Милість переможених
Originally posted by ihorhulyk at Милість переможених
Милість звитяжця благородна і заслуговує пошанівку; милість переможених відгонить жовчю і злобою, вона ніколи не буває щирою, бо несе у собі певні підтексти, не висловлені, та самозрозумілі.
Офіційні речники визначальних українських політичних середовищ наразі послуговуються формулою про відсутність переможців та переможених, але у цьому технологічному викрутасі більше формалізму, ніж сенсу. Бо "переможені" вже підняли носа.
Переможці є. Полагодивши усі справи з правилами майбутніх виборів, вони пішли собі на літні вакації, аби у вересні повернутися до керма вкотре поділеної і ще раз згвалтованої країни. Переможені, - загал, за окремими винятками цілковито інфантильного маргінесу, - залишатиметься у ситуації ошуканого мрійника, який учергове купився на дешеві обгортки популістської порожнечі.
Я вже колись цитував Марка Аврелія про жалюгідність осіб, які самовпевнено вважають, що по-філософськи провадять державницькі справи. Вони й направду виглядають жалюгідними, позаяк усі їхні словесні конструкції, усе напускання туману виявилися лише фіговим листком для прикриття безсилля і безволля. Ба більше, - вони призначалися для конкретної аудиторії, легковірної і такої ж пустої, яка, проте, має надзвичайну рису, - провокувати і провадити загал, вмиваючи при цьому руки від очевидних наслідків. Трагедія української революції, мабуть, полягає у тому, що її провідники взялися "ззовні звільнювати людину більше, аніж вона здатна бути вільною всередині" (О.Герцен). Майдан - не показник, там кожен стояв за своє, і ця "своя свобода", як правило, передбачала обмеження свободи інших. Це - не типово українська риса, посттоталітарні демократії не можуть оминути етапу часткової "несвободи", але її, зазвичай, призначено для тих, хто зійшов зі сцени, тих, кому спільнота "завдячує" вродженими плямами "недодемократизму". У нас же гучна обіцянка "життя по-новому", «люстрації» тощо перетворилася у своєрідну міфологему, у засіб тиску на "стрілочників", у надійний інструмент масової і бездумної ротації кадрів районного рівня. Поза тим, головні винуватці залишилися недоторканими, скористалися шансом для реваншу і тепер милостиво розповідають про "об'єднання нації".
Ідіотизм ситуації полягає в тому, що нова столична еліта не робитиме жодних порухів для чергової зміни містечкових еліт. Під гаслом "об'єднання" нації вони слухняно працюватимуть на користь "переможених", послуговуючись при цьому риторикою Майдану, війни, псевдодемократичними цінностями, подвійними стандартами.
Переможені милостиво дозволять їм робити це. До виборів за старим законом. Далі побачимо. Переможені милостиві, їм не шкода…
Ігор Гулик. Ілюстрація: anekdot.ru
Милость побежденных
Милость победителя благородная и заслуживает уважения; милость побежденных преисполнена желчью и злобой, она никогда не бывает искренней, потому что несет в себе определенные подтексты, не высказанные и само собой разумеющеющиеся.
Официальные представители определяющих украинских политических сил сейчас пользуются формулой об отсутствии победителей и побежденных, но в данном технологическом сальдо больше формализма, чем смысла. Побежденные есть, и они уже "подняли нос".
Есть и победители. Уладив все дела по правилам будущих выборов, они пошли на летние каникулы, чтобы в сентябре вернуться к рулю еще раз разделенной и еще раз изнасилованной страны. Побежденные, - комплекс, за отдельными исключениями полностью инфантильного маргинеса, - будут оставаться в ситуации обманутого мечтателя, который в очередной раз купился на дешевые обертки популистской пустоты.
Я уже когда-то цитировал Марка Аврелия о низости персонажей, самоуверенно считающих, что по-философски ведут государственные дела. Они и действительно выглядят жалкими, поскольку все их словесные конструкции, все напускання тумана оказались лишь фиговым листиком для прикрытия бессилия и безволия. Более того, - они предназначались для конкретной аудитории, легковерной и такой же пустой, которая, однако, имеет чрезвычайную черту, - провоцировать и вести массы, омывая при этом руки от очевидных последствий. Трагедия украинской революции, пожалуй, заключается в том, что ее лидеры взялись "извне освобождать человека больше, чем он способен быть свободным внутри" (А. Герцен). Майдан - не показатель, там каждый стоял за свое, и эта "своя свобода", как правило, предусматривала ограничения свободы других. Это - не типично украинская черта, посттоталитарные демократии не могут обойти этап частичной "несвободы", но она, как правило, удел тех, кто сошел со сцены, тех, кому общество "обязано" врожденными пятнами "недодемократизма". У нас же громкие обещания "жить по-новому", «люстрации» и т.д. превратились в своеобразную мифологему, в средство давления на "стрелочников", в надежный инструмент массовой и бездумной ротации кадров районного уровня. Более того, главные виновники остались нетронутыми, воспользовались шансом для реванша и теперь милостиво рассказывают об "объединении нации".
Идиотизм ситуации заключается в том, что новая столичная элита не будет делать никаких движений для очередной смены местечковых элит. Под лозунгом "объединения" нации они послушно будут работать на пользу "побежденных", пользуясь при этом риторикой Майдана, войны, псевдодемократическими ценностями, двойными стандартами.
"Побежденные" милостиво позволят им делать это. До выборов по старому закону. Дальше увидим. "Побежденные" милостивы, им не жалко...
