В експериментальній соціології та економіці є давня традиція змушувати учасників експерименту грати у так звані Public Good Games, де оте паблік гуд означає суспільне благо. Ігри бувають різні, деяки з них мають можлиість покарання гравців.
Наприклад, перед гравцем стоїть здача розділити 10 гривень між собою та сусідом. Найбільш раціональним буде розділити наступним чином - 10 собі, 0 іншому. Але гру можна вдосконалити. Тепер сусід може карати. Якщо він не задоволений тим, як гравець розподіляє ресурс, то обидва отримують 0. У цьому випадку раціональним кроком буде ділити так, щоб обом щось дісталось. Наприклад, 5 і 5. Чи 6 і 4...а може 7 і 3? От і гадай. Граючи в це декілька раундів, у комбінаціях з різними партнерами, різними ресурсами і т.д., можна побачити, яку стратегію і за яких умов обирають люди.
І ось виникло у мене таке питання. А чи можна таким чином спробувати дослідити самоцензуру чи інші приклади самообмеження?
Наприклад, обіцяти учасникам, що за неправильне розподілення ресурсу їх будуть карати, але, насправді не карати. І дивитись, хто і чому буде ділити порівну, просто від страху можливого покарання, а хто буде орінтуватись на реальний хід подій.
http://ibigdan.livejournal.com/12109098.html