ua_redaktor
in
ua
До крові: ведмежі бої у Великому Кучурові (Буковина)
Originally posted by kamienczanka at До крові: ведмежі бої у Великому Кучурові
За це фото дякую одному з великокучурівських ведмедів.
Великий Кучурів - сусід Волоки. "На багаті села" - це сюди. Ці два поселення можна здавати у паризьку палату мір та вагів як еталон поняття "на багаті села". В енциклопедіях поруч зі статтею про цей вислів має бути фото якогось з маєтків на межі Годилова (якраз закінчилися пам'ятники і вінки) і Великого Кучурова. Заміські "поля чудес" вкривають всі підступи до великих українських міст, але тут це бундючна розкіш повністю втратила міру (смак вона втратила ще раніше). Хороми налізають одні на одних, ковані вихиляси брам і парканів конкурують між собою, в дерев, кущів і тротуарів немає шансу - ця територія окупована мамоною швидких грошей. Лабіринти велетенських бетонних палаців настільки плутані, що у сільрадах закінчується фантазія - і провулки тут називають на честь ну зовсім вже несподіваних персонажів (Володимира Великого, приміром, або якогось Александрі. Хоча це ще що, у Новоселиці ми бачили перехрестя Гейне і, здається, Ватутіна).
Великий Кучурів виявився дуже довгим і майже суцільно таким: страшні, абиякі новобудови, старих хат (таких у Волоці ще досить) майже немає. І в цьому один з головних мінусів великокучурівської маланки: територія навколо мала б бути гармонійною, але люди її зіпсували. Карпати лише починають збурювати землю, пагорби неймовірної мальовничості скрізь - в сніжну зиму або золотим жовтнем враження б пом'якшувала б природа. Безсніжним січнем великокучурівська маланка опиняється один на один з бетонним страшним пеклом. Все навколо - капарне. Побудувати хату велику грошей вистачає у багатьох, побудувати хату гарну смаку не стає майже ні в кого.
Роблячи кадри, хочеться якось вивернутися так, щоб ці страшні сучасні карабайки не потрапляли в об'єктив. Це важко, бо карабайки скрізь. Вони як блатняк - той теж вже вкорінився у маланкарські традиції, і більшість платформ з перебраними врубають своїм музсупроводом щось хрипле і про важке життя російських злодіїв.
Але Великий Кучурів знаменитий же не цим, а боями маланкарських ведмедів.
Жорстокими битвами - до крові. Сама бачила розбиті губи, закривавлені руки.
Щоб їх побачити і приходить все село на маланку. І жагуче вболіває за свій кут:
І просочитися чужому у цей натовп дуже непросто. Найперший кадр у цьому пості було зроблено на мамин фотоапарат ось цим ведмедем з верхотури:
За що йому дякуємо.
Мені хоч щось побачити у битві вдалося аж з четвертої спроби. Та битва точилася занадто довго, сили були абсолютно рівними, вже навіть старші чоловіки у натовпі почали не витримувати і пропонувати хлопцям нічию. "Був би сніг", - говорили вони, - "було б легше, а так... Пацани потомлені, це ж з ночі вже, а не зі спортзалу, кінчайте, нічия ж влаштує всіх!" Не влаштувала: смаглявий Іван, за якого так вболівав його кут, дотискав-дотискав свого суперника півгодини, а той потім на секунду таки повалив його на спину. Це вам не Кличко-Повєткін.
Все відбувається так: всі кути Великого Кучурова (їх ми бачили три) займають свої позиції десь в околицях головної ялинки села.
Старші хлопці і "ведмеді" домовляються, кого виставлятимуть на битву, а цигани у бахромі шикуються на старт.
За командою калфи цигани кидаються всією колоною у натовп, врізаються у неї як гарячий ніж у м'який сир.
