olga_kulaj
in
ua
Наш стяг - пшениця золота під голубим склепінням неба
Сьогодні, 23 серпня, - День Державного Прапора України.
Колись, даруючи мені цей рушник, моя бабуся сказала: "Це вишито національними кольорами". Я здивувалась, бо знала, що кольори української вишивки - червоний і чорний. Але чомусь не здогадалась запитати, чому вона так сказала. Це було давно, можливо на початку 80-их років. І лише коли почалась перестройка, я дізналась, що це - кольори національного прапора.
Вишивався рушник давно, скоріш за все, ще в Польщі, тобто до 1944року, коли етнічні українці були репатрійовані в СРСР. В них був вибір - або переселення під Східну Прусію і повна асиміляція, (розселяли по різних селах) або в Радянську Україну.
В будь-якому разі, залишатися в повністю українському селі, на батьківщині своїх предків, Підляшші, не дозволяла тодішня польська влада. Вся наша рідня, за винятком однієї родини, переїхала в Україну.
Вже пізніше мені дісталась від батьків (а їм від тієї ж бабусі, мами мого тата) ще одна реліквія, і рушник її прикрасив. Це - портрет Тараса Шевченка, теж вишитий ще до 1944 року. Схему вишивки, раму і частково саму вишивку зробив мій дідусь ( хоч він мені і не рідний, бо моєму татові - вітчим). Дідусь був архітектором, а хоббі мав - різьбу по дереву і по мармуру.
На рамі він зобразив лаврове і дубове листя і "Кобзар". Портрет (по зовнішньому контуру рами) 49х59см.
Висить в нас постійно на чільному місці. Але вже кілька років без рушника, бо з кольором шпалер не гармоніює. Проте так буде не завжди. ( Вибачте за якість фото, знімалось через скло, та ще й під вечір, а зі спалахом виходить погано).
Минулого тижня ми повертались додому з відпустки, проїхали Україною з Заходу на Північ більше 900км, і майже всі мости і місточки мають подібний вигляд. Це - Коростишів. А от наш, чернігівський міст через Десну, я не сфотографувала, бо була вже ніч. Він теж пофарбований в національні кольори.
І згадалась сьогодні така гарна пісня:
Як же нам жити на рідній землі,
Щоб зникли навіки невігласи злі,
Щоб наша квітуча і щедра земля
Дійсно для людства раєм була?
Приспів:
За синєє небо, за жовте колосся
Боротися треба, щоб краще жилося.
За синєє небо, за жовте колосся
Боротися треба, щоб щастя було.
Як же нам жити на рідній землі,
Щоб люди довіку щасливі були,
Щоб мова народу в повазі була,
Від роду до роду між нами жила?
Приспів.
Автор тексту - Федір Тишко, музики - Генадій Татарченко.
Зі Святом, друзі! Слава Україні!
Колись, даруючи мені цей рушник, моя бабуся сказала: "Це вишито національними кольорами". Я здивувалась, бо знала, що кольори української вишивки - червоний і чорний. Але чомусь не здогадалась запитати, чому вона так сказала. Це було давно, можливо на початку 80-их років. І лише коли почалась перестройка, я дізналась, що це - кольори національного прапора.
Вишивався рушник давно, скоріш за все, ще в Польщі, тобто до 1944року, коли етнічні українці були репатрійовані в СРСР. В них був вибір - або переселення під Східну Прусію і повна асиміляція, (розселяли по різних селах) або в Радянську Україну.
В будь-якому разі, залишатися в повністю українському селі, на батьківщині своїх предків, Підляшші, не дозволяла тодішня польська влада. Вся наша рідня, за винятком однієї родини, переїхала в Україну.
Вже пізніше мені дісталась від батьків (а їм від тієї ж бабусі, мами мого тата) ще одна реліквія, і рушник її прикрасив. Це - портрет Тараса Шевченка, теж вишитий ще до 1944 року. Схему вишивки, раму і частково саму вишивку зробив мій дідусь ( хоч він мені і не рідний, бо моєму татові - вітчим). Дідусь був архітектором, а хоббі мав - різьбу по дереву і по мармуру.
На рамі він зобразив лаврове і дубове листя і "Кобзар". Портрет (по зовнішньому контуру рами) 49х59см.
Висить в нас постійно на чільному місці. Але вже кілька років без рушника, бо з кольором шпалер не гармоніює. Проте так буде не завжди. ( Вибачте за якість фото, знімалось через скло, та ще й під вечір, а зі спалахом виходить погано).
Минулого тижня ми повертались додому з відпустки, проїхали Україною з Заходу на Північ більше 900км, і майже всі мости і місточки мають подібний вигляд. Це - Коростишів. А от наш, чернігівський міст через Десну, я не сфотографувала, бо була вже ніч. Він теж пофарбований в національні кольори.
І згадалась сьогодні така гарна пісня:
Як же нам жити на рідній землі,
Щоб зникли навіки невігласи злі,
Щоб наша квітуча і щедра земля
Дійсно для людства раєм була?
Приспів:
За синєє небо, за жовте колосся
Боротися треба, щоб краще жилося.
За синєє небо, за жовте колосся
Боротися треба, щоб щастя було.
Як же нам жити на рідній землі,
Щоб люди довіку щасливі були,
Щоб мова народу в повазі була,
Від роду до роду між нами жила?
Приспів.
Автор тексту - Федір Тишко, музики - Генадій Татарченко.
Зі Святом, друзі! Слава Україні!