Кіріл і революція
Originally posted by ihorhulyk at Кіріл і революція
Ілюстрація: rimona.livejournal.com
Не минуло й двох місяців, як у Загорску нарешті зауважили дві речі. Першу - Майдан у Києві, який московська патріархія уважає своєю «канонічною територією». Другу - неадекватність висвітлення цієї події російськими ЗМІ, зокрема - похмурим фантазером і за сумісництвом керівником велетенського медіа-холдингу імені Путіна Дмітрієм Кісєльовим.
Тож патріарх Кіріл (в народі - Гундяєв) вирішив розставити усі крапки над «і». У студії Кісєльова, - мабуть, аби сказати «правду» у вічі самому брехуну, - московський першосвященик визнав: у «матері городів руських» - революція. Не карнавал напівголих папуасів, що живляться салом, запеченим на бочках, а в перервах між трапезами ламають шоломи звитяжних «беркутят», а направду революція.
Це - єдиний позитив з того, що прорік Кіріл. Решта - інтерпретації, причому доволі сумнівні. З виглядом знавця, навченого досвідом, патріарх висновує, що, мовляв, всі революції завершуються диктатурами. В Росії це достеменно відомо, перевірено на власній шкірі, причому - священичій зокрема. Варто лише погортати сторінки «Архіпелагу...» Солженіцина, і знайдемо там немало трагічних доль служителів культу, репресованих сталінським режимом. Чи не згадуючи їх, Патріарший видавничо-поліграфічний центр Святотроїцкой Сєргієвой Лаври видав календар на 2014-й рік із десятками ликів «вождя народів». Стокгольмський синдром?
Однак Кіріл замовчує одну річ. Майдан в Україні постав акурат проти диктатора. Хай «недорозвинутого», не до решти сформованого, скажемо так - автократа із амбіціями тирана. І власне поява Януковича на українському престолі може розглядатися (у контексті Кірілового висновку), - була реакцією на «помаранчеву недо-революцію». Реванш, так би мовити, із перспективою помсти опонентам та неуможливлення майданів як явища.
І кому-кому, як не Кірілу, знати, чиїми титанічними зусиллями цей режим наразі тримається на плаву, хто витягує останні копійки із російського пенсійного фонду, аби прив’язати Януковича до пропагованого тим же Кірілом «рускаго міра». І не варто патріарху стогнати про «загрозу поділу нації», - нинішній очільник України власне на тому й виграв, що штучно краяв країну. До речі, за московськими лекалами.
Тож класичні стратегії на кшталт «революція - диктатура» у нашому випадку не спрацьовують. Акурат навпаки; «диктатура - революція».
Та, в принципі, Кірілу, а тим паче - його візаві Кісєльову, навряд чи зрозуміти українців, які на Майдані у буквальному сенсі вистоюють свою свободу, гідність і право жити в країні своїх мрій. Чому? Бо Росія не знає іншого суспільного укладу, окрім диктатури, вона сприймає її як щось природне, таке, що не підлягає ревізії. Свого часу Алєксєй Широпаєв, російський публицист та націоналіст, написав: «Сталін - це ім’я та лик Росії. Не голубина «Трійця» Рубльова, а портрет Сталіна, написаний брудом і кров’ю, - ось її ікона. Вся російська історія, починаючи з Батия (а російська історія починається саме з Батия, а не з Києва), готувала Сталіна. Росія виношувала Сталіна кілька століть. Виношувала Зло».
Тож кажучи про «диктаторську» перспективу української революції, Кіріл, по суті, майже за Фройдом, підтверджує: ні він, ні російська еліта не розуміють того, що народи на пострадянському просторі можуть мати інші перспективи, інше бачення свого майбутнього. Ніж те, що уклалося в головах проектантів «рускаго міра», «євразійського простору», «нео-СРСР», «реставрованої імперії». І взагалі, за висновком старшого наукового співробітника Московського центру Карнегі Лілії Шевцової у The Financial Times, "євразійський проект - це міраж пострадянського архіпелагу, в якому авторитарні лідери використовують один одного, щоб довше утриматися при владі. Це триватиме ще якийсь час, але вже незабаром імперським амбіціям Путіна прийде кінець". Але це, зрештою, вже проблеми ВВП і Кіріла. З Януковичем на додачу.
