbonne.wordpress.com/
Його героїня Жанна закінчила Ecole Normale Supérieure (насправді це, а не Сорбона, найкрутіший французький університет). Вона пішла працювати викладачем в Пріоритетну Зону освіти (місце, де живуть купа емігрантів, відповідно, діти з тих районів мало поступають в університети). Тут ми маємо заплакати, бо Ecole Normale Supérieure це універ, на який вся Франція молиться, туди беруть сотню студентів на рік після жорсткого конкурсу, їм платять всі три роки навчання зарплату і потім їм легше зробити кар’єру. А «бідненька» Жюлі пішла простим вчителем в пріоритетну зону, а потім її ще й взяли без стипендії в аспірантуру (випускника Ecole Normale Supérieure, який жах). І вона повинна викладати в універі, щоб заробити на життя.
Я хихикаю і потираю руки в куточку. Коли я аспірант іноземець вчуся без стипендії і не можу знайти ніяку роботу викладача, бо туди беруть тільки жителів Євросоюзу, або аспірантів зі стипендією (бо вони типу розумніші), то це нормально. Як сказав мені один французький колега: «ну, а ви боріться». А якщо в такій ситуації опиняється француженка, та ще й випускниця Ecole Normale Sup, то це привід її жаліти.
Отож, вища освіта у Франції напів-безкоштовна. Є купа державних закладів, де можна вчитися за 300-600 євро річного внеску. Для аспірантів якраз 650, включаючи страховку. Викладачам вигідно мати кілька аспірантів для престижу. Тобто записуйся собі в аспірантуру і роби, що хочеш. Тобто, якщо не маєш стипендії, то працюй, щоб жити. За таких умов мало хто закінчує дисер за 3 роки. Середня тривалість в гуманітаріїв 4,5. В технарів жорсткіше, їх просто виганяють, якщо вони вчасно не захищаються (бо їх досліди грошей коштують).
Ось мій улюблений комікс із серії:
Жанна написала за рік 23 сторінки. Тепер потрібно вмовити професора їх прочитати. На наступній шпальті інша аспірантка, погрожуючи суїцидом, просить професора прочитати її 700 сторінок.
Ех, я свої перші 20 сторінок французькою два роки писала (замріяно).
Основні теми коміксу:
Аспіранти усіх країн - нижчі ланки в освітній ієрархії і відкинуті нормальним соціумом люди. Це тільки в «Теорії великого вибуху», гіки такі веселі і смішні. В реалі недо-гіки, або ж аспіранти (ph d student англ., doctorant фр.) нещасні, депресивні, стомлені від власного перфекціонізму і роботи без віддачі люди. Щоб стати Шелдоном, або Леонардом, їм ще треба написати і захистити дисертацію.
В очікуванні цього моменту х (бо зрештою дисертаціє стає чимось окремим від тебе, і не ти її пишеш, а вона якось пишеться…), аспіранти зазвичай тусуються між собою, незрозуміло жартують і навіть комікси почали про себе писати.
Найвідоміший в нашому середовищі комікс-проект створений випускником Стенфорда.
"Piled Higher and Deeper" (PhD)
http://phdcomics.com/comics.php
В коміксі кілька персонажів. Аспірант-природничник, дві аспірантки (соціологія та антропологія) та старший колега природничника, спочатку теж аспірант, а потім пост-док. Останній по суті найбільший розгільдяй і сидить на кампусі заради free food, але він же єдиний, хто, за весь період існування коміксу, захистився.
Жарти тут в основному про те, що аспіранти працюють над дисертацією по 5-7 і більше років, отримують мало грошей, практично виключені з соціального життя і т.д.
Проект існує з 97 року, кожен тиждень виходить по шпальті. Я в свій час зависла на цьому сайті на два тижні і зробила добірку улюблених жартів. Так що обережно, якщо вас ця тема чіпляє.
Ось моя улюблена картинка (Дід мороз знову не приніс мені готову дисертацію):
Я над нею кожен Новий Рік плачу.
