Шокова евтаназія
Originally posted by ihorhulyk at Шокова евтаназія
Навіть якщо припустити, що Україна, розвиваючись в єврокерунку, слід у слід прошкує шляхом своїх найближчих сусідів, то перспективи, скажу я вам, не вельми... Крім того, що Польща чи навіть Болгарія стартували з радянського табору, менш переобтяжені досвідом тоталітаризму, що ці країни не переймалися, зокрема, проблемами цілісності і домінуючих суспільних векторів, їхній стрибок до Євроунії був не надто тривалим у часі. Як на українські реалії, то 23 років борсань, гумових псевдореформ, невизначеності, двох майданних та індивідуальних стресів, а тепер ще й війни - цілком достатньо, аби збити на манівці навіть сформовану і сконсолідовану націю.
Скільки б ми не втішалися з приводу руйнівного впливу американсько-європейських санкцій на господарку агресора, нам не слід забувати, що війна втягує і нас у кратер економічної кризи. Лише кілька свіжих цифр - уряд планує збільшити видатки на АТО на 12 мільярдів, при тому, що бюджет за перше півріччя 2014-го недоотримав 5 мільярдів...
Майже стовідсотково, нас чекатиме шокова терапія, коли бойові дії на Сході вщухнуть. Тобто, чергова порція негараздів, причому у таких масштабах, які досі не наснилися навіть у найжахливіших мареннях. Якщо, звісно, відшукаємо доморощеного Бальцеровіча. Бо астрономічні вливання, обіцяні союзниками з ЄС і Штатів навряд чи залатають усі дірки нашого й без того дірявого лантуха.
Британські дослідники кажуть, що у Росії та Латвії, які не надто переймалися „делікатністю” суспільних змін у 90-х минулого століття, смертність дорослих чоловіків зросла ледь не на 50 відсотків. Загалом, висновують знавці, у країнах Східної Європи останнього десятиліття ХХ віку можна було запобігти передчасній смерті одного мільйона чоловіків працездатного віку. І це - найбільший докір американцю Джефрі Саксу, який пропагував тоді так звану „шокову терапію”. Правда, пізніше він виправдовувався, зокрема, стосовно Росії: "Це не шокова терапія. Це злосна, навмисна, добре обмізкована акція, що мала за метую широкомасштабний перерозподіл багатств в інтересах вузького кола людей". Боюсь, що ці рефлексії Сакса стануть актуальними і для поствоєнної України.
Гадаю, не варто переконувати, що така загроза є, попри конфлікт на Сході, найповажнішим викликом Україні. Вже 2008-го тодішній голова Національної ради з охорони здоров’я професор Микола Поліщук заявляв, що Україна є першою у світі за темпами вимирання населення. 5 мільйонів українців не стало за останні півтора десятка років і оця "надсмертність" притаманна людям працездатного віку.
То було у мирні часи. Зараз ситуація лише загострюється: число загиблих в АТО, за офіційною статистикою, вже перевалило за півтори тисячі, а скільки ще людських життів зжере молох війни? Скільки помре передчасно, не витримавши нервової напруги у глибокому тилу?
Звідси - запитання. Зокрема, про вартість людського життя в країні, де ця категорія ніколи серйозно не обговорювалася, ба більше, - досі замовчувалася. Зараз про неї не говорити неможливо, ба - навіть злочинно, оскільки йдеться про реальні втрати, дуже часто невиправдані, спричинені байдужістю, непрофесійністю, а - почасти й злим умислом певних кабінетних «полководців». За моралізаторством політиків часто приховується насправді цинічне нехтування глибинним сенсом ціни кожної з жертв новітньої катастрофи, пріоритети іншого порядку, зокрема, власний зиск і власна політична перспектива. Визначати реальну вартість життя українця нині, на жаль, можуть лише ті, хто ним ризикує і хто готовий покласти цей дар як офіру за високу ідею незалежності. І аж ніяк - за те, що собі міркують у далеких столицях... Бо, як написав недавно Габріель Альбіак, правда, про Ізраїль, "старі європейці ненавидять цих людей, які уперто намагаються і далі жити як вільні люди, у традиційній демократії. Вмираючий старий континент проклинає тих, хто захищає його спадок. Він хоче бути рабом".
