Ото россокрай - тернистий-касна-колючий: без кличного відмінка, але з несвідомо успадкованим ГОЙ од українців, та безповоротно й притьмом - забутий (оте забуття слов'янськости - дотепер, отепер + та чи й відтепер? - втовкмачують антислов'янською російською і недолугим забудькам-українцям!):
Край ты мой, радїмый край! Конскій бєґ на волє, В нєбє крїк арлїных стай, Волчий ґолас в полє! Гой ты, родїна мая! Гой ты, бор дрїмучий! Свїст палночный салавья, Вєтєр, стєпь да тучи!
Перевіршуймо отеє справжньою слов'янською мовою:
Краю ти мій, рідний краю! Кінський біг на волі, В небі крик орлів стаї, Вовчий голос в полі! Гой ти, країно моя! Гой ти, бір дрімучий! Спів опівніч-солов'я, Вітер, степ та тучі!
Очевидно - задумано й загадано й збагнено українською субстратною мовою...
Знову зважмо та уважно завважмо: росіянин без українця - навіть намічний збагнути природу "сваїво - етава нї-раднова - вово-їво: аа-вава-русскава їзьіка"! Тож - українську мову та природу й поготів! Зокрема: варто би встановити також рідну "країну" соловейка: та чи існував колись касна-салавєй в Московії!
Оскільки російська - покалічена та поампутова та зредукована та уодноманітнена (= ашибка антїчілавєческава, аднаабразнава - іба бїзабразнава - їво ваабраженїя і їйо абразаванїя) аж до кумедности: отому українець її притьмом може вивчити! Зате, росіянин - немічний вивчити ширшу й охопнішу та органічно індоевропейську, справді слов'янську: українську мову! + гой е·си́ Этимология гой в знач. "жив", "здоров" + еси
устар., фолькл. приветственно-величальная формула в значении «будь жив!» или «будь здоров!» ◆ Он упал на колени перед наибольшиим хозяином, чудищем мохнатыим, и возговорил голосом жалобныим: "Ох, ты гой еси, господин честной, зверь лесной, чудо морское, как взвеличать тебя ― не знаю, не ведаю! С. Т. Аксаков, «Аленький цветочек», 1858 г. [НКРЯ] ◆ Ох ты гой еси, царь Иван Васильевич! М. Ю. Лермонтов, + ГОЙ: От др.-русск. гои, сербохорв. го̑j, род. п. го̏ja, стар. «мир», словен. gòj, род. gója м. «уход, присмотр», чешск., словацк. hoj «изобилие». Сюда же го́ить. Родственно лит. gajùs «легко вылечивающий», atgajùs «освежающий, оживляющий, набирающий силы», др.-инд. gáyas м. «дом, двор, хозяйство», авест. gaya- «жизнь, время жизни». Другая ступень чередования - в жить; восходит к праиндоевр. *gṷī- «жить» → *gṷoi̭o- «жизнь». + Хвалилася біла береза своїм цвітом перед лісами, - гой дай, Боже! Чуб. ІІІ. 299.
Ото россокрай - тернистий-касна-колючий: без кличного відмінка, але з несвідомо успадкованим ГОЙ од українців, та безповоротно й притьмом - забутий (оте забуття слов'янськости - дотепер, отепер + та чи й відтепер? - втовкмачують антислов'янською російською і недолугим забудькам-українцям!):
Алїксєй Талстой
Край ты мой, радїмый край
Край ты мой, радїмый край!
Конскій бєґ на волє,
В нєбє крїк арлїных стай,
Волчий ґолас в полє!
Гой ты, родїна мая!
Гой ты, бор дрїмучий!
Свїст палночный салавья,
Вєтєр, стєпь да тучи!
Перевіршуймо отеє справжньою слов'янською мовою:
Краю ти мій, рідний краю!
Кінський біг на волі,
В небі крик орлів стаї,
Вовчий голос в полі!
Гой ти, країно моя!
Гой ти, бір дрімучий!
Спів опівніч-солов'я,
Вітер, степ та тучі!
Очевидно - задумано й загадано й збагнено українською субстратною мовою...
Знову зважмо та уважно завважмо: росіянин без українця - навіть намічний збагнути природу "сваїво - етава нї-раднова - вово-їво: аа-вава-русскава їзьіка"! Тож - українську мову та природу й поготів! Зокрема: варто би встановити також рідну "країну" соловейка: та чи існував колись касна-салавєй в Московії!
Оскільки російська - покалічена та поампутова та зредукована та уодноманітнена (= ашибка антїчілавєческава, аднаабразнава - іба бїзабразнава - їво ваабраженїя і їйо абразаванїя) аж до кумедности: отому українець її притьмом може вивчити! Зате, росіянин - немічний вивчити ширшу й охопнішу та органічно індоевропейську, справді слов'янську: українську мову!
+
гой е·си́ Этимология гой в знач. "жив", "здоров" + еси
устар., фолькл. приветственно-величальная формула в значении «будь жив!» или «будь здоров!» ◆ Он упал на колени перед наибольшиим хозяином, чудищем мохнатыим, и возговорил голосом жалобныим: "Ох, ты гой еси, господин честной, зверь лесной, чудо морское, как взвеличать тебя ― не знаю, не ведаю! С. Т. Аксаков, «Аленький цветочек», 1858 г. [НКРЯ] ◆ Ох ты гой еси, царь Иван Васильевич! М. Ю. Лермонтов,
+
ГОЙ: От др.-русск. гои, сербохорв. го̑j, род. п. го̏ja, стар. «мир», словен. gòj, род. gója м. «уход, присмотр», чешск., словацк. hoj «изобилие». Сюда же го́ить. Родственно лит. gajùs «легко вылечивающий», atgajùs «освежающий, оживляющий, набирающий силы», др.-инд. gáyas м. «дом, двор, хозяйство», авест. gaya- «жизнь, время жизни». Другая ступень чередования - в жить; восходит к праиндоевр. *gṷī- «жить» → *gṷoi̭o- «жизнь».
+
Хвалилася біла береза своїм цвітом перед лісами, - гой дай, Боже! Чуб. ІІІ. 299.
Reply
Leave a comment