Лексикон демона-2, Сара Різ Бреннан
"Угода демона"
Сара Різ Бреннан
Перша книга серії - "Лексикон демона": http://www.bohdan-books.com/catalog/book_147_2690/
Розділ 1
Магія на Бернт-Гауз-лейн
- З хвилини на хвилину, - сказала Рейчел, - із нами трапиться щось жахливе.
У цей нічний час Бернт-Гауз-лейн пустувала. Тріщини в асфальті, заледве помітні вдень, обернулися на продовгасті темні шрами - криві, зазубрені лінії, які повертали у ще одну тупикову алейку та зникали десь у пітьмі. Дівчата лиш зазирнули в темну вуличку і не змовляючись прискорили крок. Мей була попереду.
- Ну ж бо, це пригода.
Рейчел з-за спини буркнула: «Я так і сказала». Мей мусила визнати: можливо, то була не найкраща її ідея. Просто, хотілося чогось незвичайного - коли вже нарешті пустили з дому - чогось бешкетного трохи, і вечірка у пустому складі неподалік Бернт-Гауз-лейн здавалася прекрасним варіантом.
Вуличний ліхтар угорі повільно моргнув єдиним сердитим оком, і ніч ураз проковтнула їх. Оранжеве світло бризнуло знову із невдоволеним тріскотом, і ніч їх виплюнула, але Рейчел та Еріка вже боязко притиснулися Мей до спини.
Рейчел дрижала.
- Це найгірший вечір у моєму житті.
- Не кажи дурниць, - обірвала Мей. - У мене були і набагато гірші.
Вона повела плечима, наче від холоду, і згадала, як ніж вислизав зі спітнілої долоні, як важко лезо входило у чужу плоть. Згадала кров на своїх руках.
Рейчел та Еріка не знали, що насправді сталося минулого місяця. Так і думали, ніби Мей щось примхнулося, і вона задурила голову бідолашному братику та гайнула із ним до Лондона.
Так само думала матір, тому Мей на два тижні потрапила під домашній арешт: Аннабель забирала її зі школи машиною, мовби якусь малечу, що чимдуху летить від шкільного порогу до дверей автівки, аби лиш скорше потрапити з однієї клітки до іншої.
Мей заплющила очі, відчайдушніше за усіх решту бажаючи втечі, і агонія ліхтарів та розбитий провулок відступили. Вона згадала, як золотили ліс яскраві ліхтарики, згадала танець на вістрі небезпеки, що аж не знаєш, від захвату трусить тебе, чи то від жаху, і прямий погляд чорних очей.
Вона бачила магію. І втратила її.
Тільки вона про це не думала. Вона нарешті вирвалася із дому і буде веселитися. Вона зустрінеться з Себом і більше ні про що не думатиме.
Збоку щось гримнуло, щось промайнуло в тінях. Мей смикнулася, і Еріка схопила її за руку - гострі нігті впивалися в шкіру, наче зуби малого переляканого звіряти.
- Нічого страшного, - заспокоїла Мей голосно, більше себе, ніж подруг.
Вона сотні разів ходила тут після заходу сонця. І ніколи раніше не боялася. І зараз не буде, хай навіть знає тепер, що може зачаїтися в темряві.
Мей рушила далі, твердо та впевнено, і ніщо не ступало за ними вслід - позаду було тихо.
- Чого там боятися, - сказала вона Еріці. - Нема чого.
Вони вийшли на сусідню алею і побачили склад, де мала бути вечірка - з вікон лилося спокійне жовте світло. Еріка глибоко зітхнула, і Мей усміхнулася.
- Бачиш. А я що казала.
- Вибач, я перестрашилася, - покаялась Еріка, яка за увесь цей час і слова не мовила і яка завжди була тим янголям на плечі, що підтримувало ідеї Мей вигуками «Круто! Давай!», тоді як Рейчел вічно казала: «Ну все, нам торба». - Я знаю, що тут безпечно, правда. Зрештою, тут Джеймі гуляє. Джеймі би не ходив по притонах.
Вона розсміялася, і Рейчел також, обидві на шпильках, обидві вищі від Мей, яка стояла між ними - і страх поступово танув при світлі.
Дискотека на складі раптом перестала бути цікавою.
- Джеймі гуляє по цій алеї? - перепитала Мей. - Відколи це?
