Зовнішня політика Порошенка
Originally posted by vjn at Зовнішня політика Порошенка
Трохи п'ятничної аналітики.
Два дні тому Max Kolezznikov вирішив написати не лише про будні армійської служби, а ще й чомусь про те, який у нас класний президент.
Слушно зауваживши, що згідно Конституції України президент у нас нині займається виключно тільки безпекою, зовнішньою політикою та дотриманням конституції, чомусь він не помітив в усіх цих трьох напрямках жодних проблем з виконанням.
Залишу поки що осторонь те, що президент не займається ні конституцією, ні, до пуття, безпекою, зате чомусь постійно лізе у виконавчу та законодавчу гілки влади - то буде забагато для одного посту.
Розглянемо тільки зовнішню політику.
Стаття 106 Конституції України стверджує, що президент:
3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
4) приймає рішення про визнання іноземних держав;
5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
Це, власне, і є три основні завдання президента в зовнішній політиці.
Аналіз всіх трьох знову ж таки займе забагато місця - оцінимо лише частину п'ятого пункту: завдання, яким має займатися виключно і безпосередньо глава держави: призначення глав дипломатичних представництв, а саме - надзвичайних і повноважних послів України в інших країнах світу.
Власне, весь матеріал в малюнку, але кому ліньки його вивчати - трохи узагальнених підсумків:
1. З майже 170 представництв України в інших країнах та міжнародних організаціях Україна досі не має представників в рівно третині - 34%. Зокрема це такі надзвичайно важливі для нас країни, як Велика Британія, Канада, Латвія, Португалія, Угорщина, Швейцарія та всі країни Скандинавії - в цілому майже половина країн ЄС. Українських послів там нема, отже точка зору України та її зовнішньополітичний вплив в тих країнах наразі нульовий. Рекордсменом є Колумбія та Ангола, де посли України відсутні по 9 та 8 років відповідно, при тому, що посольства там діють.
2. За дев'ять місяців свого президентства Порошенко призначив аж цілих 16 представників, що складає менше 10% представництв України в зовнішній політиці.
3. 87 представників, або ж 52%, призначені ще Януковичем. До речі, йому, щоб зачистити переважну більшість зовнішньополітичної сфери під себе, знадобилося всього півроку.
4. Середній вік українського дипломатичного представника - 53 з половиною роки. Четверо досягли максимального віку для державного службовця в 65 років, двом вже по 68 років. Лише 25 представників молодші за 40 років. Україна для зовнішнього світу переважно має обличчя старого, ще радянського дипломата, який вже закам'янів в "нічогонеробленні" і не бажає нічого нового.
5. Майже 100 представництв, що мають представників, представлені 63-ма представниками, в середньому на українського дипломата припадає дві країни світу, деякі з них відповідають за п'ять-шість країн і навряд чи можуть робити це якісно.
6. Майже половина чинних дипломатичних представників України має відверто підозрілі зв'язки з Росією - це або навчання в радянські часи у військових навчальних закладах, або робота в зовнішньополітичних радянських структурах, або партійна робота в КПРС. Всі ці три зв'язки - це потенційна ознака людини, яка працювала на КДБ СРСР і тому зараз або працює на Росію, або "сидить" на гачку у ФСБ і постійно ризикує почати це робити.
7. Найбільш феєричними є представники України в Білорусі та Китаї. В Білорусі сидить колишній міністр оборони Януковича і колишній високий воєнний чин російської армії Єжель, проти якого ще влітку 2014 року прокуратура відкрила кримінальну справу за розвал української армії, а в Китаї - 68-мирічний випускник партійної школи СРСР, кадровий комуніст Дьомін.
Загальний підсумок - на даний момент не можна сказати, що президент Порошенко взагалі хоч якось займається зовнішньою політикою України.
Не в останню чергу це і є причиною низького результату інформаційної політики України щодо війни з Росією. Та й інші наслідки такого відвертого ігнорування Порошенком одного з основних своїх обов'язків, як президента України, можете самі собі уявити.
