На здибанку з ведмедицями.
Тиждень тому бувім на Закарпаттю, в Солочині, то облазивім навколишні верхи, благо погода цему сприяла - кожен день сонце і жодного -дощ. Насаперед - з Заходу від Солочина - масив Синяк, моє перше знайомство з Вулканічним хребтом.
На знимці його загальний вигляд з-над Солочина.
Далі >
Вибравімся з самого ранку, то людий ще не було - тілько горобець на ринві
і пару ластівок коло гнізда
Потроху підоймаюся в напрямку хребта і милуюсь навколишніми картинками
Десь над Свалявою ще одна рання пташка на повітряній кулі, буде мене супроводжувати доки я не зайду в ліс і фізично не зможу її спостерігати.
Шпиль Солочинської церкви
А навколо - гори
-----------
---------------
----------------
------------
------------
------------
Злапавім в об"єктив "вертольотика" - ось б десь зависнути на нему , щоб побачити ці краєвиди згори.
Але нє - нема халяви. Йду далі. Авіація ж- на цей раз у вигляді пташок, увесь час поряд
-----------------
От цікаво- за увесь час не бачивім жодну сороку - може тому що там є сорокопуди ) (до речі - вони присутні в Червоній Книзі України, на всю країну їх десь 1000 пар)
Ще троха краєвидів
-----------------
Полонина Руна - найвища гора українських Карпат на захід від Латориці
Десь там в долині Свалява
----------------
Ще одне літаюче створіння
Підходжу ближче до хребта. Попереду відніється Солочинський Діл на фоні березового гаю
А позаду показався Стій - найвища гора полонини Боржави.
Село Поляна - батьківщина Поляни Квасової.
Просто поляна
---------------
------------
Гора - баранчик
----------------
----------
тут жиють ковалі
Ще раз знимка Синяка, поки не добравімси до лісу
Берізки при шляху
Троха краєвидів. Вже як ся підойму догори - того не буде, тілько ліс
-----------------
--------------
Далі йду потроха стежкою, яка намагається обігнути хребет зліва. Так що в оден момент подумав, що як ніц не буде догори. то дійду хіба аж до санаторія Карпати під Чинадійовим.
Але. на щістє, яксь стежка таки знайшлася
і вивела мене на лісову дорогу, що прямувала просто на хребет.
Перший вершок на хребті мав отакий камінець на кінци.
Далі - лісом , потроху. виходжу на Середній Верх -981м. На вершині - тріангуляційний знак з загадковими цифрами -1935, і блакитно-чорним вусом жука .
Неподалік, за пару метрів - огороджена сіткою і колючим дротом територія , на який, відав. крім якогось куща ніц не видко
то вже пізніше прочитавім, що раніше там була вишка мобільного зв"язку. Але хто його знає - можливо щось ще в цему місци є.
Троха знизу - ось така скеля
І усе. У лісі краєвидів не дуже знайдеш. Людей також, що можна на наш карантинівський час вважати за плюс.
Іду поволі далі хребтом - і просто попереду лісова полянка.
Певно, єдине відкрите місце згори Синяка. І ще - там жиють ведмедиці. Одну з них навіть вполював, на знимку , звичайно.
метелик, ведмедиця Гера. якийсь час навіть була в Червоній книзі України.
Вид з полянки на сусідні гори - видав, Обавський Камінь зі скелями при вершині
.
зарослі Іван-чаю
Вид у долину. Тяжко точно локалізувати, що то саме таке, десь межи Мукачевом і Ужгородом, але подібно на церкву села Жуково - зразу ж справа під горою (19,5 км) . А ось ближнього Синяка , села, заснованого німецькими колоністами з Чехії на початку 19-го століття, не видно. Ся сховало за ближнім хребтом.
Далі по хребту дорога тілько лісом.
Ось таке "комуністичне" маркування
попри стежку зовачивім жука- вусача. Представник Червоної Книги України, вусач Розалія альпійська..
Далі йду, акуратно придивляючись до дороги - чи не буде чогось у сторону Поляни - бо якось не дуже люблю ся вертати тою дорогою, якою йшовім догори. І направду , відходить в сторону потоку Луг (звідси назва мінералки "Лужанська") ціла дорога. Запам"ятовую місцек ц рушаю далі, до найвищої гори масиву Дунавки.
Ще трохи - і я вже на вершині.
Ніц там цікавого нема - ліс та й годі.
Хіба зо сторони Поляни - нвелике провалля
-------------
Взагалі - зверху хребет увесь в лісі і досить рівний. Як бути не дуже уважним, то запросто мож піти в іншу сторону. Мені то також ся вдало - аж мінут через 15 догледівім, що щось не туди йду, то прийшло ся вертати.
Далі - до дороги вниз на Поляну попри потік Луг.
Також - в долину увесь час в лісі, і аж знизу ся відкривають вершини Боржави.
Стій .
Стій і Великий Верх
Томнатник . Зліва від него видно Цицьку - гора над Воловцем з величезним хрестом на вершині.
Полянські метелики
А це вже у самій Поляні
---------------
На високій електроопорі зауважую бузька на гнізді, але поки м підійшов, то ся зостало одно гніздо
Погруддя Духновичу - Закарпатському просвітителю, мав троха іншу візію як по наш бік Карпат - можливо, тому і на Закарпаттю , хоча і були разом з нами в одній імперії, троха по інакшому ся сприймає наша держава.