Джеймі не покарали. Аннабель вирішила, що відповідальна за все Мей, і Мей не заперечувала. Не могли ж вони правду сказати.
Мей узяла провину на себе і цілих два тижні щовечора проводжала Джеймі з дому. Він говорив, що йде у бібліотеку, вчитися: зрештою, цього року він закінчував середню школу, і тести не за горами.
Вона не знала, чого повірила. Він і раніше їй брехав.
Еріка наче розгубилася, але відповіла:
- Тім уже кілька тижнів мало не щовечора тут його бачить.
Тім, хлопець Еріки, був у компанії Себа, а вони, хоч і не з цього району, любили зависати на Бернт-Гауз-лейн. Так, просто дітлахи собі крутяться, тільки багато хто з них вважав, ніби цькувати Джеймі - це весело.
Блукати цими завулками пізно увечері… Джеймі ніколи так не ризикував. Мей все казала йому: смілішим потрібно бути, жити повеселіше, але Джеймі тільки криво всміхався у відповідь і говорив, що адреналіну йому і у шкільній їдальні вистачає, під час обіду.
Мей пам`ятала - іще минулого місяця Джеймі загрожувала дуже реальна небезпека. Пам`ятала чорну мітку на тілі брата, і як два незнайомці їй розказали, що її менший братик помре.
Зі складу лунала музика: не кликала, не обіцяла магію, але чіткий ритм заспокоював, ніби серцебиття. Мей хотілося знову розважатися з друзями, знайти Себа та подивитися, що у них вийде. Хотілося знову нормального життя.
Так все і буде, як тільки вона упевниться, що з братом усе гаразд.
- Ви йдіть, я на хвилинку.
Мей швидко зробила кілька кроків назад у темряву, перш ніж озирнутися на подруг. Світло та музика били їм у спину, і вони дивилися на Мей однаково широкими очима.
- Ти на хвилинку, посеред ночі, в глухому районі? - перепитала Рейчел.
Мей не треба було пояснювати, що це небезпечно. Якщо вже їй небезпечно, то Джеймі тим більше, і кожна хвилина, яку вона марнує на балачки, для нього, можливо, обертається все більшою халепою.
- Ти на себе глянь, в тебе плечі голі! А якщо раптом бандит, ти що, блузку задереш, щоби він відчепився?
- Так, принаймні, задумано, - кинула Мей, зриваючись на біг.
***
Мей часто ходила по цій алеї пізніми вечорами і не раз вивалювалася із клубу з якимось хлопцем, завжди зрештою нецікавим при світлі дня. Зараз інакше - вона була одна, нічне повітря холодними гострими пальцями тягнуло по оголених плечах, усе тіло скувала напруга. Місячне сяйво накинуло павутинчасті візерунки на і так пописані стіни, і темрява повнилася можливою небезпекою.
Кому прикольним здається виписувати на стінах «Тут був Ґаз», напасти на Джеймі також буде прикольно. Мей проривалася крізь ніч, мало не спотикаючись від поспіху, зосереджена тільки на пошуках, не розбираючи, куди йде - і трохи не послизнулася, вступивши в калюжу. Виринаючи з-під шару брудної води, до шнурівки вчепився край целофанового пакету - як потопельник, що хапається за останню спробу. Вона трусила ногою, доки він не спустився назад у водянисту масну могилу.
І тут почувся хлопчачий голос: «Кровфорд?», і Мей повернулася та побігла на звук. У промоклому черевику хлюпало.
Тинятися цими завулками, розлютилася Мей. Та що Джеймі собі думає?
Вона була така зла на його дурість, поки не повернула за ріг і не побачила його самого: худого, хирлявого, із витягнутим угору і налакованим білявим волоссям, від чого він анітрохи не видавався вищим. Джеймі завжди на вигляд був дещо крихкотілим - тим більше, коли тулився спиною до стіни і задирав голову на трьох здорованів. Алея здавалася покинутою: брудні потріскані стіни, перекособочені баки для сміття похилилися одне на одного, наче п`яниці. Прекрасне місце для хуліганства.
Тоді вона впізнала тих хлопців.
Виходить, Себ Макфарлейн не чекав, коли Мей потанцює із ним на складі. Натомість він вирішив, куди веселіше буде познущатися над її братом.
Інших двох вона знала не дуже - бачила, як ходили курити за велосипедним сараєм і розпускали у клубах руки без дозволу.
