Про Віру, Надію та Любов
Originally posted by ihorhulyk at Про Віру, Надію та Любов
Політикам не властиві сентименти. Вони годяться лише для знакових подій, тоді як сама урочистість для політика є лише нагодою для піару чи пробою своїх ораторських талантів. Підзабуті передвиборчі плакати Ющенка з дитям чи Юлії Тимошенко в образі «Матері Божої - Нев’янучої Троянди» можна назвати сентиментальними лише почасти, з огляду на те, що певна частина електорату сприймала їх за чисту монету і щиро, а інша - скептично і з порядною часткою гумору. Сміх, знано ж бо, є всесильною зброєю, і політики ладні заплатити будь-яку ціну, аби лише не стати мішенями для кпинів.
Іноді мені видається, що нинішнім політикам варто бодай на певний час помінятися ролями з журналістами. Позбавлені сентиментів, вони до того ж достеменно освоїли фах не тільки «об’єктивних» інтерпретаторів подій (гляньмо, скільки версій з’являється після парламентських інцидентів або правничих колізій), а, що важливо, наші політики стали справжніми ньюзмейкерами. Тільки не у первинному сенсі цього слова, а через свою вмілу здатність створювати подію з повітря.
З огляду на це, мені спало на гадку, що низка найзнаковіших подій найновітнішої історії України так чи інакше «підгадувалася» під не менш знакові дати - знакові через свою близькість і зрозумілість загалові, через своє харитативне, що більше - навіть сакральне наповнення, цілком визначені містичні складові. Другий тур президентських виборів 2004-го припав на св. Миколая, і цей добродійник мав не тільки посприяти Ющенкові у його цілком пасіонарних пориваннях покласти під подушку власному народові своє розуміння свободи, але й провести ідею цього щедрого дару через кожну українську родину, принаймні, через тих, хто потенційно сподівався на миколаївське диво.
...Сьогодні 30 вересня, свято Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Учасники нинішніх перегонів не квапляться поюзати і його, і природно - досі вони були для народу прикладами знеціненої віри, проданої надії і зрадженої любові. Софію-мудрість ліпше й не згадувати: здобувши бажане, себто владу, наші політики, мабуть, залишають її за дверима парламенту.
Мені видається, що відчайдушний спротив значної частини парламенту ідеї дочасних виборів було продиктовано не тільки меркантильним прагненням «відбити» кошти, вкладені ними у вже «начухані» депутатські фотелі, але й острахом того, що пересічний виборець ще не пережив необхідного для повної амнезії терміну стосовно їхніх гасел та обіцянок. Два роки - мізер, на поодиноких стовпах і парканах ще залишилися листівки того гарячого часу з ликами «апостолів правди і свободи», які насправді виявилися банальними ошустами, брехунами і злодіями.
Звичайно, зазіхачі на високі крісла докладають титанічних зусиль для реалізації свого наміру, і акурат тоді вони апелюють до сентиментів. Давньоіндійська мудрість стверджує, що «великим трудом здіймаємо ми камінь на гору, а вниз він падає миттєво - так возносять нас вгору чесноти, а вниз кидають гріхи». Траєкторія політика приблизно така ж, доволі демонічна постать української сцени Наталія Вітренко якось прохопилася, що у політику приходять з чудовим майбутнім, а залишають її з ганебним минулим.
Проблема полягає, як на мене, у тому, що, обіцяючи нам ці три, без сумніву, найвищі людські цінності, так звана «еліта» підсвідомо бажає, аби ми подарували їй і віру у власну непогрішність, і надію на подальшу сваволю, і любов до себе, коханої. Для того, аби перешкодити їй, матимемо всього день. І не матимемо права схибити. Цього разу особливо.
Ігор Гулик. Ілюстрація: uk.wikipedia.org
О Вере, Надежде и Любови
Политикам не свойственны сантименты. Они годятся только для знаковых событий, тогда как сама торжественность для политика является лишь поводом для пиара или пробой своих ораторских талантов. Подзабытые предвыборные плакаты Ющенко с ребенком или Юлии Тимошенко в образе «Матери Божьей - неувядающий Розы» можно назвать сентиментальными отчасти, учитывая то, что определенная часть электората воспринимала их за чистую монету и искренне, а другая - скептически и с порядочной долей юмора. Смех, известно ведь, всесильное оружие, и политики готовы заплатить любую цену, лишь бы не стать мишенями для насмешек.
Иногда мне кажется, что нынешним политикам стоит хотя бы на время поменяться ролями с журналистами. Лишенные сантиментов, они к тому же точно освоили профессию не только «объективных» интерпретаторов событий (посмотрите, сколько версий появляется после парламентских инцидентов или юридических коллизий), а что важно, наши политики стали настоящими ньюсмейкерами. Только не в первоначальном смысле этого слова, а из-за своей умелой способности создавать события с воздуха.