Ігор Гулик. Малюнок Сергія Сиченка
Шоковая эвтаназия
Даже если предположить, что Украина, развиваясь в евронаправлении, след в след пойдет путем своих ближайших соседей, то перспективы, скажу я вам, не очень... Кроме того, что Польша или даже Болгария стартовали из советского лагеря, будучи менее подверженными наследием тоталитаризма, что эти страны не занимались, в частности, проблемами целостности и доминирующих общественных векторов, их рывок в Евроунию был не слишком длительным по времени. Как на украинские реалии, то 23 лет метаний, резиновых псевдореформ, неопределенности, двух майданных и индивидуальных стрессов, а теперь еще и войны - вполне достаточно, чтобы сбить с пути даже сложившуюся и консолидированную нацию.
Сколько бы мы не радовались по поводу разрушительного влияния американо-европейских санкций на экономику агрессора, нам не следует забывать, что война втягивает и нас в кратер экономического кризиса. Лишь несколько свежих цифр - правительство планирует увеличить расходы на АТО на 12 мильярдов, при том, что бюджет за первое полугодие 2014-го недополучил 5...
Почти однозначно, нас ждет шоковая терапия, когда боевые действия на Востоке утихнут. То есть, очередная порция проблем, причем в таких масштабах, которые до сих пор не снились даже в самых ужасных кошмарах. Если, конечно, найдем доморощенного Бальцеровича. Потому что астрономические вливания, обещанные союзниками из ЕС и Штатов, вряд ли прикроют все дыры нашего и без того дырявого мешка.
Британские исследователи говорят, что в России и Латвии, которые не слишком заботились "деликатностью" общественных изменений в 90-х годах прошлогостолетия, смертность взрослых мужчин выросла чуть ли не на 50 процентов. В общем, делают вывод знатоки, в странах Восточной Европы последнего десятилетия ХХ века можно было предотвратить преждевременную смерть одного миллиона мужчин трудоспособного возраста. И это - самый жесткий упрек американцу Джеффри Саксу, который пропагандировал тогда так называемую "шоковую терапию". Правда, позже он оправдывался, в частности, относительно России: "Это не шоковая терапия. Это злостная, предумышленная, хорошо продуманная акция, имеющая своей целью широкомасштабное перераспределение богатств в интересах узкого круга людей". Боюсь, что эти оправдания Сакса станут актуальными и для поствоенной Украины.
Думаю, не стоит убеждать, что эта угроза, не считая конфликта на Востоке, является самым серьезным вызовом Украине. Уже в 2008-м тогдашний председатель Национального совета по здравоохранению профессор Николай Полищук заявлял, что Украина является первой в мире по темпам вымирания населения. 5 миллионов украинцев ни стало за последние полтора десятка лет и, что особенно печально, - эта "сверхсмертность" присуща людям трудоспособного возраста.
Это было в мирное время. Сейчас ситуация только обостряется: число погибших в АТО, по официальной статистике, уже перевалило за полторы тысячи, а сколько еще человеческих жизней сожрет молох войны? Сколько умрет преждевременно, не выдержав нервного напряжения в глубоком тылу?
Отсюда - вопрос. В частности, о стоимости человеческой жизни в стране, где эту категорию никогда серьезно не обсуждали, более того, - до сих пор замалчивали. Сейчас о ней не говорить невозможно, даже преступно, поскольку речь идет о реальных потерях, очень часто неоправданных, вызванных безразличием, непрофессионализмом, а - отчасти и злым умыслом определенных кабинетных «полководцев». За морализаторством политиков часто скрывается на самом деле циничное пренебрежение глубинным смыслом цены каждой из жертв новой катастрофы, приоритеты иного порядка, в частности, собственной выгоды и личной политической перспективы. Определять реальную стоимость жизни украинцев сейчас, к сожалению, могут только те, кто ею рискуют и кто готов положить этот дар как жертву за высокую идею независимости. И отнюдь - за то, о чем грезят в далеких столицах... Потому что, как написал недавно Габриэль Альбиак, правда, об Израиле, "старые европейцы ненавидят этих людей, упрямо желающих и дальше жить как свободные люди, в традиционной демократии. Умирающий старый континент проклинает тех, кто защищает его наследство. Он хочет быть рабом".