Себ був високий, чорнявий і трошечки небезпечний, але руки ніколи не розпускав. Мей і справді збиралася дати йому шанс.
Тепер він наступав на Джеймі, а Джеймі втискався в стіну, і у майбутньому на Себа очікував один-єдиний шанс - дістати у пику від дівчини.
Він підійшов до Джеймі не так уже й близько, а отже Джеймі сам задкував і притискався до стіни. Що цілком було схоже на Джеймі.
- Сам тут гуляєш? - запитав Себ. - А не страшно, Кровфорд? Раптом на когось нарвешся?
Джеймі моргнув.
- І справді, лихо. Добре, що тут стільки сильних чоловіків - вони мене вбережуть!
Себ із силою штурхонув Джеймі.
- Не треба вдавати беззахисного, я тобі не вірю.
- Навіть не знаю, - ліниво протягнув інший хлопець. - А я от вірю.
Ці двоє, яких Мей не знала - їм, схоже, просто було нудно і тягнуло на подвиги, а це не страшно, Мей підійшла би і перевела все на жарт та визволила Джеймі з халепи. Із Себом було інакше - зведені широкі плечі, і голос бринів від напруги. Він був злий.
- Перестань, - наполягав він. - Перестань прикидатися. Або… - Він нахилився ближче, ні на мить не відводячи гострого погляду, і тихо пригрозив. - Або я змушу тебе припинити.
Джеймі ковтнув слину і також понизив голос.
- Здається, я розумію. Ти, е, - він раптом усміхнувся, - ти пристаєш до мене? Бо я не знаю, як тобі це сказати, але ти - не мій тип.
Себ відскочив від Джеймі, ніби щойно дізнався, що той радіоактивний.
- Не смішно, - гаркнув він. - Думаєш, кумедний такий? Ти жалюгідний.
Джеймі продовжував усміхатися.
- Хочеться вірити, всього потроху.
Себ скривився і підняв кулак. Мей смикнулася вперед, та заточилася, послизнувшись на мокрій підошві. Серце виривалося із грудей, Мей розпирало від подиву і від люті, такої люті: вона ж заради Джеймі убила - вона пам`ятала і ніж, і кров, і подив на лиці того мага - а зараз цей дурень сміє до нього лізти. Чого Джеймі не захищається?
Саме тоді на шию позаду опустилася чиясь тепла долоня. Легко - ніби то подруга, або хлопець вирішили звернути на себе увагу, проходячи повз - пальці торкнулися ніжної шкіри. Талісман під топ-корсетом ожив, шкіру обпекло, наче вибухом маленької зірки. Мей смикнулася і зрозуміла, що навіть смикнутися не може: ніби метелик, якого лагідно охопили двома пальцями, а тоді враз прикололи до місця жорстокою сталевою шпилькою - не ворухнешся.
Серце калатало, як ніколи, у вухах шуміло від крові та нав`язаної закам`янілості. Сяйнула думка - і Мей ледь не зраділа на здогад: це магія. Магія тут, магія на Бернт-Гауз-лейн, коли вона вже вирішила, що більше ніколи в житті не побачить чарів.
Хтось зачепив її, минаючи, і серед ночі - у Мей над вухом - пролунав голос.
- Джеймі, - майже дослівно повторив її власні думки Джеральд, - чого ти не захищаєшся?
Коли вона чула його востаннє, він обіцяв забрати їхні життя.
Себ та ті двоє різко обернулися, враз напружені, та заспокоїлися, щойно побачили Джеральда. Мей знала: навряд чи його вигляд може когось злякати, хоча їй зараз було видно тільки синю сорочку і пісочне волосся, що стирчало врізнобіч.
Вона пам`ятала його лагідне, всипане ластовинням обличчя, його пісочне волосся, сором`язливий голос, милий усміх, і пильні, розумні очі.
Джеральд підняв руку, і кругла кришка від сміттєвого баку піднялася вгору та просвистіла в повітрі, як зірочка ніндзя, вибивши іскри зі стіни за кілька сантиметрів від голови одного із хлопців.
- Часом зривається такий неймовірний вітер, - зауважив він приязно.
Хлопець, що мало не став жертвою покришки, позадкував. Джеральд ледь махнув рукою, і сталева накривка піднялася знову, зависла, похитуючись, у повітрі.