Цей комікс писали технарі, та ще й американці. Вища освіта в США дорога. Аспіранти зазвичай своє навчання відпрацьовують або викладанням, або роботою над науковими проектами своїх керівників. Тому основні теми коміксу такі:
- дістало працювати над проектом керівника, а не над власним;
- керівник ніяк не допомагає з дисертацією, і взагалі його не знайти, коли він потрібен;
- треба працювати 5 років щоб написати 150 сторінок, а потім представити їх за 10 хвилин на захисті, де на них буде всім пофіг;
- ти або вибираєш тему, якою займається багато людей і тоді треба досягнути грандіозних успіхів, щоб пробитись, або тему, якою не цікавиться ніхто, ну і відповідно не зрозуміло, який сенс нею займатися;
- треба жертвувати особистим життям заради примарного успіху в науці (насправді є дуже мало людей, які ознайомлюються з роботою науковця-початківця, а початківець ти перші 10-15 років досліджень, поки не матимеш 10 публікацій в рейтингових виданнях);
- основні перевага життя аспіранта - безплатна їжа (і це правда);
- в школах ми були найкращими і з нас всі сміялися, а ми мріяли, що виростемо і зробимо прорив в науці, а тепер наші шанси на ринку праці набагато менші, ніж в менш головастих колег, які не пішли в аспірантуру (і це теж правда).
Offtop: якщо аспірантура технарів виглядає так як в цьому коміксі (ти на практиці вікна в лабораторії миєш, або сидиш з дітьми професора), то це теж нікому не потрібно. Ми, гуманітарії, хоча б Старшу Едду читаємо.
Прогалину в «гуманітарному плачі» займає собою французький комікс Le Bureau 14 de la sorbonne.
https://lebureau14delasorbonne.wordpress.com/
Його героїня Жанна закінчила Ecole Normale Supérieure (насправді це, а не Сорбона, найкрутіший французький університет). Вона пішла працювати викладачем в Пріоритетну Зону освіти (місце, де живуть купа емігрантів, відповідно, діти з тих районів мало поступають в університети). Тут ми маємо заплакати, бо Ecole Normale Supérieure це універ, на який вся Франція молиться, туди беруть сотню студентів на рік після жорсткого конкурсу, їм платять всі три роки навчання зарплату і потім їм легше зробити кар’єру. А «бідненька» Жюлі пішла простим вчителем в пріоритетну зону, а потім її ще й взяли без стипендії в аспірантуру (випускника Ecole Normale Supérieure, який жах). І вона повинна викладати в універі, щоб заробити на життя.
Я хихикаю і потираю руки в куточку. Коли я аспірант іноземець вчуся без стипендії і не можу знайти ніяку роботу викладача, бо туди беруть тільки жителів Євросоюзу, або аспірантів зі стипендією (бо вони типу розумніші), то це нормально. Як сказав мені один французький колега: «ну, а ви боріться». А якщо в такій ситуації опиняється француженка, та ще й випускниця Ecole Normale Sup, то це привід її жаліти.
Отож, вища освіта у Франції напів-безкоштовна. Є купа державних закладів, де можна вчитися за 300-600 євро річного внеску. Для аспірантів якраз 650, включаючи страховку. Викладачам вигідно мати кілька аспірантів для престижу. Тобто записуйся собі в аспірантуру і роби, що хочеш. Тобто, якщо не маєш стипендії, то працюй, щоб жити. За таких умов мало хто закінчує дисер за 3 роки. Середня тривалість в гуманітаріїв 4,5. В технарів жорсткіше, їх просто виганяють, якщо вони вчасно не захищаються (бо їх досліди грошей коштують).
Ось мій улюблений комікс із серії:
Жанна написала за рік 23 сторінки. Тепер потрібно вмовити професора їх прочитати. На наступній шпальті інша аспірантка, погрожуючи суїцидом, просить професора прочитати її 700 сторінок.
Ех, я свої перші 20 сторінок французькою два роки писала (замріяно).
Основні теми коміксу:
- керівник на тебе забив;
- викладачі в універах зверхні істоти, які кричать на адміністрацію і уникають студентів. Від себе додам: деякі ще й не люблять дослідників-іноземців, типу «нам самим їсти нічого фондів на дослідження не вистачає»;
- конференція - це така подія, до якої ти спочатку довго готуєшся і переживаєш, а потім тебе все одно ніхто не слухає;
- аспірант вічно в депресії, а оточуючі його тільки доводять питаючи «Як твій дисер?» і «Ну що, коли захист?»
- твоє дослідження нікому не потрібне, а після захисту важко знайти роботу, в процесі доводиться продукувати купу дурнуватого тексту (вступ, висновки основні і проміжні, статті і т.д.);
- власний перфекціонізм спершу вимагає аспіранта створити щось мегакруте, а потім, коли розумієш, що це так просто не вийде, втрачається віра у власні сили ;
- після захисту більшість аспірантів опиняється на ринку праці без досвіду роботи на підприємствах, бо в університетах все одно немає стільки викладацьких позицій.