Тактика жертви
Originally posted by ihorhulyk at Тактика жертви
Ілюстрація: scicentr.ru
Коли з уст головних претендентів на президентський фотель знову почулися варіації на теми коломийки про НАТО, я згадав, як п’ять років тому, під час ювілейного саміту Північноатлантичного Альянсу, висловилася керівник берлінського відділення Європейської Ради міжнародних відносин Ульріке Геро: „Я гадаю, що Україна погано проконсультована щодо її ролі жертви, коли повсякчас ідеться про те, як великий російський ведмідь їй загрожує. Вона намагається наблизитися до Заходу, як жертва. Така тактика тільки шкодить Україні та її іміджу в світі”.
Міркую, у цих словах є частка істини. Найпалкіші запевнення адептів негайного вступу до НАТО, у тому, що цей крок нагальний і життєво необхідний для країни, нівелюються постійним прогинанням перед Москвою, озиранням на присутність російських військ поблизу східних кордонів, нашіптуванням на кшталт «лішь би нє било войни»... Вершина невиваженої політики - млява реакція Києва на фактичне недотримання усіма підписантами Будапештського меморандуму 1994-го.
Попри гарні слова лідерів, світові, здається, байдуже: буде Україна у НАТО, чи її знову втягнуть в обійми новітньої імперії. Найпотужніші гравці на політичній шахівниці планети більше переймаються власними проблемами, і, мабуть, не читатимуть того, що пишуть інтелектуали з-над Дніпра. Зокрема, Ярослав Грицак: «Гірка іронія ситуації полягає у тому, що Европа - в особі й бюрократів ЕС, і багатьох европейських аналітиків - цього ціннісного виміру української революції, здається, не помічає. Вона й надалі звертає увагу передусім на ідентичності - тобто стурбовано обговорює активну роль на Евромайдані українських правих націоналістів або ту ж таки стару тезу про можливий розкол України. Й у цьому вона, припускаю, несвідомо, підіграє пропаґанді Кремля».
Політики, видається, взагалі не читають нічого, окрім власних декларацій про доходи, аби туди не закрався зайвий нулик. Президент Обама, хоч і визнає надмірний егоїзм Штатів, проте зарадити цьому навряд чи спроможний: попри альтруїзм як фішку для здобуття перемоги, лідер має зобов’язання, перш за все, перед власним виборцем. Слова - то полова, кинута на вітер, і те, що відбувається на Південному Сході України, - зайве підтвердження меркантильності поведінки сильних цього світу. "Ми не маємо можливостей бути скрізь і залагоджувати все, особливо коли країна, яка має проблему з безпекою, сама ставиться до цього пасивно" (Мартін Стропніцкі, міністр оборони Чехії).
Тож тактика жертви серед хижаків - докорінно хибна. Я не кажу, аби Україна грала м’язами чи страшила світ перспективою другого Чорнобиля. Я хотів би бачити наших провідників гідними і освідомленими фактом того, що ми насправді можемо зробити для світу, що світ, так чи інак, не обійдеться без незалежної демократичної України. Уніфікація підходів до акцепту своєї ролі у світі - лише шкодить, і, зрештою, заперечує творчий потенціал, самодостатність нації.
Ігор Гулик
Тактика жертвы
Когда из уст главных претендентов на президентское кресло снова послышались вариации на темы частушек о НАТО, я вспомнил, как пять лет назад, во время юбилейного саммита Североатлантического альянса, высказалась руководитель берлинского отделения Европейского Совета международных отношений Ульрике Геро: "Я думаю, что Украина плохо проконсультирована о ее роли жертвы, когда постоянно говорится о том, как великий русский медведь ей угрожает. Она пытается приблизиться к Западу, как жертва. Такая тактика только вредит Украине и ее имиджу в мире".
Думаю, в этих словах есть толика истины. Пылкие заверения адептов немедленного вступления в НАТО, в том, что этот шаг жизненно необходимый для страны, нивелируются постоянным прогибом перед Москвой, оглядкой на присутствие российских войск вблизи восточных границ, нашептываниеми вроде «лишь бы не было войны»... Вершина невзвешенной политики - вялая реакция Киева на фактическое несоблюдение всеми подписавшими Будапештского меморандума 1994-го.
