Це непевне слово «свобода»
Originally posted by ihorhulyk at Це непевне слово «свобода»
Ілюстрація: xyz-in.ru
Коли у студії Савіка Шустера збираються люди, аби обговорити певні питання, мені іноді стає не по собі, позаяк своїми спічами вони просто компрометують назву програми. Ну, як це може бути, щоб зібравшись під брендом «Свобода», поводитися, мов заводні іграшки, озвучувати «домашні заготовки», відверто брехати… Але проблема, мабуть, не у Савіку і не у його гостях, проблема у тому, що слово «свобода» юзають усі, кому не ліньки, не вповні розуміючи, що мається на увазі.
Схоже мене переймають і розмаїті «рейтинги свободи», виготовлені, здебільша, десь за кордоном, там, де вважають себе вільними до нестями, і головне - витончено досвідченими у цій царині. Особливо розчулюють вирази на кшталт «частково вільна країна» і таке інше…
Поміж тим, зауважу, що мені найбільше імпонує визначення свободи Октавіо Паса, наведене Фернандо Саватером у його «Етиці для Амадора»: «свобода - це не філософія і навіть не ідея: це рух свідомості, що у певні моменти змушує нас вимовляти два односкладових слова: «Так» або «Ні». У самій їх миттєвості, наче при спалаху блискавки, окреслюється вся суперечливість людської природи».
Отже, можна зі значною часткою скепсису ставитися до різного роду оцінок, а тим паче повчань. Навіть коли зараз ми в Україні відчуваємо певну реабілітацію призабутих прізвищ, коли дехто (на кшталт Медведчука) повертається хай не у владні, а у «довколавладні» коридори, ще хтось наввипередки пробує перелицювати старі бренди, додавши до них всепереконливу літеру «У» після остогидлого «ПР», передчасно ставити хрест на демократії та свободі. Новий режим наразі тішиться грандіозністю власних планів, користає із нагоди нагнути під себе всіх і вся. Але врахуймо одну цікаву деталь: спільнота ще не сказала йому ні «Так», ні «Ні», вона досі зважує, оцінює і робить свої висновки. Можливо, найбільш гарячі голови й хотіли б уплинути на ці «громадські розважання», однак, зазвичай, не вони визначають мейнстрим революцій. Значить, наразі суспільні рецептори ще у стані витримати владну зухвалість, значить, ще не час для «спалаху блискавки», значить, людська опінія ще провисла між дилемою «так» і «ні».
І не треба квапити громаду, позаяк вона - найкращий детектор відповідальності за вибір країни. Назагал, ті, хто найбільше галасує про демократію або ж її відсутність, на практиці виявляються банальними демагогами. Для них свобода потрібна, аби досягти конкретного результату. Якщо ж серйозно, то вона «означає відповідальність, ось чому більшість людей боїться її» (Бернард Шоу).
Чи є серед гостей Савіка Шустера ті, хто відчуває відповідальність. За поодинокими винятками, - ні. І це сумно, однак не катастрофічно. Адже свободу шукають не під телевізійними софітами.
Ігор Гулик
Это странное слово «свобода»
Когда в студии Савика Шустера собираются люди, чтобы обсудить определенные вопросы, мне иногда становится не по себе, поскольку своими спичами они просто компрометируют название программы. Ну, как это может быть, чтобы собравшись под брендом «Свобода», как заводные игрушки, озвучивать «домашние заготовки», откровенно врать... Но проблема, видимо, не в Савике и не в его гостях, проблема в том, что слово «свобода» юзают все, кому не лень, не полностью понимая, что имеется в виду.
Равно как меня удивляют и разнообразные «рейтинги свободы», изготовленные, большей частью, где-то за границей, там, где считают себя безумно свободными, и главное - изысканно опытными в этой области. Особенно умиляют выражения вроде «частично свободная страна» и все такое...