Тихо-тихо, у найтемнішому закутку алеї щось заскрипіло. Навіть нещасна мішень повітрянодесантної кришки - і той повернув голову туди, де від стіни відривалася стара заіржавіла ринва.
Кришка в повітрі закрутилася, набираючи обертів, поки не стала подібна до розмитої срібної плями. Ринва тягнула до людей своє худе і високе тіло, згиналася, нависала із темряви високим, тоненьким і зголоднілим велетом, який нарешті помітив здобич.
Джеральд розсміявся поблажливо, ніби фокус показував, ніби щойно випустив голубів із рукава, а не створив смертоносну ринву.
- Гетьте, - порадив він.
Двоє колишніх нападників обмінялися безумними поглядами, тоді глянули на ринву і знову - на Джеральда, що стояв при вході в алею.
- Не лізьте більше до Джеймі, - попередив Джеральд.
Він відступив, махнув рукою, ввічливо пропускаючи їх до виходу.
І вони рвонули геть. Навіть не помітили Мей, сердиту та закам`янілу, збоку.
Себ не ворухнувся. Спочатку Мей вирішила, його також скувала магія: кулак досі піднятий, але він вже не вдарить. Тоді він опустив руку.
- Ти мене що, не зрозумів? - перепитав Джеральд із погрозою в голосі. - Коли я сказав «гетьте», тебе це теж стосувалося.
- Я… - почав Себ і похитав головою. - Вибачте. Вибачте. Я… добре.
Він схилив голову, але з-під вій - Мей помітила - кинув на Джеймі похмурий погляд.
Джеймі коротко йому махнув.
- Не спотикнися по дорозі.
Себ завагався, ніби й хотів би якось відповісти, може, і вдарити, але тоді кинув іще один швидкий погляд на Джеральда і повільно відступив, обійшов мага і вийшов з алеї.
От він Мей побачив. На мить він завмер, а тоді насуплене чоло розгладилося. Себ зам`явся, ніби не знав, що робити, і зрештою не зробив нічого, просто невпевнено відійшов назад.
Вона з ним потім ще розбереться.
В глибині алеї Джеймі підняв руку, і кришка сповільнила оберти. Зависла в повітрі без руху на якусь мить, а тоді із неймовірною силою полетіла в Джеральда.
Джеральд легко впіймав її і кивнув на подяку, ніби Джеймі - його зброєносець і щойно кинув своєму лицареві щит.
- Так, правильно. Чому ти їм дозволяєш себе цькувати, якщо спокійно можеш щось отаке зробити?
- Бо мені цього не потрібно, - коротко відповів Джеймі. - Вони ідіоти, але це не значить, ніби я хочу їх покалічити чи залякати. І мені не потрібно, щоби ти їх залякував. Це узагалі було зайвим! Знаєш, мені тут ще жити.
- Не обов`язково.
Джеймі манірно покліпав очима і розсміявся:
- О так, укради мене звідси. Ти мене не слухаєш.
- Це ти не слухаєш! - гримнув Джеральд. - Ти - маг.
- Нічого подібного.
- Не тобі вибирати, - сказав Джеральд. - Ти народився магом. Це у тебе в крові, а ти думаєш лишитися у цьому пустому мізерному житті, ховатися від пустих жалюгідних нікчем - у тебе ж такі можливості. Я навчу тебе…
Джеймі усміхнувся, куди веселіший із цим убивцею та магом, ніж зі шкільними хуліганами. Він широко розставив руки і відступив від стіни. Джеральд був вищий за нього, але не випромінював небезпеки.
Він випромінював турботу. Видно було, що їм зручно разом.
- І що ти мене навчиш? - Запитав Джеймі, показавши ямочку на правій щоці, поблизу кульчика. - Ручкатися, як маги - таке собі таємне вітання? Чи пальце-паличку?
Джеральд зайшовся сміхом.
- Я… - він ніби розгубився. - Я не розумію, про що ти говориш.
- Це як «стріляти» пальцем, тільки спеціально для магів, - пояснив Джеймі, усміхаючись, і перекинув рюкзак на одне плече. Він посвистів і пафосно окреслив пальцем коло в повітрі.
- У нас немає паличок, - помітив Джеральд.
- Щоби ти знав, це стало для мене страшним ударом.