Игорь Гулык
Милість звитяжця благородна і заслуговує пошанівку; милість переможених відгонить жовчю і злобою, вона ніколи не буває щирою, бо несе у собі певні підтексти, не висловлені, та самозрозумілі.
Офіційні речники визначальних українських політичних середовищ наразі послуговуються формулою про відсутність переможців та переможених, але у цьому технологічному викрутасі більше формалізму, ніж сенсу. Бо "переможені" вже підняли носа.
Переможці є. Полагодивши усі справи з правилами майбутніх виборів, вони пішли собі на літні вакації, аби у вересні повернутися до керма вкотре поділеної і ще раз згвалтованої країни. Переможені, - загал, за окремими винятками цілковито інфантильного маргінесу, - залишатиметься у ситуації ошуканого мрійника, який учергове купився на дешеві обгортки популістської порожнечі.
Я вже колись цитував Марка Аврелія про жалюгідність осіб, які самовпевнено вважають, що по-філософськи провадять державницькі справи. Вони й направду виглядають жалюгідними, позаяк усі їхні словесні конструкції, усе напускання туману виявилися лише фіговим листком для прикриття безсилля і безволля. Ба більше, - вони призначалися для конкретної аудиторії, легковірної і такої ж пустої, яка, проте, має надзвичайну рису, - провокувати і провадити загал, вмиваючи при цьому руки від очевидних наслідків. Трагедія української революції, мабуть, полягає у тому, що її провідники взялися "ззовні звільнювати людину більше, аніж вона здатна бути вільною всередині" (О.Герцен). Майдан - не показник, там кожен стояв за своє, і ця "своя свобода", як правило, передбачала обмеження свободи інших. Це - не типово українська риса, посттоталітарні демократії не можуть оминути етапу часткової "несвободи", але її, зазвичай, призначено для тих, хто зійшов зі сцени, тих, кому спільнота "завдячує" вродженими плямами "недодемократизму". У нас же гучна обіцянка "життя по-новому", «люстрації» тощо перетворилася у своєрідну міфологему, у засіб тиску на "стрілочників", у надійний інструмент масової і бездумної ротації кадрів районного рівня. Поза тим, головні винуватці залишилися недоторканими, скористалися шансом для реваншу і тепер милостиво розповідають про "об'єднання нації".
Ідіотизм ситуації полягає в тому, що нова столична еліта не робитиме жодних порухів для чергової зміни містечкових еліт. Під гаслом "об'єднання" нації вони слухняно працюватимуть на користь "переможених", послуговуючись при цьому риторикою Майдану, війни, псевдодемократичними цінностями, подвійними стандартами.
Переможені милостиво дозволять їм робити це. До виборів за старим законом. Далі побачимо. Переможені милостиві, їм не шкода…
Ігор Гулик. Ілюстрація: anekdot.ru
Милость побежденных
Милость победителя благородная и заслуживает уважения; милость побежденных преисполнена желчью и злобой, она никогда не бывает искренней, потому что несет в себе определенные подтексты, не высказанные и само собой разумеющеющиеся.
Официальные представители определяющих украинских политических сил сейчас пользуются формулой об отсутствии победителей и побежденных, но в данном технологическом сальдо больше формализма, чем смысла. Побежденные есть, и они уже "подняли нос".
Есть и победители. Уладив все дела по правилам будущих выборов, они пошли на летние каникулы, чтобы в сентябре вернуться к рулю еще раз разделенной и еще раз изнасилованной страны. Побежденные, - комплекс, за отдельными исключениями полностью инфантильного маргинеса, - будут оставаться в ситуации обманутого мечтателя, который в очередной раз купился на дешевые обертки популистской пустоты.
Я уже когда-то цитировал Марка Аврелия о низости персонажей, самоуверенно считающих, что по-философски ведут государственные дела. Они и действительно выглядят жалкими, поскольку все их словесные конструкции, все напускання тумана оказались лишь фиговым листиком для прикрытия бессилия и безволия. Более того, - они предназначались для конкретной аудитории, легковерной и такой же пустой, которая, однако, имеет чрезвычайную черту, - провоцировать и вести массы, омывая при этом руки от очевидных последствий. Трагедия украинской революции, пожалуй, заключается в том, что ее лидеры взялись "извне освобождать человека больше, чем он способен быть свободным внутри" (А. Герцен). Майдан - не показатель, там каждый стоял за свое, и эта "своя свобода", как правило, предусматривала ограничения свободы других. Это - не типично украинская черта, посттоталитарные демократии не могут обойти этап частичной "несвободы", но она, как правило, удел тех, кто сошел со сцены, тех, кому общество "обязано" врожденными пятнами "недодемократизма". У нас же громкие обещания "жить по-новому", «люстрации» и т.д. превратились в своеобразную мифологему, в средство давления на "стрелочников", в надежный инструмент массовой и бездумной ротации кадров районного уровня. Более того, главные виновники остались нетронутыми, воспользовались шансом для реванша и теперь милостиво рассказывают об "объединении нации".
Идиотизм ситуации заключается в том, что новая столичная элита не будет делать никаких движений для очередной смены местечковых элит. Под лозунгом "объединения" нации они послушно будут работать на пользу "побежденных", пользуясь при этом риторикой Майдана, войны, псевдодемократическими ценностями, двойными стандартами.
"Побежденные" милостиво позволят им делать это. До выборов по старому закону. Дальше увидим. "Побежденные" милостивы, им не жалко...
Игорь Гулык