Игорь Гулык
Навіть якщо припустити, що Україна, розвиваючись в єврокерунку, слід у слід прошкує шляхом своїх найближчих сусідів, то перспективи, скажу я вам, не вельми... Крім того, що Польща чи навіть Болгарія стартували з радянського табору, менш переобтяжені досвідом тоталітаризму, що ці країни не переймалися, зокрема, проблемами цілісності і домінуючих суспільних векторів, їхній стрибок до Євроунії був не надто тривалим у часі. Як на українські реалії, то 23 років борсань, гумових псевдореформ, невизначеності, двох майданних та індивідуальних стресів, а тепер ще й війни - цілком достатньо, аби збити на манівці навіть сформовану і сконсолідовану націю.
Скільки б ми не втішалися з приводу руйнівного впливу американсько-європейських санкцій на господарку агресора, нам не слід забувати, що війна втягує і нас у кратер економічної кризи. Лише кілька свіжих цифр - уряд планує збільшити видатки на АТО на 12 мільярдів, при тому, що бюджет за перше півріччя 2014-го недоотримав 5 мільярдів...
Майже стовідсотково, нас чекатиме шокова терапія, коли бойові дії на Сході вщухнуть. Тобто, чергова порція негараздів, причому у таких масштабах, які досі не наснилися навіть у найжахливіших мареннях. Якщо, звісно, відшукаємо доморощеного Бальцеровіча. Бо астрономічні вливання, обіцяні союзниками з ЄС і Штатів навряд чи залатають усі дірки нашого й без того дірявого лантуха.
Британські дослідники кажуть, що у Росії та Латвії, які не надто переймалися „делікатністю” суспільних змін у 90-х минулого століття, смертність дорослих чоловіків зросла ледь не на 50 відсотків. Загалом, висновують знавці, у країнах Східної Європи останнього десятиліття ХХ віку можна було запобігти передчасній смерті одного мільйона чоловіків працездатного віку. І це - найбільший докір американцю Джефрі Саксу, який пропагував тоді так звану „шокову терапію”. Правда, пізніше він виправдовувався, зокрема, стосовно Росії: "Це не шокова терапія. Це злосна, навмисна, добре обмізкована акція, що мала за метую широкомасштабний перерозподіл багатств в інтересах вузького кола людей". Боюсь, що ці рефлексії Сакса стануть актуальними і для поствоєнної України.
Гадаю, не варто переконувати, що така загроза є, попри конфлікт на Сході, найповажнішим викликом Україні. Вже 2008-го тодішній голова Національної ради з охорони здоров’я професор Микола Поліщук заявляв, що Україна є першою у світі за темпами вимирання населення. 5 мільйонів українців не стало за останні півтора десятка років і оця "надсмертність" притаманна людям працездатного віку.
То було у мирні часи. Зараз ситуація лише загострюється: число загиблих в АТО, за офіційною статистикою, вже перевалило за півтори тисячі, а скільки ще людських життів зжере молох війни? Скільки помре передчасно, не витримавши нервової напруги у глибокому тилу?
Звідси - запитання. Зокрема, про вартість людського життя в країні, де ця категорія ніколи серйозно не обговорювалася, ба більше, - досі замовчувалася. Зараз про неї не говорити неможливо, ба - навіть злочинно, оскільки йдеться про реальні втрати, дуже часто невиправдані, спричинені байдужістю, непрофесійністю, а - почасти й злим умислом певних кабінетних «полководців». За моралізаторством політиків часто приховується насправді цинічне нехтування глибинним сенсом ціни кожної з жертв новітньої катастрофи, пріоритети іншого порядку, зокрема, власний зиск і власна політична перспектива. Визначати реальну вартість життя українця нині, на жаль, можуть лише ті, хто ним ризикує і хто готовий покласти цей дар як офіру за високу ідею незалежності. І аж ніяк - за те, що собі міркують у далеких столицях... Бо, як написав недавно Габріель Альбіак, правда, про Ізраїль, "старі європейці ненавидять цих людей, які уперто намагаються і далі жити як вільні люди, у традиційній демократії. Вмираючий старий континент проклинає тих, хто захищає його спадок. Він хоче бути рабом".