Несмотря на красивые слова лидеров, миру, кажется, все равно: будет ли Украина в НАТО или ее снова втянут в объятия новой империи. Мощные игроки на политической шахматной доске планеты больше озабочены собственными проблемами, и, видимо, не читают того, что пишут интеллектуалы с берегов Днепра. В частности, Ярослав Грицак: «Горькая ирония ситуации заключается в том, что Европа - в лице и бюрократов ЕС, и многих европейских аналитиков - ценностного измерения украинской революции, кажется, не замечает. Она и сейчас обращает внимание прежде всего на идентичности - то есть озабоченно обсуждает активную роль на Евромайдане украинских правых националистов или тот же старый тезис о возможном расколе Украины. И в этом она, предполагаю, бессознательно, подыгрывает пропаганде Кремля».
...Политики, кажется, вообще не читают ничего, кроме собственных деклараций о доходах, чтобы там, не приведи Господь, не появился лишний нолик. Президент Обама, хотя и осознает чрезмерный эгоизм Штатов, однако справитьсяс этим вряд ли способен: несмотря на альтруизм как фишку для победы, лидер имеет обязательства, прежде всего, перед собственным избирателем. Слова - это плевел, брошенный на ветер, и то, что происходит на Юго-Востоке Украины, - лишнее подтверждение меркантильности мотивов сильных мира сего. "Мы не имеем возможностей быть везде и улаживать все, особенно когда страна, имея проблему с безопасностью, сама относится к этому пассивно" (Мартин Стропницки, министр обороны Чехии).
Поэтому тактика жертвы среди хищников - полностью обречена. Я не говорю, чтобы Украина играла мышцами или пугала мир перспективой второго Чернобыля. Я хотел бы видеть наших лидеров достойными и осознанными фактом, что мы на самом деле можем сделать для мира, что мир, так или иначе, не обойдется без независимой демократической Украины. Унификация подходов к акцепту своей роли в мире - только вредит, и, впрочем, отрицает творческий потенциал, самодостаточность нации.
Игорь Гулык
Ілюстрація: scicentr.ru
Коли з уст головних претендентів на президентський фотель знову почулися варіації на теми коломийки про НАТО, я згадав, як п’ять років тому, під час ювілейного саміту Північноатлантичного Альянсу, висловилася керівник берлінського відділення Європейської Ради міжнародних відносин Ульріке Геро: „Я гадаю, що Україна погано проконсультована щодо її ролі жертви, коли повсякчас ідеться про те, як великий російський ведмідь їй загрожує. Вона намагається наблизитися до Заходу, як жертва. Така тактика тільки шкодить Україні та її іміджу в світі”.
Міркую, у цих словах є частка істини. Найпалкіші запевнення адептів негайного вступу до НАТО, у тому, що цей крок нагальний і життєво необхідний для країни, нівелюються постійним прогинанням перед Москвою, озиранням на присутність російських військ поблизу східних кордонів, нашіптуванням на кшталт «лішь би нє било войни»... Вершина невиваженої політики - млява реакція Києва на фактичне недотримання усіма підписантами Будапештського меморандуму 1994-го.
Попри гарні слова лідерів, світові, здається, байдуже: буде Україна у НАТО, чи її знову втягнуть в обійми новітньої імперії. Найпотужніші гравці на політичній шахівниці планети більше переймаються власними проблемами, і, мабуть, не читатимуть того, що пишуть інтелектуали з-над Дніпра. Зокрема, Ярослав Грицак: «Гірка іронія ситуації полягає у тому, що Европа - в особі й бюрократів ЕС, і багатьох европейських аналітиків - цього ціннісного виміру української революції, здається, не помічає. Вона й надалі звертає увагу передусім на ідентичності - тобто стурбовано обговорює активну роль на Евромайдані українських правих націоналістів або ту ж таки стару тезу про можливий розкол України. Й у цьому вона, припускаю, несвідомо, підіграє пропаґанді Кремля».