Джеральд знову розсміявся і опустив голову, ховаючи руки в кишені - глянув з-під розтріпаного чуба.
- Ходімо, - покликав він. - Хочу тобі щось показати.
- Така зловісна таємничість, - помітив Джеймі. - І як тут відмовишся?
Вони звично зрівняли крок, ніби часто ходили разом. Джеральд підхопив наплічник, який завжди сповзав Джеймі з плеча, і поправив ремінь. Джеймі щось тихо сказав, і Джеральд усміхнувся.
Мей думала, Джеймі побачить її при виході з алеї, але Джеральд тицьнув пальцем угору:
- Дивися.
Щойно Джеймі підняв очі, із неба над вулицею немовби зірвало нічні покрови. Повітря замерехтіло, і розбита дорога засяяла золотом, і увесь світ наповнився чарами.
- Всього лиш ілюзія, - сказав Джеймі, коли Мей від зачудування подих сперло у грудях. Він завагався, але спитав: - Як ти це зробив?
- Я тобі покажу, - пообіцяв Джеральд. - Я тобі все покажу.
Світло опливало повільно, неначе мед із ножа. Джеймі досі дивився у небо, відкривши рота, коли Джеральд обережно підштовхнув його в спину та кудись забрав.
Маг торкнувся Мей, проходячи повз, і раптом вона відтанула, ніби раніше була із льоду, а його дотик - такий гарячий, що розтопив її.
Вона повалилася долі, наче маріонетка, якій ураз обрізали кожну ниточку, ловила ротом повітря і напружено думала, вигадувала хоч би якийсь план дій - справитися із тим, у що би раніше ніколи не повірила.
Вона завжди вірила: світ не обмежується школою, клубами та життям, якого для неї хотіла Аннабель. І вона дізналася про людей із чарами, про людей, які продають магічні цяцьки на Гоблінських Ярмарках, і про магів, які викликають демонів, здатних виконати мало не кожне бажання. За певну винагороду.
Востаннє вони із Джеймі бачили Джеральда, коли той очолив Обсидіанове Коло магів - те ж саме, яке поставило Джеймі демонську мітку. Їм майже вдалося вселити у Джеймі демона: злого духа, що жив би у його тілі, поки воно не знищилося зсередини. Це Коло мало не вбило Джеймі. Багатьох інших Джеральд точно згубив.
Тепер він у місті, де живе Мей, і вдає із себе кращого друга Джеймі. І брат їй нічого не розповів.
Сама вона не справиться. Їм потрібна була допомога.
Вона тяжко сперлася на руки, а тоді сіла, прихилившись до брудної цегляної стіни у поганому районі - від магії не лишилося ані сліду.
Дістала телефон і подзвонила Алану.
Мей аж підскочила, коли він відповів - у слухавці ревіли вітри і шаленіла буря, Алан перекрикував це безумство.
- Алло?!
- Алане? - вона подивилася на чисте спокійне небо над головою. - Ти де?
У відповідь розлігся гуркіт грому.
- Мей?! - прокричав Алан, і все затихло.
Завивання бурі враз припинилося - не так, ніби стихло помалу, а так, ніби хтось натиснув перемикач і вимкнув небо.
Мей усвідомила, що дрижить.
- Алане, що відбувається?
Тепер Алана було чути добре: його тихий приємний голос, ще неймовірніший по телефону, аніж вживу, коли не помітиш нічого, тільки як хочеться виконати все, що він просить, і вірити у все, що він скаже. Голос був теплий, ніби Алан радий із нею поговорити.
Звісно, так він розмовляв із кожним.
- Нічого. Щось трапилося?
Мей ковтнула слину і спробувала говорити спокійно і впевнено, ніби не прибігла до нього благати про допомогу. Знову.
- Джеймі cплутався з магом.
Настала пауза.
Тоді Алан сказав:
- Ми виїжджаємо.
далі буде
Сара Різ Бреннан
Перша книга серії - "Лексикон демона": http://www.bohdan-books.com/catalog/book_147_2690/
Розділ 1
Магія на Бернт-Гауз-лейн
- З хвилини на хвилину, - сказала Рейчел, - із нами трапиться щось жахливе.
У цей нічний час Бернт-Гауз-лейн пустувала. Тріщини в асфальті, заледве помітні вдень, обернулися на продовгасті темні шрами - криві, зазубрені лінії, які повертали у ще одну тупикову алейку та зникали десь у пітьмі. Дівчата лиш зазирнули в темну вуличку і не змовляючись прискорили крок. Мей була попереду.