Ще декілька кілометрів по асфальту - і вийшло коло Солочин-Солочин. Довжиною майже у 30 кілометрів - , якраз ся впорав лдо обіду.
На знимці його загальний вигляд з-над Солочина.
Далі >
Вибравімся з самого ранку, то людий ще не було - тілько горобець на ринві
і пару ластівок коло гнізда
Потроху підоймаюся в напрямку хребта і милуюсь навколишніми картинками
Десь над Свалявою ще одна рання пташка на повітряній кулі, буде мене супроводжувати доки я не зайду в ліс і фізично не зможу її спостерігати.
Шпиль Солочинської церкви
А навколо - гори
-----------
---------------
----------------
------------
------------
------------
Злапавім в об"єктив "вертольотика" - ось б десь зависнути на нему , щоб побачити ці краєвиди згори.
Але нє - нема халяви. Йду далі. Авіація ж- на цей раз у вигляді пташок, увесь час поряд
-----------------
От цікаво- за увесь час не бачивім жодну сороку - може тому що там є сорокопуди ) (до речі - вони присутні в Червоній Книзі України, на всю країну їх десь 1000 пар)
Ще троха краєвидів
-----------------
Полонина Руна - найвища гора українських Карпат на захід від Латориці
Десь там в долині Свалява
----------------
Ще одне літаюче створіння
Підходжу ближче до хребта. Попереду відніється Солочинський Діл на фоні березового гаю
А позаду показався Стій - найвища гора полонини Боржави.
Село Поляна - батьківщина Поляни Квасової.
Просто поляна
---------------
------------
Гора - баранчик
----------------
----------
тут жиють ковалі
Ще раз знимка Синяка, поки не добравімси до лісу
Берізки при шляху
Троха краєвидів. Вже як ся підойму догори - того не буде, тілько ліс
-----------------
--------------
Далі йду потроха стежкою, яка намагається обігнути хребет зліва. Так що в оден момент подумав, що як ніц не буде догори. то дійду хіба аж до санаторія Карпати під Чинадійовим.
Але. на щістє, яксь стежка таки знайшлася
і вивела мене на лісову дорогу, що прямувала просто на хребет.
Перший вершок на хребті мав отакий камінець на кінци.
Далі - лісом , потроху. виходжу на Середній Верх -981м. На вершині - тріангуляційний знак з загадковими цифрами -1935, і блакитно-чорним вусом жука .
Неподалік, за пару метрів - огороджена сіткою і колючим дротом територія , на який, відав. крім якогось куща ніц не видко
то вже пізніше прочитавім, що раніше там була вишка мобільного зв"язку. Але хто його знає - можливо щось ще в цему місци є.
Троха знизу - ось така скеля
І усе. У лісі краєвидів не дуже знайдеш. Людей також, що можна на наш карантинівський час вважати за плюс.
Іду поволі далі хребтом - і просто попереду лісова полянка.
Певно, єдине відкрите місце згори Синяка. І ще - там жиють ведмедиці. Одну з них навіть вполював, на знимку , звичайно.
метелик, ведмедиця Гера. якийсь час навіть була в Червоній книзі України.
Вид з полянки на сусідні гори - видав, Обавський Камінь зі скелями при вершині
.
зарослі Іван-чаю
Вид у долину. Тяжко точно локалізувати, що то саме таке, десь межи Мукачевом і Ужгородом, але подібно на церкву села Жуково - зразу ж справа під горою (19,5 км) . А ось ближнього Синяка , села, заснованого німецькими колоністами з Чехії на початку 19-го століття, не видно. Ся сховало за ближнім хребтом.
Далі по хребту дорога тілько лісом.
Ось таке "комуністичне" маркування
попри стежку зовачивім жука- вусача. Представник Червоної Книги України, вусач Розалія альпійська..
Далі йду, акуратно придивляючись до дороги - чи не буде чогось у сторону Поляни - бо якось не дуже люблю ся вертати тою дорогою, якою йшовім догори. І направду , відходить в сторону потоку Луг (звідси назва мінералки "Лужанська") ціла дорога. Запам"ятовую місцек ц рушаю далі, до найвищої гори масиву Дунавки.
Ще трохи - і я вже на вершині.
Ніц там цікавого нема - ліс та й годі.
Хіба зо сторони Поляни - нвелике провалля
-------------
Взагалі - зверху хребет увесь в лісі і досить рівний. Як бути не дуже уважним, то запросто мож піти в іншу сторону. Мені то також ся вдало - аж мінут через 15 догледівім, що щось не туди йду, то прийшло ся вертати.
Далі - до дороги вниз на Поляну попри потік Луг.
Також - в долину увесь час в лісі, і аж знизу ся відкривають вершини Боржави.
Стій .
Стій і Великий Верх
Томнатник . Зліва від него видно Цицьку - гора над Воловцем з величезним хрестом на вершині.
Полянські метелики
А це вже у самій Поляні
---------------
На високій електроопорі зауважую бузька на гнізді, але поки м підійшов, то ся зостало одно гніздо
Погруддя Духновичу - Закарпатському просвітителю, мав троха іншу візію як по наш бік Карпат - можливо, тому і на Закарпаттю , хоча і були разом з нами в одній імперії, троха по інакшому ся сприймає наша держава.
Ще декілька кілометрів по асфальту - і вийшло коло Солочин-Солочин. Довжиною майже у 30 кілометрів - , якраз ся впорав лдо обіду.