Односельці і чекають цього моменту, і бояться - циганоцунамі змітає все на своєму шляху, китички бахроми переможно танцюють на костюмах. Цунамі в мить перетворюється на смерч - маленьке щільне коло збільшується, збільшується - і вибухає чорною дірою імпровізованого рингу. Калфа ричить: "Цигани, впали" - все, межі окреслено, за колом з бахроми вже безпечно. Народ, що пережив і цунамі, і смерч, в секунду підтягується до кордонів кола - і невдовзі ніде вже впасти навіть шкаралупі від соняшникової насінини.
Фото робила мама
Як дикторі під час знакових боксерських поєдинків урочисто оголошують бійців, так урочисто вводять у коло першу партію ведмедів - від кута, що зчинив всю цю завірюху з бахроми.
За хвилину та маланка, яка приймає цей виклик, введе на ристалище своїх ведмедів.
Лише тут я і бачила ведмедів у повному параді - в масках, з цепами. Ведмеді вибирають собі супротивників - і тільки після цього візаві знімають з голів ведмежі пащі.
Ведмеді обіймаються -
- а за хвилину вже борсюкаються в боротьбі. Правила прості - чия спина першою торкнеться землі, той і програв.
Один з ведмедів вже на землі, але не на спині, а отже, не програв - і бій триватиме далі. Бойова уніформа ведмедів мало схожа на вінніпухівський образ - це мохнаті кофтини на молніях і джинси з нашитими на них шматками штучного (сподіваюся, штучного) хутра. Царство справжнього хутра - Красноїльськ, і я так по ньому сумую.
Ведмеді, що не б'ються в цей момент, і цигани підтримують своїх бійців - а ті себе не шкодують. Лопаються штани, юшать кров'ю носи - але перемогти справа честі для маланкаря.
Безумовно, крім калфів, ведмедів і циганів є й обов'язкова маланка. Ангелів у єпископських мітрах-переростках я не бачила, але вони теж є.
Все одно в маланках превалюють цигани - на спинах у багатьох радянські вимпели чи якісь саморобні гасла, на грудях - медалі з кришок від консервації.
Є й переберійна частина свята - і за нею визначається головні проблеми народонаселення. В кривому дзеркалі колись заполітизованих Вашківців вбачалося зацікавлення партійною боротьбою українського політикуму. Головною темою маланки-2014 у Великому Кучурові було весілля. Не повірю, що всім цим маланкарям не вистачає жіночої уваги - у сусідню Волоку молодих дівчат автобусами аж з Чернівців звозять (на роботу у цехах з пошиву весільних суконь. Український варіант російського "міста наречених" Іванова).
От "блатне весілля" з рожевою автівкою. Вище є фото ще однієї нареченої - та приземленіша і хазяйновитіша, розсікала по селу на мотоблоці.
Прапор Євросоюзу причепила солом'яна платформа з козаками. Їздила ще автівка з "Плейбоєм" з якоюсь м'якою іграшкою на капоті (шо, знову весільні асоціації? Великий Кучурів, та у вас демографічний вибух!).
Була машина з супергероями - Супермен і Бетмен з подружками. Лоїс Лейн якась пошарпана життям тільки. ну добре, не Лоїс, а її колготки.
Як і належить супергероям, вони робили супер-вчинки. Наприклад, смітили доларами.
Он які важні споживачі льодяників у лівому нижньому кутку.
Ну і ще кілька кадрів з великокучурівської маланки.
до речі, село україномовне, румунську не чути зовсім - вона по той бік Дерелуї і Коровлі. Стрімка вода, навіть якщо її так мало (річечки ці перестрибне і дитина) є все ж дуже виразним кордоном. Мовним теж.
Так як великокучурівська маланка не розкручена так, як вашковецька, горошовецька або красноїльська, кордонів на дорозі тут практично немає, а ті, що є, до відвертого рекету не опускаються. Клацнув перед автівкою батогом, спробував спинити, а як не спинилася - то й ніяких проблем. Не для того це свято, аби побиратися на дорозі.
Резюме таке: без Красноїльська погано і млосно, але Великий Кучурів - теж цілком собі маланка. Масштабна, з своєрідними і давніми традиціями, з незвичними костюмами. Цікава - безсумнівно. Класна. Єдине, про що жалкую, - що часу на неї в мене було лише година і кілька хвилин. Ну, нічого. Магніт вже за рік буде з нами в машині, і буде легше :о)
За це фото дякую одному з великокучурівських ведмедів.