Ігор Гулик
Кирилл и революция
Не прошло и двух месяцев, как в Загорске наконец заметили две вещи. Первую - Майдан в Киеве, который Московская патриархия считает своей «канонической территорией». Вторую - неадекватность освещения этого события российскими СМИ, в частности - мрачным фантазером и по совместительству руководителем огромного медиа-холдинга имени Путина Дмитрием Киселевым.
Поэтому патриарх Кирилл (в народе - Гундяев) решил расставить все точки над «і». В студии Киселева, - видимо, чтобы сказать «правду» в глаза самому лгуну, - московский первосвященник признал: в «матери городов русских» - революция. Не карнавал полуголых папуасов, питающихся салом, запеченным на бочках, а в перерывах между трапезами ломающих шлемы "непобедимых «беркутят», а действительно революция.
Это - единственный позитив из того, что сказал Кирилл. Остальное - интерпретации, причем довольно сомнительные. С видом знатока, умудренного опытом, патриарх заключает, что, мол, все революции заканчиваются диктатурами. В России это точно известно, проверено на собственной шкуре, причем - священнической вчастности. Стоит только полистать страницы «Архипелага...» Солженицына, и найдем там немало трагических судеб служителей культа, репрессированных сталинским режимом. Не помня ли их, Патриарший издательско-полиграфический центр Святотроицкой Сергиевой Лавры издал календарь на 2014-й год с десятками ликов «вождя народов». Стокгольмский синдром?
Однако Кирилл умалчивает одну вещь. Майдан в Украине появился аккурат против диктатора. Пусть «недоразвитого», не до конца сформировавшегося, скажем так - автократа с амбициями тирана. И собственно появление Януковича на украинском престоле может рассматриваться (в контексте Кириллова заключения), - было реакцией на «оранжевую недо-революцию». Реванш, так сказать, с перспективой мести оппонентам и недопущения новых майданов как явления.
И кому, как не Кириллу, знать, чьими титаническими усилиями этот режим пока держится на плаву, кто вытаскивает последние копейки из российского пенсионного фонда, чтобы привязать Януковича к пропагандируемой тем же Кириллом идее «Русского мира». И не стоит патриарху стонать об «угрозе разделения нации», - нынешний глава Украины собственно на том и выиграл, искусственно разрывая страну. Кстати, по московским лекалам.
Поэтому классические стратегии типа «революция - диктатура» в нашем случае не срабатывают. Аккурат напротив, « иктатура - революция».
И, в принципе, Кириллу, а тем более - его визави Киселеву, вряд ли понять украинцев, которые на Майдане в буквальном смысле выстаивают свою свободу, достоинство и право жить в стране своей мечты. Почему? Потому что Россия не знает иного общественного уклада, кроме диктатуры, она воспринимает ее как нечто естественное, не подлежащее ревизии. В свое время Алексей Широпаев, русский публицист и националист, написал: «Сталин - это имя и лик России. Не голубиная «Троица» Рублева, а портрет Сталина, написанный грязью и кровью, - вот ее икона. Вся русская история, начиная с Батыя (а российская история начинается именно с Батыя, а не из Киева), готовила Сталина. Россия вынашивала Сталина несколько веков. Вынашивала Зло».
Поэтому говоря о «диктаторской» перспективе украинской революции, Кирилл, по сути, почти по Фрейду, подтверждает: ни он, ни российская элита не понимают того, что народы на постсоветском пространстве могут иметь другое завтра, другое видение своего будущего. Чем то, что уложилось в головах проектантов «Русского мира», «евразийского пространства», «нео-СССР», «отреставрированной империи». И вообще, старший научный сотрудник Московского центра Карнеги Лилия Шевцова в The Financial Times делает вывод, что "евразийский проект - это мираж постсоветского архипелага, в котором авторитарные лидеры используют один другого, чтобы дольше удержаться во власти. Это будет длиться определенное время, но уже вскоре имперским амбициям Путина наступит конец". Впрочем, это уже проблемы ВВП і Кирила. С Януковичем в довесок.
