В продовження теми
Ото щойно поговорила з бабушкою Привітала, як годиться. Подякувала…. Вона так завжди дивується, а за що ж я дякую. Ніби нічого такого, тільки одна війна, і чого це я теревені розводжу? А дійсно, чого…. Але три старі чемодани лежать під її ліжком. А всередині тих чемоданів альбоми з фотографіями…. Бабушки, її брата, ще якоїсь купи невідомих мені людей, про яких я ніколи не питала, тому що чітко розуміла - не розкаже. Не не захоче, не зможе. Ок, але тоді то була війна, яку треба було виграти, щоб вижити, і я досі щаслива, що мені є кому бути вдячною за цю подію. Але я ніколи не зрозумію і не примйму збитий вертоліт над абхазським небом. І за що? За банальну наркоту і смарагди???? Віт, так не чесно. Ти дуже багато обіцяв. Або повертайся і рятуй. Або повертайся і бери, бо з мене досить.