Великий Кучурів - сусід Волоки. "На багаті села" - це сюди. Ці два поселення можна здавати у паризьку палату мір та вагів як еталон поняття "на багаті села". В енциклопедіях поруч зі статтею про цей вислів має бути фото якогось з маєтків на межі Годилова (якраз закінчилися пам'ятники і вінки) і Великого Кучурова. Заміські "поля чудес" вкривають всі підступи до великих українських міст, але тут це бундючна розкіш повністю втратила міру (смак вона втратила ще раніше). Хороми налізають одні на одних, ковані вихиляси брам і парканів конкурують між собою, в дерев, кущів і тротуарів немає шансу - ця територія окупована мамоною швидких грошей. Лабіринти велетенських бетонних палаців настільки плутані, що у сільрадах закінчується фантазія - і провулки тут називають на честь ну зовсім вже несподіваних персонажів (Володимира Великого, приміром, або якогось Александрі. Хоча це ще що, у Новоселиці ми бачили перехрестя Гейне і, здається, Ватутіна).
Великий Кучурів виявився дуже довгим і майже суцільно таким: страшні, абиякі новобудови, старих хат (таких у Волоці ще досить) майже немає. І в цьому один з головних мінусів великокучурівської маланки: територія навколо мала б бути гармонійною, але люди її зіпсували. Карпати лише починають збурювати землю, пагорби неймовірної мальовничості скрізь - в сніжну зиму або золотим жовтнем враження б пом'якшувала б природа. Безсніжним січнем великокучурівська маланка опиняється один на один з бетонним страшним пеклом. Все навколо - капарне. Побудувати хату велику грошей вистачає у багатьох, побудувати хату гарну смаку не стає майже ні в кого.
Роблячи кадри, хочеться якось вивернутися так, щоб ці страшні сучасні карабайки не потрапляли в об'єктив. Це важко, бо карабайки скрізь. Вони як блатняк - той теж вже вкорінився у маланкарські традиції, і більшість платформ з перебраними врубають своїм музсупроводом щось хрипле і про важке життя російських злодіїв.
Але Великий Кучурів знаменитий же не цим, а боями маланкарських ведмедів.
Жорстокими битвами - до крові. Сама бачила розбиті губи, закривавлені руки.
Щоб їх побачити і приходить все село на маланку. І жагуче вболіває за свій кут:
І просочитися чужому у цей натовп дуже непросто. Найперший кадр у цьому пості було зроблено на мамин фотоапарат ось цим ведмедем з верхотури:
За що йому дякуємо.
Мені хоч щось побачити у битві вдалося аж з четвертої спроби. Та битва точилася занадто довго, сили були абсолютно рівними, вже навіть старші чоловіки у натовпі почали не витримувати і пропонувати хлопцям нічию. "Був би сніг", - говорили вони, - "було б легше, а так... Пацани потомлені, це ж з ночі вже, а не зі спортзалу, кінчайте, нічия ж влаштує всіх!" Не влаштувала: смаглявий Іван, за якого так вболівав його кут, дотискав-дотискав свого суперника півгодини, а той потім на секунду таки повалив його на спину. Це вам не Кличко-Повєткін.
Все відбувається так: всі кути Великого Кучурова (їх ми бачили три) займають свої позиції десь в околицях головної ялинки села.
Старші хлопці і "ведмеді" домовляються, кого виставлятимуть на битву, а цигани у бахромі шикуються на старт.
За командою калфи цигани кидаються всією колоною у натовп, врізаються у неї як гарячий ніж у м'який сир.
Односельці і чекають цього моменту, і бояться - циганоцунамі змітає все на своєму шляху, китички бахроми переможно танцюють на костюмах. Цунамі в мить перетворюється на смерч - маленьке щільне коло збільшується, збільшується - і вибухає чорною дірою імпровізованого рингу. Калфа ричить: "Цигани, впали" - все, межі окреслено, за колом з бахроми вже безпечно. Народ, що пережив і цунамі, і смерч, в секунду підтягується до кордонів кола - і невдовзі ніде вже впасти навіть шкаралупі від соняшникової насінини.