- Ну ж бо, це пригода.
Рейчел з-за спини буркнула: «Я так і сказала». Мей мусила визнати: можливо, то була не найкраща її ідея. Просто, хотілося чогось незвичайного - коли вже нарешті пустили з дому - чогось бешкетного трохи, і вечірка у пустому складі неподалік Бернт-Гауз-лейн здавалася прекрасним варіантом.
Вуличний ліхтар угорі повільно моргнув єдиним сердитим оком, і ніч ураз проковтнула їх. Оранжеве світло бризнуло знову із невдоволеним тріскотом, і ніч їх виплюнула, але Рейчел та Еріка вже боязко притиснулися Мей до спини.
Рейчел дрижала.
- Це найгірший вечір у моєму житті.
- Не кажи дурниць, - обірвала Мей. - У мене були і набагато гірші.
Вона повела плечима, наче від холоду, і згадала, як ніж вислизав зі спітнілої долоні, як важко лезо входило у чужу плоть. Згадала кров на своїх руках.
Рейчел та Еріка не знали, що насправді сталося минулого місяця. Так і думали, ніби Мей щось примхнулося, і вона задурила голову бідолашному братику та гайнула із ним до Лондона.
Так само думала матір, тому Мей на два тижні потрапила під домашній арешт: Аннабель забирала її зі школи машиною, мовби якусь малечу, що чимдуху летить від шкільного порогу до дверей автівки, аби лиш скорше потрапити з однієї клітки до іншої.
Мей заплющила очі, відчайдушніше за усіх решту бажаючи втечі, і агонія ліхтарів та розбитий провулок відступили. Вона згадала, як золотили ліс яскраві ліхтарики, згадала танець на вістрі небезпеки, що аж не знаєш, від захвату трусить тебе, чи то від жаху, і прямий погляд чорних очей.
Вона бачила магію. І втратила її.
Тільки вона про це не думала. Вона нарешті вирвалася із дому і буде веселитися. Вона зустрінеться з Себом і більше ні про що не думатиме.
Збоку щось гримнуло, щось промайнуло в тінях. Мей смикнулася, і Еріка схопила її за руку - гострі нігті впивалися в шкіру, наче зуби малого переляканого звіряти.
- Нічого страшного, - заспокоїла Мей голосно, більше себе, ніж подруг.
Вона сотні разів ходила тут після заходу сонця. І ніколи раніше не боялася. І зараз не буде, хай навіть знає тепер, що може зачаїтися в темряві.
Мей рушила далі, твердо та впевнено, і ніщо не ступало за ними вслід - позаду було тихо.
- Чого там боятися, - сказала вона Еріці. - Нема чого.
Вони вийшли на сусідню алею і побачили склад, де мала бути вечірка - з вікон лилося спокійне жовте світло. Еріка глибоко зітхнула, і Мей усміхнулася.
- Бачиш. А я що казала.
- Вибач, я перестрашилася, - покаялась Еріка, яка за увесь цей час і слова не мовила і яка завжди була тим янголям на плечі, що підтримувало ідеї Мей вигуками «Круто! Давай!», тоді як Рейчел вічно казала: «Ну все, нам торба». - Я знаю, що тут безпечно, правда. Зрештою, тут Джеймі гуляє. Джеймі би не ходив по притонах.
Вона розсміялася, і Рейчел також, обидві на шпильках, обидві вищі від Мей, яка стояла між ними - і страх поступово танув при світлі.
Дискотека на складі раптом перестала бути цікавою.
- Джеймі гуляє по цій алеї? - перепитала Мей. - Відколи це?
Джеймі не покарали. Аннабель вирішила, що відповідальна за все Мей, і Мей не заперечувала. Не могли ж вони правду сказати.
Мей узяла провину на себе і цілих два тижні щовечора проводжала Джеймі з дому. Він говорив, що йде у бібліотеку, вчитися: зрештою, цього року він закінчував середню школу, і тести не за горами.
Вона не знала, чого повірила. Він і раніше їй брехав.
Еріка наче розгубилася, але відповіла:
- Тім уже кілька тижнів мало не щовечора тут його бачить.
