У мого теперішнього боса є звичка збирати всіх співробітників раз на рік у якомусь буржуйському ресторані, де сім типів веделок та вісімнадцять ножів, де дами жеруть пудри з марцепанами, а чоловіки нюхають винні корки. І ось десь всередині вечора, за бокалом якогось голландскього вина (виявляється, що вони і вина роблять), почали обговорювати працевлаштування сліпих. Що вони можуть, що не можуть, як можна давати їм роботу і т.д. Якось так невидима рука бесіди вказала, що прийшов і мій час сказати щось важливе та розумне у компанії голландських соціологів. Ковтнув я вина та кажу
- Ну, наскільки я знаю, незрячі можуть бути класними ніндзя. У них нормальний слух і вони кого хочеш порубають самурайським мечем, схованим десь у палицю..., - Сказав і починаю так повільненько прощатись із всіма перспективами на PhD. Аж раптом мій науковий керівник і каже
- Так! Як Рутгер Хауер у "Сліпій ярості"! - І всі такі "так! ото Хауер всіх порубав! дайош сліпих ніндзя"...
В цей раз пощастило, але все одно треба якось обережніше -)