Галицький Вавілон.
Дрогобич, як галицький Вавілон, був містом, де разом мешкали віруючі східного чи латинського обряду і юдеї; православні, католики і протестанти, українці, поляки,німці і жиди.
То , власне, так як і у Вавилоні, тут троха про всіх них уперемішку.
Старовинне місто , чия історія розпочинається з 11-го століття і круто замішана на солі, нафті і грошах;
пізнав часи розквіту і занепаду. Спочатку була сіль, що відзначено і на гербі міста - 9 соляних топок. З давнини до нас дійшла найстарша діюча солеварня не тілько в Україні, але і у Европі - з 1250 року.
Десь з початків 19-го століття до солі потроху почала додаватися нафта, но а разом з тим і гроші.Місто росло і розвивалося, наприклад, за міжвоєнний період у Польщі населення виросло більш як у 2 рази.
За совітів то навіть підняли його статус до обласного. Но але спочатку по війні забрали в области Надсяння з Перемишлем, потому Устеріки з округою в 51-м, і та зменшена територія була врешті приєднана до Львівської области а Дрогобич став звичайним райцентром, хоч і 2-м по величині містом в області після Львова.
Зараз видобуток що нафти, що солі суттєво зменшився, то місто переживає не найкращі часи. Но але "блиск" минулого ся відчуває .
Хоч від Львова Дрогобич і ближче за Станіслав, Тернопіль а чи Перемишль, але розміщений скраю важливих доріг - то бувім там за усе життя якихось 3 рази -
уперше в дитинстві на екскурсії по Франкових місцях, то вже ніц з того не пам"ятаю, крім , власне, Франкового пам"ятника,
вдруге по роботі туди і назад і вигляд на місто з вікна маршрутки,
і ось тепер утретє.
Благо, електрички,чий рух зі Львова в сторону Карпат суттєво зменшили, до Трускавця, а разом з тим і у Дрогобич, ходять справно.
Дрогобицький двірець .Відкритий в останній день 1872 року. Хто його знає - може і у ті старі австіяцькі часи також підганяли відкриття якихось споруд до урочистих дат, но але якість певно від того так не страждала, як за совдепу. Бо у час розвинутого соціалізму товари, випущені на початку місяця , були значно кращої якості, аніж коли їх зробили в кінці місяця, не кажучи вже року.
Потім , крім гілок на Стрий і Самбір, додали вітки на Борислав і Трускавець, то Дрогобич став таким собі невеличким вузловим центром.
Далі >>
До центру від вокзалу тра було троха ся пройти - але міський транспорт ще не відмінили, то за якихось 15 хвилин ми вже були в центрі.
пам"ятник Героям Небесноі Сотні в однойменному сквері. Від нас у першу чергу залежить, щоб їх жертва не була намарно.
через дорогу - хоральна синагога. будувала ся з 1842 по 1865 рік, вважається найбільшою у Галичині, а, можливо,і у всій Східній Европі.
Довгий час по війні була занедбана, але в останні роки відреставрована і з 2018 вікрита для віруючих. Є культовим центром юдеїв Дрогобича, Борислава і Трускавця.
Воїни АТО серед нас - можна сісти поряд, на лавку.
Дрогобицький Шевченко з 1991 року, ще молодий. За ним мурал як Катерина , нє?
Стіна плачу. Споруджена ще за Совдепу, як пам"ять жертвам нацистського терору. Цікаво, що саме у цім місци німці знищували не жидів (їх убивали на окраїні,в Броницькому лісі),
а українських підпільників і польських мирних мешканців . Таким чином совітська влада увіковічнила пам"ять українських повстанців.
самий що не є центр - дрогобицька площа Ринок
---------
Дрогобицька Ратуша , збудована в 20-х роках минулого століття на місці попередньої. Вежа ж ся залишила від старої ратуші.
На неї можна ся підоймити, але не з нащим щастям. У неділю по обіді все вже було замкнено.
Навпроти Ратуші ось така квартирка під дахом будинку - заселена молодими мешканцями.