Тім, хлопець Еріки, був у компанії Себа, а вони, хоч і не з цього району, любили зависати на Бернт-Гауз-лейн. Так, просто дітлахи собі крутяться, тільки багато хто з них вважав, ніби цькувати Джеймі - це весело.
Блукати цими завулками пізно увечері… Джеймі ніколи так не ризикував. Мей все казала йому: смілішим потрібно бути, жити повеселіше, але Джеймі тільки криво всміхався у відповідь і говорив, що адреналіну йому і у шкільній їдальні вистачає, під час обіду.
Мей пам`ятала - іще минулого місяця Джеймі загрожувала дуже реальна небезпека. Пам`ятала чорну мітку на тілі брата, і як два незнайомці їй розказали, що її менший братик помре.
Зі складу лунала музика: не кликала, не обіцяла магію, але чіткий ритм заспокоював, ніби серцебиття. Мей хотілося знову розважатися з друзями, знайти Себа та подивитися, що у них вийде. Хотілося знову нормального життя.
Так все і буде, як тільки вона упевниться, що з братом усе гаразд.
- Ви йдіть, я на хвилинку.
Мей швидко зробила кілька кроків назад у темряву, перш ніж озирнутися на подруг. Світло та музика били їм у спину, і вони дивилися на Мей однаково широкими очима.
- Ти на хвилинку, посеред ночі, в глухому районі? - перепитала Рейчел.
Мей не треба було пояснювати, що це небезпечно. Якщо вже їй небезпечно, то Джеймі тим більше, і кожна хвилина, яку вона марнує на балачки, для нього, можливо, обертається все більшою халепою.
- Ти на себе глянь, в тебе плечі голі! А якщо раптом бандит, ти що, блузку задереш, щоби він відчепився?
- Так, принаймні, задумано, - кинула Мей, зриваючись на біг.
***
Мей часто ходила по цій алеї пізніми вечорами і не раз вивалювалася із клубу з якимось хлопцем, завжди зрештою нецікавим при світлі дня. Зараз інакше - вона була одна, нічне повітря холодними гострими пальцями тягнуло по оголених плечах, усе тіло скувала напруга. Місячне сяйво накинуло павутинчасті візерунки на і так пописані стіни, і темрява повнилася можливою небезпекою.
Кому прикольним здається виписувати на стінах «Тут був Ґаз», напасти на Джеймі також буде прикольно. Мей проривалася крізь ніч, мало не спотикаючись від поспіху, зосереджена тільки на пошуках, не розбираючи, куди йде - і трохи не послизнулася, вступивши в калюжу. Виринаючи з-під шару брудної води, до шнурівки вчепився край целофанового пакету - як потопельник, що хапається за останню спробу. Вона трусила ногою, доки він не спустився назад у водянисту масну могилу.
І тут почувся хлопчачий голос: «Кровфорд?», і Мей повернулася та побігла на звук. У промоклому черевику хлюпало.
Тинятися цими завулками, розлютилася Мей. Та що Джеймі собі думає?
Вона була така зла на його дурість, поки не повернула за ріг і не побачила його самого: худого, хирлявого, із витягнутим угору і налакованим білявим волоссям, від чого він анітрохи не видавався вищим. Джеймі завжди на вигляд був дещо крихкотілим - тим більше, коли тулився спиною до стіни і задирав голову на трьох здорованів. Алея здавалася покинутою: брудні потріскані стіни, перекособочені баки для сміття похилилися одне на одного, наче п`яниці. Прекрасне місце для хуліганства.
Тоді вона впізнала тих хлопців.
Виходить, Себ Макфарлейн не чекав, коли Мей потанцює із ним на складі. Натомість він вирішив, куди веселіше буде познущатися над її братом.
Інших двох вона знала не дуже - бачила, як ходили курити за велосипедним сараєм і розпускали у клубах руки без дозволу.
Себ був високий, чорнявий і трошечки небезпечний, але руки ніколи не розпускав. Мей і справді збиралася дати йому шанс.
Тепер він наступав на Джеймі, а Джеймі втискався в стіну, і у майбутньому на Себа очікував один-єдиний шанс - дістати у пику від дівчини.
Він підійшов до Джеймі не так уже й близько, а отже Джеймі сам задкував і притискався до стіни. Що цілком було схоже на Джеймі.
- Сам тут гуляєш? - запитав Себ. - А не страшно, Кровфорд? Раптом на когось нарвешся?