Фото робила мама
Як дикторі під час знакових боксерських поєдинків урочисто оголошують бійців, так урочисто вводять у коло першу партію ведмедів - від кута, що зчинив всю цю завірюху з бахроми.
За хвилину та маланка, яка приймає цей виклик, введе на ристалище своїх ведмедів.
Лише тут я і бачила ведмедів у повному параді - в масках, з цепами. Ведмеді вибирають собі супротивників - і тільки після цього візаві знімають з голів ведмежі пащі.
Ведмеді обіймаються -
- а за хвилину вже борсюкаються в боротьбі. Правила прості - чия спина першою торкнеться землі, той і програв.
Один з ведмедів вже на землі, але не на спині, а отже, не програв - і бій триватиме далі. Бойова уніформа ведмедів мало схожа на вінніпухівський образ - це мохнаті кофтини на молніях і джинси з нашитими на них шматками штучного (сподіваюся, штучного) хутра. Царство справжнього хутра - Красноїльськ, і я так по ньому сумую.
Ведмеді, що не б'ються в цей момент, і цигани підтримують своїх бійців - а ті себе не шкодують. Лопаються штани, юшать кров'ю носи - але перемогти справа честі для маланкаря.
Безумовно, крім калфів, ведмедів і циганів є й обов'язкова маланка. Ангелів у єпископських мітрах-переростках я не бачила, але вони теж є.
Все одно в маланках превалюють цигани - на спинах у багатьох радянські вимпели чи якісь саморобні гасла, на грудях - медалі з кришок від консервації.
Є й переберійна частина свята - і за нею визначається головні проблеми народонаселення. В кривому дзеркалі колись заполітизованих Вашківців вбачалося зацікавлення партійною боротьбою українського політикуму. Головною темою маланки-2014 у Великому Кучурові було весілля. Не повірю, що всім цим маланкарям не вистачає жіночої уваги - у сусідню Волоку молодих дівчат автобусами аж з Чернівців звозять (на роботу у цехах з пошиву весільних суконь. Український варіант російського "міста наречених" Іванова).
От "блатне весілля" з рожевою автівкою. Вище є фото ще однієї нареченої - та приземленіша і хазяйновитіша, розсікала по селу на мотоблоці.
Прапор Євросоюзу причепила солом'яна платформа з козаками. Їздила ще автівка з "Плейбоєм" з якоюсь м'якою іграшкою на капоті (шо, знову весільні асоціації? Великий Кучурів, та у вас демографічний вибух!).
Була машина з супергероями - Супермен і Бетмен з подружками. Лоїс Лейн якась пошарпана життям тільки. ну добре, не Лоїс, а її колготки.
Як і належить супергероям, вони робили супер-вчинки. Наприклад, смітили доларами.
Он які важні споживачі льодяників у лівому нижньому кутку.
Ну і ще кілька кадрів з великокучурівської маланки.
до речі, село україномовне, румунську не чути зовсім - вона по той бік Дерелуї і Коровлі. Стрімка вода, навіть якщо її так мало (річечки ці перестрибне і дитина) є все ж дуже виразним кордоном. Мовним теж.
Так як великокучурівська маланка не розкручена так, як вашковецька, горошовецька або красноїльська, кордонів на дорозі тут практично немає, а ті, що є, до відвертого рекету не опускаються. Клацнув перед автівкою батогом, спробував спинити, а як не спинилася - то й ніяких проблем. Не для того це свято, аби побиратися на дорозі.
Резюме таке: без Красноїльська погано і млосно, але Великий Кучурів - теж цілком собі маланка. Масштабна, з своєрідними і давніми традиціями, з незвичними костюмами. Цікава - безсумнівно. Класна. Єдине, про що жалкую, - що часу на неї в мене було лише година і кілька хвилин. Ну, нічого. Магніт вже за рік буде з нами в машині, і буде легше :о)