Учитывая это, мне пришло в голову, что ряд самых лучших событий новейшей истории Украины так или иначе «подтасовывались» под не менее знаковые даты - знаковые своой близостью и понятностью обществу, своим харитативным, что больше - даже сакральным наполнением, вполне определенной мистической составляющей. Второй тур президентских выборов 2004-го пришелся на св. Николая, и этот благодетель "должен был" не только помочь Ющенко в его вполне пассионарных порывах положить под подушку собственному народу свое понимание свободы, но и провести идею этого щедрого дара через каждую украинскую семью, по крайней мере, через тех, кто потенциально надеялся на николаевское чудо.
...Сегодня 30 сентября, праздник Веры, Надежды, Любови и их матери Софии. Участники нынешней гонки не торопятся поюзать и его, и это естественно - до сих пор они были для народа примерами обесцененной веры, проданной надежды и преданной любви. Софию-мудрость лучше и не вспоминать: получив желаемое, то есть власть, наши политики, пожалуй, оставляют ее за дверью парламента.
Мне кажется, что отчаянное сопротивление значительной части парламента идеи досрочных выборов было продиктовано не только меркантильным стремлением «отбить» средства, вложенные ими в уже нагретые депутатские кресла, но и страхом того, что простой избиратель еще не пережил необходимого для полной амнезии термина применительно их лозунгов и обещаний. Два года - мизер, на отдельных столбах и заборах еще остались листовки того горячего времени с ликами «апостолов правды и свободы», которые на самом деле оказались банальными жуликами, лжецами и ворами.
Конечно, посягатели на высокие кресла прилагают титанические усилия для реализации своего намерения, и аккурат тогда они апеллируют до сантиментов. Древнеиндийская мудрость утверждает, что «великим трудом поднимаем мы камень на гору, а вниз он падает мгновенно - так возносят нас вверх добродетели, а вниз бросают грехи». Траектория политика примерно такая же, достаточно демоническая фигура украинской сцены Наталья Витренко как-то обмолвилась, что в политику приходят с прекрасным будущим, а оставляют ее с позорным прошлым.
Проблема заключается, на мой взгляд, в том, что, обещая нам эти три, несомненно, высокие человеческие ценности, так называемая «элита» подсознательно желает, чтобы мы подарили ей и веру в собственную непогрешимость, надежду на дальнейший произвол, и любовь к себе, любимой. Для того, чтобы помешать ей, у нас будет всего день. Мы не можем ошибиться. На этот раз особенно.
Игорь Гулык
Політикам не властиві сентименти. Вони годяться лише для знакових подій, тоді як сама урочистість для політика є лише нагодою для піару чи пробою своїх ораторських талантів. Підзабуті передвиборчі плакати Ющенка з дитям чи Юлії Тимошенко в образі «Матері Божої - Нев’янучої Троянди» можна назвати сентиментальними лише почасти, з огляду на те, що певна частина електорату сприймала їх за чисту монету і щиро, а інша - скептично і з порядною часткою гумору. Сміх, знано ж бо, є всесильною зброєю, і політики ладні заплатити будь-яку ціну, аби лише не стати мішенями для кпинів.
Іноді мені видається, що нинішнім політикам варто бодай на певний час помінятися ролями з журналістами. Позбавлені сентиментів, вони до того ж достеменно освоїли фах не тільки «об’єктивних» інтерпретаторів подій (гляньмо, скільки версій з’являється після парламентських інцидентів або правничих колізій), а, що важливо, наші політики стали справжніми ньюзмейкерами. Тільки не у первинному сенсі цього слова, а через свою вмілу здатність створювати подію з повітря.
З огляду на це, мені спало на гадку, що низка найзнаковіших подій найновітнішої історії України так чи інакше «підгадувалася» під не менш знакові дати - знакові через свою близькість і зрозумілість загалові, через своє харитативне, що більше - навіть сакральне наповнення, цілком визначені містичні складові. Другий тур президентських виборів 2004-го припав на св. Миколая, і цей добродійник мав не тільки посприяти Ющенкові у його цілком пасіонарних пориваннях покласти під подушку власному народові своє розуміння свободи, але й провести ідею цього щедрого дару через кожну українську родину, принаймні, через тих, хто потенційно сподівався на миколаївське диво.
...Сьогодні 30 вересня, свято Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Учасники нинішніх перегонів не квапляться поюзати і його, і природно - досі вони були для народу прикладами знеціненої віри, проданої надії і зрадженої любові. Софію-мудрість ліпше й не згадувати: здобувши бажане, себто владу, наші політики, мабуть, залишають її за дверима парламенту.