Игорь Гулык
Ілюстрація: rimona.livejournal.com
Не минуло й двох місяців, як у Загорску нарешті зауважили дві речі. Першу - Майдан у Києві, який московська патріархія уважає своєю «канонічною територією». Другу - неадекватність висвітлення цієї події російськими ЗМІ, зокрема - похмурим фантазером і за сумісництвом керівником велетенського медіа-холдингу імені Путіна Дмітрієм Кісєльовим.
Тож патріарх Кіріл (в народі - Гундяєв) вирішив розставити усі крапки над «і». У студії Кісєльова, - мабуть, аби сказати «правду» у вічі самому брехуну, - московський першосвященик визнав: у «матері городів руських» - революція. Не карнавал напівголих папуасів, що живляться салом, запеченим на бочках, а в перервах між трапезами ламають шоломи звитяжних «беркутят», а направду революція.
Це - єдиний позитив з того, що прорік Кіріл. Решта - інтерпретації, причому доволі сумнівні. З виглядом знавця, навченого досвідом, патріарх висновує, що, мовляв, всі революції завершуються диктатурами. В Росії це достеменно відомо, перевірено на власній шкірі, причому - священичій зокрема. Варто лише погортати сторінки «Архіпелагу...» Солженіцина, і знайдемо там немало трагічних доль служителів культу, репресованих сталінським режимом. Чи не згадуючи їх, Патріарший видавничо-поліграфічний центр Святотроїцкой Сєргієвой Лаври видав календар на 2014-й рік із десятками ликів «вождя народів». Стокгольмський синдром?
Однак Кіріл замовчує одну річ. Майдан в Україні постав акурат проти диктатора. Хай «недорозвинутого», не до решти сформованого, скажемо так - автократа із амбіціями тирана. І власне поява Януковича на українському престолі може розглядатися (у контексті Кірілового висновку), - була реакцією на «помаранчеву недо-революцію». Реванш, так би мовити, із перспективою помсти опонентам та неуможливлення майданів як явища.
І кому-кому, як не Кірілу, знати, чиїми титанічними зусиллями цей режим наразі тримається на плаву, хто витягує останні копійки із російського пенсійного фонду, аби прив’язати Януковича до пропагованого тим же Кірілом «рускаго міра». І не варто патріарху стогнати про «загрозу поділу нації», - нинішній очільник України власне на тому й виграв, що штучно краяв країну. До речі, за московськими лекалами.
Тож класичні стратегії на кшталт «революція - диктатура» у нашому випадку не спрацьовують. Акурат навпаки; «диктатура - революція».
Та, в принципі, Кірілу, а тим паче - його візаві Кісєльову, навряд чи зрозуміти українців, які на Майдані у буквальному сенсі вистоюють свою свободу, гідність і право жити в країні своїх мрій. Чому? Бо Росія не знає іншого суспільного укладу, окрім диктатури, вона сприймає її як щось природне, таке, що не підлягає ревізії. Свого часу Алєксєй Широпаєв, російський публицист та націоналіст, написав: «Сталін - це ім’я та лик Росії. Не голубина «Трійця» Рубльова, а портрет Сталіна, написаний брудом і кров’ю, - ось її ікона. Вся російська історія, починаючи з Батия (а російська історія починається саме з Батия, а не з Києва), готувала Сталіна. Росія виношувала Сталіна кілька століть. Виношувала Зло».
Тож кажучи про «диктаторську» перспективу української революції, Кіріл, по суті, майже за Фройдом, підтверджує: ні він, ні російська еліта не розуміють того, що народи на пострадянському просторі можуть мати інші перспективи, інше бачення свого майбутнього. Ніж те, що уклалося в головах проектантів «рускаго міра», «євразійського простору», «нео-СРСР», «реставрованої імперії». І взагалі, за висновком старшого наукового співробітника Московського центру Карнегі Лілії Шевцової у The Financial Times, "євразійський проект - це міраж пострадянського архіпелагу, в якому авторитарні лідери використовують один одного, щоб довше утриматися при владі. Це триватиме ще якийсь час, але вже незабаром імперським амбіціям Путіна прийде кінець". Але це, зрештою, вже проблеми ВВП і Кіріла. З Януковичем на додачу.