але і на вулиці навколо Ратуші дітваків у колясках чимало
Вежа ратуші з-за навколишніх будинків
----------
Неподалік площі Ринок знаходиться одна зі сторожових веж, яка була перепрофільована у дзвінницю костелу св.Варфоломія
поблизу костелу пам"ятник найвидатнішому дрогобичанину - Юрію Котермаку (Дрогобичу), ректору Болонського університету , видатному філософу свого часу.
Але Україні набагато ближчий альт Петербурзької хорової капели Сковорода, якась далека Болонья - то ж така глухомань...
і видатному поляку нашого часу - Каролю Войтилі, або папі Івану-Павлу ІІ.
власне сам костел. Збудований у 15 столітті на місці попередника.Але на цім його історія не починається.
За вікіпедією, раніше тут була чи православна церква , чи терем княжого воєводи.
Дрогобицький Бандера
Злі язики кажуть, що до котів у него було неоднозначне ставлення. То тепер , згідно формули "ворог мого ворога - мій друг", його дуже люблять голуби.
ще одна Дрогобицька синагога, по вул. Мазепи. Усього до війни їх було коло 20-ти.
Жиди ся появили у місті десь з 14-го століття, попервах займалися солеварінням, потому - нафтою, а як ся закінчила нафта і видобутое солі став нерентабельним,
то і жидів у місті значно поменшало. Хоча, може то і навпаки - спочатку жиди пропали, а потім зникла і нафта з сіллю . Але найстаріша солеварня, що працює ще з 1250- року, відав, ще працює.
недалеко від солеварні розміщені 2 дерев"яні церкви.
одна з них, св. Юра, зараз є у спадщині Юнеско. Збудована у 15-у столітті в селі Надієві коло Долини, і продана дрогобицькій громаді за сіль всередині 17-го століття.
------------
Церква воздвиження Чесного хреста,1613 року
------------
У цему будинку спочатку діти сиділи за партами (гімназія), а по тім просто сиділи (тюрма НКВС і Гестапо). Зараз пішло на другий круг - корпус педінституту, але в народі все-одно "тюрма на Стрийській".
Перед цим будинком - церква св. Петра і Павла УГКЦ 1775 року, суттєво знищена за Совдепу і відновлена у 1991 році
вілла Фрідмана , фасад якої обкладений плиткою. Троха заступила го піцерія , но але піцца там файна ))
З вікон цего дрогобицького будинку Бруно Шульц розгледів цинамонове місто (ще дотепер пам"ятаю, як шпекулянти на львівських базарах перед святами за совдепу шепотіли до перехожих - "дріжджі, дріжджі,поташ,амоняк, цинамон ").
Вілла Біанка - одна з цікавинок того цинамонового міста, описана (чи, може, вірніше сказати - названа) в однім з оповідань Шульца.
Статуя "промисловість" на віллі Нев"ядомського
далекі гори з Дрогобича ближче. Вже середина літа, а у Карпатах не бувім цего року ще ні разу (
Дрогобицький Міцкевич - певно найстарший пам"ятник у місті. Споруджено у 1894 році, зруйновано в 1918.
Вже по 2-й світовій на старому постаменті поставлено тілько погруддя, іншого автора, а у 1997 його ще раз підрихтували.
хрест в честь 2000 літ християнства, а разом з тим - і борцям за волю України
Мартович зі Стефаником - як і Франко училися в Дрогобицькій гімназії.
Дрогобицький народний дім імені івана Франка , збудований акурат до 100-ї його річниці
Коло него - пам"ятник Франку. Той самий, який пам"ятавім ще з дитинства. Але, що дивно, мені він чомусь запам"ятався меншим як є - певно в часи пам"ятникової гігантоманії , і особливо у порівнянні зі львівським Франком
він таки дійсно невеликий, ще і постамент практично відсутній, просто Івасик йде вулицев.
На тім і усе. Зобачивім нове, потішився, що і то, що видів раніше стоїт і навіть підросло, то з файним настроєм можна і домів )