Мені видається, що відчайдушний спротив значної частини парламенту ідеї дочасних виборів було продиктовано не тільки меркантильним прагненням «відбити» кошти, вкладені ними у вже «начухані» депутатські фотелі, але й острахом того, що пересічний виборець ще не пережив необхідного для повної амнезії терміну стосовно їхніх гасел та обіцянок. Два роки - мізер, на поодиноких стовпах і парканах ще залишилися листівки того гарячого часу з ликами «апостолів правди і свободи», які насправді виявилися банальними ошустами, брехунами і злодіями.
Звичайно, зазіхачі на високі крісла докладають титанічних зусиль для реалізації свого наміру, і акурат тоді вони апелюють до сентиментів. Давньоіндійська мудрість стверджує, що «великим трудом здіймаємо ми камінь на гору, а вниз він падає миттєво - так возносять нас вгору чесноти, а вниз кидають гріхи». Траєкторія політика приблизно така ж, доволі демонічна постать української сцени Наталія Вітренко якось прохопилася, що у політику приходять з чудовим майбутнім, а залишають її з ганебним минулим.
Проблема полягає, як на мене, у тому, що, обіцяючи нам ці три, без сумніву, найвищі людські цінності, так звана «еліта» підсвідомо бажає, аби ми подарували їй і віру у власну непогрішність, і надію на подальшу сваволю, і любов до себе, коханої. Для того, аби перешкодити їй, матимемо всього день. І не матимемо права схибити. Цього разу особливо.
Ігор Гулик. Ілюстрація: uk.wikipedia.org
О Вере, Надежде и Любови
Политикам не свойственны сантименты. Они годятся только для знаковых событий, тогда как сама торжественность для политика является лишь поводом для пиара или пробой своих ораторских талантов. Подзабытые предвыборные плакаты Ющенко с ребенком или Юлии Тимошенко в образе «Матери Божьей - неувядающий Розы» можно назвать сентиментальными отчасти, учитывая то, что определенная часть электората воспринимала их за чистую монету и искренне, а другая - скептически и с порядочной долей юмора. Смех, известно ведь, всесильное оружие, и политики готовы заплатить любую цену, лишь бы не стать мишенями для насмешек.
Иногда мне кажется, что нынешним политикам стоит хотя бы на время поменяться ролями с журналистами. Лишенные сантиментов, они к тому же точно освоили профессию не только «объективных» интерпретаторов событий (посмотрите, сколько версий появляется после парламентских инцидентов или юридических коллизий), а что важно, наши политики стали настоящими ньюсмейкерами. Только не в первоначальном смысле этого слова, а из-за своей умелой способности создавать события с воздуха.
Учитывая это, мне пришло в голову, что ряд самых лучших событий новейшей истории Украины так или иначе «подтасовывались» под не менее знаковые даты - знаковые своой близостью и понятностью обществу, своим харитативным, что больше - даже сакральным наполнением, вполне определенной мистической составляющей. Второй тур президентских выборов 2004-го пришелся на св. Николая, и этот благодетель "должен был" не только помочь Ющенко в его вполне пассионарных порывах положить под подушку собственному народу свое понимание свободы, но и провести идею этого щедрого дара через каждую украинскую семью, по крайней мере, через тех, кто потенциально надеялся на николаевское чудо.
...Сегодня 30 сентября, праздник Веры, Надежды, Любови и их матери Софии. Участники нынешней гонки не торопятся поюзать и его, и это естественно - до сих пор они были для народа примерами обесцененной веры, проданной надежды и преданной любви. Софию-мудрость лучше и не вспоминать: получив желаемое, то есть власть, наши политики, пожалуй, оставляют ее за дверью парламента.
Мне кажется, что отчаянное сопротивление значительной части парламента идеи досрочных выборов было продиктовано не только меркантильным стремлением «отбить» средства, вложенные ими в уже нагретые депутатские кресла, но и страхом того, что простой избиратель еще не пережил необходимого для полной амнезии термина применительно их лозунгов и обещаний. Два года - мизер, на отдельных столбах и заборах еще остались листовки того горячего времени с ликами «апостолов правды и свободы», которые на самом деле оказались банальными жуликами, лжецами и ворами.
Конечно, посягатели на высокие кресла прилагают титанические усилия для реализации своего намерения, и аккурат тогда они апеллируют до сантиментов. Древнеиндийская мудрость утверждает, что «великим трудом поднимаем мы камень на гору, а вниз он падает мгновенно - так возносят нас вверх добродетели, а вниз бросают грехи». Траектория политика примерно такая же, достаточно демоническая фигура украинской сцены Наталья Витренко как-то обмолвилась, что в политику приходят с прекрасным будущим, а оставляют ее с позорным прошлым.
Проблема заключается, на мой взгляд, в том, что, обещая нам эти три, несомненно, высокие человеческие ценности, так называемая «элита» подсознательно желает, чтобы мы подарили ей и веру в собственную непогрешимость, надежду на дальнейший произвол, и любовь к себе, любимой. Для того, чтобы помешать ей, у нас будет всего день. Мы не можем ошибиться. На этот раз особенно.
Игорь Гулык