Політики, видається, взагалі не читають нічого, окрім власних декларацій про доходи, аби туди не закрався зайвий нулик. Президент Обама, хоч і визнає надмірний егоїзм Штатів, проте зарадити цьому навряд чи спроможний: попри альтруїзм як фішку для здобуття перемоги, лідер має зобов’язання, перш за все, перед власним виборцем. Слова - то полова, кинута на вітер, і те, що відбувається на Південному Сході України, - зайве підтвердження меркантильності поведінки сильних цього світу. "Ми не маємо можливостей бути скрізь і залагоджувати все, особливо коли країна, яка має проблему з безпекою, сама ставиться до цього пасивно" (Мартін Стропніцкі, міністр оборони Чехії).
Тож тактика жертви серед хижаків - докорінно хибна. Я не кажу, аби Україна грала м’язами чи страшила світ перспективою другого Чорнобиля. Я хотів би бачити наших провідників гідними і освідомленими фактом того, що ми насправді можемо зробити для світу, що світ, так чи інак, не обійдеться без незалежної демократичної України. Уніфікація підходів до акцепту своєї ролі у світі - лише шкодить, і, зрештою, заперечує творчий потенціал, самодостатність нації.
Ігор Гулик
Тактика жертвы
Когда из уст главных претендентов на президентское кресло снова послышались вариации на темы частушек о НАТО, я вспомнил, как пять лет назад, во время юбилейного саммита Североатлантического альянса, высказалась руководитель берлинского отделения Европейского Совета международных отношений Ульрике Геро: "Я думаю, что Украина плохо проконсультирована о ее роли жертвы, когда постоянно говорится о том, как великий русский медведь ей угрожает. Она пытается приблизиться к Западу, как жертва. Такая тактика только вредит Украине и ее имиджу в мире".
Думаю, в этих словах есть толика истины. Пылкие заверения адептов немедленного вступления в НАТО, в том, что этот шаг жизненно необходимый для страны, нивелируются постоянным прогибом перед Москвой, оглядкой на присутствие российских войск вблизи восточных границ, нашептываниеми вроде «лишь бы не было войны»... Вершина невзвешенной политики - вялая реакция Киева на фактическое несоблюдение всеми подписавшими Будапештского меморандума 1994-го.
Несмотря на красивые слова лидеров, миру, кажется, все равно: будет ли Украина в НАТО или ее снова втянут в объятия новой империи. Мощные игроки на политической шахматной доске планеты больше озабочены собственными проблемами, и, видимо, не читают того, что пишут интеллектуалы с берегов Днепра. В частности, Ярослав Грицак: «Горькая ирония ситуации заключается в том, что Европа - в лице и бюрократов ЕС, и многих европейских аналитиков - ценностного измерения украинской революции, кажется, не замечает. Она и сейчас обращает внимание прежде всего на идентичности - то есть озабоченно обсуждает активную роль на Евромайдане украинских правых националистов или тот же старый тезис о возможном расколе Украины. И в этом она, предполагаю, бессознательно, подыгрывает пропаганде Кремля».
...Политики, кажется, вообще не читают ничего, кроме собственных деклараций о доходах, чтобы там, не приведи Господь, не появился лишний нолик. Президент Обама, хотя и осознает чрезмерный эгоизм Штатов, однако справитьсяс этим вряд ли способен: несмотря на альтруизм как фишку для победы, лидер имеет обязательства, прежде всего, перед собственным избирателем. Слова - это плевел, брошенный на ветер, и то, что происходит на Юго-Востоке Украины, - лишнее подтверждение меркантильности мотивов сильных мира сего. "Мы не имеем возможностей быть везде и улаживать все, особенно когда страна, имея проблему с безопасностью, сама относится к этому пассивно" (Мартин Стропницки, министр обороны Чехии).
Поэтому тактика жертвы среди хищников - полностью обречена. Я не говорю, чтобы Украина играла мышцами или пугала мир перспективой второго Чернобыля. Я хотел бы видеть наших лидеров достойными и осознанными фактом, что мы на самом деле можем сделать для мира, что мир, так или иначе, не обойдется без независимой демократической Украины. Унификация подходов к акцепту своей роли в мире - только вредит, и, впрочем, отрицает творческий потенциал, самодостаточность нации.
Игорь Гулык