Ігор Гулик. Малюнок Сергія Сиченка
Шоковая эвтаназия
Даже если предположить, что Украина, развиваясь в евронаправлении, след в след пойдет путем своих ближайших соседей, то перспективы, скажу я вам, не очень... Кроме того, что Польша или даже Болгария стартовали из советского лагеря, будучи менее подверженными наследием тоталитаризма, что эти страны не занимались, в частности, проблемами целостности и доминирующих общественных векторов, их рывок в Евроунию был не слишком длительным по времени. Как на украинские реалии, то 23 лет метаний, резиновых псевдореформ, неопределенности, двух майданных и индивидуальных стрессов, а теперь еще и войны - вполне достаточно, чтобы сбить с пути даже сложившуюся и консолидированную нацию.
Сколько бы мы не радовались по поводу разрушительного влияния американо-европейских санкций на экономику агрессора, нам не следует забывать, что война втягивает и нас в кратер экономического кризиса. Лишь несколько свежих цифр - правительство планирует увеличить расходы на АТО на 12 мильярдов, при том, что бюджет за первое полугодие 2014-го недополучил 5...
Почти однозначно, нас ждет шоковая терапия, когда боевые действия на Востоке утихнут. То есть, очередная порция проблем, причем в таких масштабах, которые до сих пор не снились даже в самых ужасных кошмарах. Если, конечно, найдем доморощенного Бальцеровича. Потому что астрономические вливания, обещанные союзниками из ЕС и Штатов, вряд ли прикроют все дыры нашего и без того дырявого мешка.
Британские исследователи говорят, что в России и Латвии, которые не слишком заботились "деликатностью" общественных изменений в 90-х годах прошлогостолетия, смертность взрослых мужчин выросла чуть ли не на 50 процентов. В общем, делают вывод знатоки, в странах Восточной Европы последнего десятилетия ХХ века можно было предотвратить преждевременную смерть одного миллиона мужчин трудоспособного возраста. И это - самый жесткий упрек американцу Джеффри Саксу, который пропагандировал тогда так называемую "шоковую терапию". Правда, позже он оправдывался, в частности, относительно России: "Это не шоковая терапия. Это злостная, предумышленная, хорошо продуманная акция, имеющая своей целью широкомасштабное перераспределение богатств в интересах узкого круга людей". Боюсь, что эти оправдания Сакса станут актуальными и для поствоенной Украины.
Думаю, не стоит убеждать, что эта угроза, не считая конфликта на Востоке, является самым серьезным вызовом Украине. Уже в 2008-м тогдашний председатель Национального совета по здравоохранению профессор Николай Полищук заявлял, что Украина является первой в мире по темпам вымирания населения. 5 миллионов украинцев ни стало за последние полтора десятка лет и, что особенно печально, - эта "сверхсмертность" присуща людям трудоспособного возраста.
Это было в мирное время. Сейчас ситуация только обостряется: число погибших в АТО, по официальной статистике, уже перевалило за полторы тысячи, а сколько еще человеческих жизней сожрет молох войны? Сколько умрет преждевременно, не выдержав нервного напряжения в глубоком тылу?
Отсюда - вопрос. В частности, о стоимости человеческой жизни в стране, где эту категорию никогда серьезно не обсуждали, более того, - до сих пор замалчивали. Сейчас о ней не говорить невозможно, даже преступно, поскольку речь идет о реальных потерях, очень часто неоправданных, вызванных безразличием, непрофессионализмом, а - отчасти и злым умыслом определенных кабинетных «полководцев». За морализаторством политиков часто скрывается на самом деле циничное пренебрежение глубинным смыслом цены каждой из жертв новой катастрофы, приоритеты иного порядка, в частности, собственной выгоды и личной политической перспективы. Определять реальную стоимость жизни украинцев сейчас, к сожалению, могут только те, кто ею рискуют и кто готов положить этот дар как жертву за высокую идею независимости. И отнюдь - за то, о чем грезят в далеких столицах... Потому что, как написал недавно Габриэль Альбиак, правда, об Израиле, "старые европейцы ненавидят этих людей, упрямо желающих и дальше жить как свободные люди, в традиционной демократии. Умирающий старый континент проклинает тех, кто защищает его наследство. Он хочет быть рабом".
Игорь Гулык