Ігор Гулик
Кирилл и революция
Не прошло и двух месяцев, как в Загорске наконец заметили две вещи. Первую - Майдан в Киеве, который Московская патриархия считает своей «канонической территорией». Вторую - неадекватность освещения этого события российскими СМИ, в частности - мрачным фантазером и по совместительству руководителем огромного медиа-холдинга имени Путина Дмитрием Киселевым.
Поэтому патриарх Кирилл (в народе - Гундяев) решил расставить все точки над «і». В студии Киселева, - видимо, чтобы сказать «правду» в глаза самому лгуну, - московский первосвященник признал: в «матери городов русских» - революция. Не карнавал полуголых папуасов, питающихся салом, запеченным на бочках, а в перерывах между трапезами ломающих шлемы "непобедимых «беркутят», а действительно революция.
Это - единственный позитив из того, что сказал Кирилл. Остальное - интерпретации, причем довольно сомнительные. С видом знатока, умудренного опытом, патриарх заключает, что, мол, все революции заканчиваются диктатурами. В России это точно известно, проверено на собственной шкуре, причем - священнической вчастности. Стоит только полистать страницы «Архипелага...» Солженицына, и найдем там немало трагических судеб служителей культа, репрессированных сталинским режимом. Не помня ли их, Патриарший издательско-полиграфический центр Святотроицкой Сергиевой Лавры издал календарь на 2014-й год с десятками ликов «вождя народов». Стокгольмский синдром?
Однако Кирилл умалчивает одну вещь. Майдан в Украине появился аккурат против диктатора. Пусть «недоразвитого», не до конца сформировавшегося, скажем так - автократа с амбициями тирана. И собственно появление Януковича на украинском престоле может рассматриваться (в контексте Кириллова заключения), - было реакцией на «оранжевую недо-революцию». Реванш, так сказать, с перспективой мести оппонентам и недопущения новых майданов как явления.
И кому, как не Кириллу, знать, чьими титаническими усилиями этот режим пока держится на плаву, кто вытаскивает последние копейки из российского пенсионного фонда, чтобы привязать Януковича к пропагандируемой тем же Кириллом идее «Русского мира». И не стоит патриарху стонать об «угрозе разделения нации», - нынешний глава Украины собственно на том и выиграл, искусственно разрывая страну. Кстати, по московским лекалам.
Поэтому классические стратегии типа «революция - диктатура» в нашем случае не срабатывают. Аккурат напротив, « иктатура - революция».
И, в принципе, Кириллу, а тем более - его визави Киселеву, вряд ли понять украинцев, которые на Майдане в буквальном смысле выстаивают свою свободу, достоинство и право жить в стране своей мечты. Почему? Потому что Россия не знает иного общественного уклада, кроме диктатуры, она воспринимает ее как нечто естественное, не подлежащее ревизии. В свое время Алексей Широпаев, русский публицист и националист, написал: «Сталин - это имя и лик России. Не голубиная «Троица» Рублева, а портрет Сталина, написанный грязью и кровью, - вот ее икона. Вся русская история, начиная с Батыя (а российская история начинается именно с Батыя, а не из Киева), готовила Сталина. Россия вынашивала Сталина несколько веков. Вынашивала Зло».
Поэтому говоря о «диктаторской» перспективе украинской революции, Кирилл, по сути, почти по Фрейду, подтверждает: ни он, ни российская элита не понимают того, что народы на постсоветском пространстве могут иметь другое завтра, другое видение своего будущего. Чем то, что уложилось в головах проектантов «Русского мира», «евразийского пространства», «нео-СССР», «отреставрированной империи». И вообще, старший научный сотрудник Московского центра Карнеги Лилия Шевцова в The Financial Times делает вывод, что "евразийский проект - это мираж постсоветского архипелага, в котором авторитарные лидеры используют один другого, чтобы дольше удержаться во власти. Это будет длиться определенное время, но уже вскоре имперским амбициям Путина наступит конец". Впрочем, это уже проблемы ВВП і Кирила. С Януковичем в довесок.
Игорь Гулык