Лексикон демона-2, Сара Різ Бреннан: іще уривочок)
- Тобто… ти не за себе боїшся. Він би ніколи…
- Я не боюся смерті, - тихо відказав Алан. - Я боюся того, що він може зробити. Він може знищити себе або знищити світ, а порівняно з цими двома варіантами те, що станеться зі мною, не має жодного значення.
- Ні, - випалила Мей і торкнулася його руки. - Неправда, має.
Він розцвів такою прекрасною, яскравою і здивованою усмішкою - у Мей серце кров`ю облилося, бо не можна, щоби хтось так дивувався, що є у світі людина, якій небайдуже: живий він, а чи мертвий.
- Я не можу запропонувати Джеймі допомогу Ніка, - сказав Алан. - Я мушу встановлювати для нього певні рамки.
- Відколи він дізнався, - прошепотіла Мей.
- Від самого початку, - відрубав Алан. - Таке життя для нього неправильне, я хотів для нього інакшого, щоби він навчився…
- Бути людиною?
- Доброти, - сказав Алан.
Сьогодні Мей ставила виключно неправильні питання. Вона замовкла, і вони пройшли під низькою наскрізною аркою у стіні церкви Сент-Стівенз та опинилися посеред торгового центру.
- Я беріг його від найгіршого, - мовив Алан. - Особливо жорстокі вбивства. Тортури і довга смерть.
Мей не вірилося, що ця розмова відбувається у торговому центрі «Прінцесхей». Посеред неонових вітрин, витертих за дванадцять століть каменів церкви і залишків старої богадільні. Їх не дозволили прибрати, коли будували торговий центр.
Алан нахилився вперед і прочитав напис на табличці.
- Ти все робив сам, - голос у Мей помітно дрижав, спину лизнуло холодом. Вона обняла себе руками.
- І добре, що сам. Я не жалкую, - сказав Алан. - Я знайду інакший спосіб допомогти Джеймі.
- Ми знайдемо, - виправила його Мей, і Алан кивнув на згоду. - Вибач, мені не треба було питати. Я не розуміла, - вона глибоко вдихнула.
- Ви з Ніком, - продовжила Мей. - Ви посварилися, так? Коли я подзвонила, ревіла буря. Сталося щось погане? Він щось накоїв?
Алан повільно втягнув повітря, і вона здогадалася, що він їй зараз скаже.
- Мей. Хочеш почути брехню?
Він провів долонею по обличчю, розгладив пальцями тривожні зморшки поміж бровами. Скоро вони вріжуться в його чоло навічно, подумала Мей, і жодна рука не зможе їх стерти. Тим паче, його власна.
- Ні, - видихнула Мей. - Ні, не хочу.
Алан ступив поміж руїн: у старої богадільні не лишилося навіть даху, лише частина стіни. Безіменні урядовці, які заборонили її зносити, дозволили поставити скляні двері всередині: там, де колись були справжні. Ці, нові, були схожі на скляні вікна і мали штучну підсвітку. За склом висіли уламки римських глиняних посудин на тлі старих бляшанок коли. Це туди, а не на Мей дивився Алан, коли сказав:
- Ти би мені повірила, якби я збрехав.
- То скажи мені правду. Ти колись хотів чого-небудь для себе?
Після цього Алан глянув на неї.
- Хотів, - зізнався він. - Раз чи два.
Мей опустила очі та кóпнула вісімсотрічну стіну.
Вона підвела голову на звук кроків: Алан обійшов руїни і став за скляними дверима, навпроти Мей - підсвітка кидала світло-блакитне сяйво на його лице. Він був схожий на підводну істоту з блідим неземним обличчям, а долоня впиралася у скло, ніби він простягав руку і хотів затягнути Мей углиб.
- Мені ці двері ніколи не подобалися, якісь дурні, - ляпнула Мей ні з того ні з сього, щоби тільки ця мить обернулася на дрібничку, на ніщоту, на жарт.
- Правда? - перепитав Алан, легко торкаючись скла. Пальці рухались обережно, ніби в руках у нього якийсь артефакт. - А мені вони подобаються. Подобається думати, що минуле і теперішнє завжди пов'язані і роблять нас тими, хто ми є.
- Мабуть, яскрава підсвітка відволікла мене від глибокого символізму, - усміхнулася Мей.
Він усміхнувся у відповідь, здивовано і ласкаво - так само, як і тоді, коли Мей сказала: їй не байдуже, що з ним станеться.
- Коли поговоримо з Селестою Дрейк, потім, коли Джеймі буде в безпеці… - почав Алан і замовк. - Може, ми з Ніком лишимося в Ексетері. - Тонкі пальці, гідні музиканта, обводили на склі уламок чаші. - Я хотів запитати, що ти робиш у суботу ввечері.
Це була настільки звичайна фраза, настільки - приголомшливо - нормальне запрошення на побачення після розмови про демонів і жертви, що Мей мову відібрало.
Алан дивився на неї з-за стіни світла серйозними синіми очами. Він терпляче чекав на її відповідь.
- Не знаю. Хочеш піти на вечірку?
- Можливо, - Алан опустив погляд. Вії блиснули золотом в флуоресцентному світлі. - Якщо там будеш ти.