Между тем, замечу, что мне больше всего импонирует определение свободы Октавио Паса, приведенное Фернандо Саватером в его «Этике для Амадора»: «свобода - это не философия и даже не идея: это движение сознания, в определенные моменты заставляющее нас произносить два односложных слова: «Да» или «Нет». В самом таком мгновении, как при вспышке молнии, определяется вся противоречивость человеческой природы».
Итак, можно со значительной долей скепсиса относиться к разного рода оценкам, а тем более наставлениям. Даже если сейчас мы в Украине чувствуем определенную реабилитацию забытых фамилий, когда некто (типа Медведчука) возвращается пусть не во властные, а в «околовластные» коридоры, еще кто-то наперегонки пытается перелицевать старые бренды, добавив к ним убеждающую букву «У» после надоевших «ПР», преждевременно ставить крест на демократии и свободе. Новый режим сейчас умиляется грандиозностью собственных планов, пользуется случаем нагнуть под себя всех и вся. Но учтите одну интересную деталь: общество еще не сказало ему ни «да», ни «нет», оно до сих пор взвешивает, оценивает и делает свои выводы. Возможно, наиболее горячие головы и хотели бы повлиять на эти «общественные раздумья», однако, как правило, не они определяют мейнстрим революций. Значит, пока что общественные рецепторы еще в состоянии выдержать властную дерзость, значит, еще не время для «вспышки молнии», значит, человеческое мнение еще провисло между дилеммой «да» и «нет».
И не надо торопить народ, поскольку он - лучший детектор ответственности за выбор страны. Вообще, те, кто больше всего кричит о демократии или ее отсутствии, на практике оказываются банальными демагогами. Для них свобода нужна, чтобы достичь конкретного результата. Если же серьезно, то она «означает ответственность, вот почему большинство людей боится ее» (Бернард Шоу).
Есть ли среди гостей Савика Шустера те, кто чувствует ответственность? За редким исключением, - нет. И это печально, однако не катастрофично. Ведь свободу ищут не под телевизионными софитами.
Игорь Гулык
Ілюстрація: xyz-in.ru
Коли у студії Савіка Шустера збираються люди, аби обговорити певні питання, мені іноді стає не по собі, позаяк своїми спічами вони просто компрометують назву програми. Ну, як це може бути, щоб зібравшись під брендом «Свобода», поводитися, мов заводні іграшки, озвучувати «домашні заготовки», відверто брехати… Але проблема, мабуть, не у Савіку і не у його гостях, проблема у тому, що слово «свобода» юзають усі, кому не ліньки, не вповні розуміючи, що мається на увазі.
Схоже мене переймають і розмаїті «рейтинги свободи», виготовлені, здебільша, десь за кордоном, там, де вважають себе вільними до нестями, і головне - витончено досвідченими у цій царині. Особливо розчулюють вирази на кшталт «частково вільна країна» і таке інше…
Поміж тим, зауважу, що мені найбільше імпонує визначення свободи Октавіо Паса, наведене Фернандо Саватером у його «Етиці для Амадора»: «свобода - це не філософія і навіть не ідея: це рух свідомості, що у певні моменти змушує нас вимовляти два односкладових слова: «Так» або «Ні». У самій їх миттєвості, наче при спалаху блискавки, окреслюється вся суперечливість людської природи».
Отже, можна зі значною часткою скепсису ставитися до різного роду оцінок, а тим паче повчань. Навіть коли зараз ми в Україні відчуваємо певну реабілітацію призабутих прізвищ, коли дехто (на кшталт Медведчука) повертається хай не у владні, а у «довколавладні» коридори, ще хтось наввипередки пробує перелицювати старі бренди, додавши до них всепереконливу літеру «У» після остогидлого «ПР», передчасно ставити хрест на демократії та свободі. Новий режим наразі тішиться грандіозністю власних планів, користає із нагоди нагнути під себе всіх і вся. Але врахуймо одну цікаву деталь: спільнота ще не сказала йому ні «Так», ні «Ні», вона досі зважує, оцінює і робить свої висновки. Можливо, найбільш гарячі голови й хотіли б уплинути на ці «громадські розважання», однак, зазвичай, не вони визначають мейнстрим революцій. Значить, наразі суспільні рецептори ще у стані витримати владну зухвалість, значить, ще не час для «спалаху блискавки», значить, людська опінія ще провисла між дилемою «так» і «ні».