Оригінал цього допису розміщено на платформі Dreamwidth за посиланням http://vjn.dreamwidth.org/943984.html
Трохи п'ятничної аналітики.
Два дні тому Max Kolezznikov вирішив написати не лише про будні армійської служби, а ще й чомусь про те, який у нас класний президент.
Слушно зауваживши, що згідно Конституції України президент у нас нині займається виключно тільки безпекою, зовнішньою політикою та дотриманням конституції, чомусь він не помітив в усіх цих трьох напрямках жодних проблем з виконанням.
Залишу поки що осторонь те, що президент не займається ні конституцією, ні, до пуття, безпекою, зате чомусь постійно лізе у виконавчу та законодавчу гілки влади - то буде забагато для одного посту.
Розглянемо тільки зовнішню політику.
Стаття 106 Конституції України стверджує, що президент:
3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
4) приймає рішення про визнання іноземних держав;
5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
Це, власне, і є три основні завдання президента в зовнішній політиці.
Аналіз всіх трьох знову ж таки займе забагато місця - оцінимо лише частину п'ятого пункту: завдання, яким має займатися виключно і безпосередньо глава держави: призначення глав дипломатичних представництв, а саме - надзвичайних і повноважних послів України в інших країнах світу.
Власне, весь матеріал в малюнку, але кому ліньки його вивчати - трохи узагальнених підсумків:
1. З майже 170 представництв України в інших країнах та міжнародних організаціях Україна досі не має представників в рівно третині - 34%. Зокрема це такі надзвичайно важливі для нас країни, як Велика Британія, Канада, Латвія, Португалія, Угорщина, Швейцарія та всі країни Скандинавії - в цілому майже половина країн ЄС. Українських послів там нема, отже точка зору України та її зовнішньополітичний вплив в тих країнах наразі нульовий. Рекордсменом є Колумбія та Ангола, де посли України відсутні по 9 та 8 років відповідно, при тому, що посольства там діють.
2. За дев'ять місяців свого президентства Порошенко призначив аж цілих 16 представників, що складає менше 10% представництв України в зовнішній політиці.
3. 87 представників, або ж 52%, призначені ще Януковичем. До речі, йому, щоб зачистити переважну більшість зовнішньополітичної сфери під себе, знадобилося всього півроку.
4. Середній вік українського дипломатичного представника - 53 з половиною роки. Четверо досягли максимального віку для державного службовця в 65 років, двом вже по 68 років. Лише 25 представників молодші за 40 років. Україна для зовнішнього світу переважно має обличчя старого, ще радянського дипломата, який вже закам'янів в "нічогонеробленні" і не бажає нічого нового.
5. Майже 100 представництв, що мають представників, представлені 63-ма представниками, в середньому на українського дипломата припадає дві країни світу, деякі з них відповідають за п'ять-шість країн і навряд чи можуть робити це якісно.
6. Майже половина чинних дипломатичних представників України має відверто підозрілі зв'язки з Росією - це або навчання в радянські часи у військових навчальних закладах, або робота в зовнішньополітичних радянських структурах, або партійна робота в КПРС. Всі ці три зв'язки - це потенційна ознака людини, яка працювала на КДБ СРСР і тому зараз або працює на Росію, або "сидить" на гачку у ФСБ і постійно ризикує почати це робити.
7. Найбільш феєричними є представники України в Білорусі та Китаї. В Білорусі сидить колишній міністр оборони Януковича і колишній високий воєнний чин російської армії Єжель, проти якого ще влітку 2014 року прокуратура відкрила кримінальну справу за розвал української армії, а в Китаї - 68-мирічний випускник партійної школи СРСР, кадровий комуніст Дьомін.
Загальний підсумок - на даний момент не можна сказати, що президент Порошенко взагалі хоч якось займається зовнішньою політикою України.
Не в останню чергу це і є причиною низького результату інформаційної політики України щодо війни з Росією. Та й інші наслідки такого відвертого ігнорування Порошенком одного з основних своїх обов'язків, як президента України, можете самі собі уявити.
Оригінал цього допису розміщено на платформі Dreamwidth за посиланням http://vjn.dreamwidth.org/943984.html