І не треба квапити громаду, позаяк вона - найкращий детектор відповідальності за вибір країни. Назагал, ті, хто найбільше галасує про демократію або ж її відсутність, на практиці виявляються банальними демагогами. Для них свобода потрібна, аби досягти конкретного результату. Якщо ж серйозно, то вона «означає відповідальність, ось чому більшість людей боїться її» (Бернард Шоу).
Чи є серед гостей Савіка Шустера ті, хто відчуває відповідальність. За поодинокими винятками, - ні. І це сумно, однак не катастрофічно. Адже свободу шукають не під телевізійними софітами.
Ігор Гулик
Это странное слово «свобода»
Когда в студии Савика Шустера собираются люди, чтобы обсудить определенные вопросы, мне иногда становится не по себе, поскольку своими спичами они просто компрометируют название программы. Ну, как это может быть, чтобы собравшись под брендом «Свобода», как заводные игрушки, озвучивать «домашние заготовки», откровенно врать... Но проблема, видимо, не в Савике и не в его гостях, проблема в том, что слово «свобода» юзают все, кому не лень, не полностью понимая, что имеется в виду.
Равно как меня удивляют и разнообразные «рейтинги свободы», изготовленные, большей частью, где-то за границей, там, где считают себя безумно свободными, и главное - изысканно опытными в этой области. Особенно умиляют выражения вроде «частично свободная страна» и все такое...
Между тем, замечу, что мне больше всего импонирует определение свободы Октавио Паса, приведенное Фернандо Саватером в его «Этике для Амадора»: «свобода - это не философия и даже не идея: это движение сознания, в определенные моменты заставляющее нас произносить два односложных слова: «Да» или «Нет». В самом таком мгновении, как при вспышке молнии, определяется вся противоречивость человеческой природы».
Итак, можно со значительной долей скепсиса относиться к разного рода оценкам, а тем более наставлениям. Даже если сейчас мы в Украине чувствуем определенную реабилитацию забытых фамилий, когда некто (типа Медведчука) возвращается пусть не во властные, а в «околовластные» коридоры, еще кто-то наперегонки пытается перелицевать старые бренды, добавив к ним убеждающую букву «У» после надоевших «ПР», преждевременно ставить крест на демократии и свободе. Новый режим сейчас умиляется грандиозностью собственных планов, пользуется случаем нагнуть под себя всех и вся. Но учтите одну интересную деталь: общество еще не сказало ему ни «да», ни «нет», оно до сих пор взвешивает, оценивает и делает свои выводы. Возможно, наиболее горячие головы и хотели бы повлиять на эти «общественные раздумья», однако, как правило, не они определяют мейнстрим революций. Значит, пока что общественные рецепторы еще в состоянии выдержать властную дерзость, значит, еще не время для «вспышки молнии», значит, человеческое мнение еще провисло между дилеммой «да» и «нет».
И не надо торопить народ, поскольку он - лучший детектор ответственности за выбор страны. Вообще, те, кто больше всего кричит о демократии или ее отсутствии, на практике оказываются банальными демагогами. Для них свобода нужна, чтобы достичь конкретного результата. Если же серьезно, то она «означает ответственность, вот почему большинство людей боится ее» (Бернард Шоу).
Есть ли среди гостей Савика Шустера те, кто чувствует ответственность? За редким исключением, - нет. И это печально, однако не катастрофично. Ведь свободу ищут не под телевизионными софитами.
Игорь Гулык