Джеймі моргнув.
- І справді, лихо. Добре, що тут стільки сильних чоловіків - вони мене вбережуть!
Себ із силою штурхонув Джеймі.
- Не треба вдавати беззахисного, я тобі не вірю.
- Навіть не знаю, - ліниво протягнув інший хлопець. - А я от вірю.
Ці двоє, яких Мей не знала - їм, схоже, просто було нудно і тягнуло на подвиги, а це не страшно, Мей підійшла би і перевела все на жарт та визволила Джеймі з халепи. Із Себом було інакше - зведені широкі плечі, і голос бринів від напруги. Він був злий.
- Перестань, - наполягав він. - Перестань прикидатися. Або… - Він нахилився ближче, ні на мить не відводячи гострого погляду, і тихо пригрозив. - Або я змушу тебе припинити.
Джеймі ковтнув слину і також понизив голос.
- Здається, я розумію. Ти, е, - він раптом усміхнувся, - ти пристаєш до мене? Бо я не знаю, як тобі це сказати, але ти - не мій тип.
Себ відскочив від Джеймі, ніби щойно дізнався, що той радіоактивний.
- Не смішно, - гаркнув він. - Думаєш, кумедний такий? Ти жалюгідний.
Джеймі продовжував усміхатися.
- Хочеться вірити, всього потроху.
Себ скривився і підняв кулак. Мей смикнулася вперед, та заточилася, послизнувшись на мокрій підошві. Серце виривалося із грудей, Мей розпирало від подиву і від люті, такої люті: вона ж заради Джеймі убила - вона пам`ятала і ніж, і кров, і подив на лиці того мага - а зараз цей дурень сміє до нього лізти. Чого Джеймі не захищається?
Саме тоді на шию позаду опустилася чиясь тепла долоня. Легко - ніби то подруга, або хлопець вирішили звернути на себе увагу, проходячи повз - пальці торкнулися ніжної шкіри. Талісман під топ-корсетом ожив, шкіру обпекло, наче вибухом маленької зірки. Мей смикнулася і зрозуміла, що навіть смикнутися не може: ніби метелик, якого лагідно охопили двома пальцями, а тоді враз прикололи до місця жорстокою сталевою шпилькою - не ворухнешся.
Серце калатало, як ніколи, у вухах шуміло від крові та нав`язаної закам`янілості. Сяйнула думка - і Мей ледь не зраділа на здогад: це магія. Магія тут, магія на Бернт-Гауз-лейн, коли вона вже вирішила, що більше ніколи в житті не побачить чарів.
Хтось зачепив її, минаючи, і серед ночі - у Мей над вухом - пролунав голос.
- Джеймі, - майже дослівно повторив її власні думки Джеральд, - чого ти не захищаєшся?
Коли вона чула його востаннє, він обіцяв забрати їхні життя.
Себ та ті двоє різко обернулися, враз напружені, та заспокоїлися, щойно побачили Джеральда. Мей знала: навряд чи його вигляд може когось злякати, хоча їй зараз було видно тільки синю сорочку і пісочне волосся, що стирчало врізнобіч.
Вона пам`ятала його лагідне, всипане ластовинням обличчя, його пісочне волосся, сором`язливий голос, милий усміх, і пильні, розумні очі.
Джеральд підняв руку, і кругла кришка від сміттєвого баку піднялася вгору та просвистіла в повітрі, як зірочка ніндзя, вибивши іскри зі стіни за кілька сантиметрів від голови одного із хлопців.
- Часом зривається такий неймовірний вітер, - зауважив він приязно.
Хлопець, що мало не став жертвою покришки, позадкував. Джеральд ледь махнув рукою, і сталева накривка піднялася знову, зависла, похитуючись, у повітрі.
Тихо-тихо, у найтемнішому закутку алеї щось заскрипіло. Навіть нещасна мішень повітрянодесантної кришки - і той повернув голову туди, де від стіни відривалася стара заіржавіла ринва.
Кришка в повітрі закрутилася, набираючи обертів, поки не стала подібна до розмитої срібної плями. Ринва тягнула до людей своє худе і високе тіло, згиналася, нависала із темряви високим, тоненьким і зголоднілим велетом, який нарешті помітив здобич.
Джеральд розсміявся поблажливо, ніби фокус показував, ніби щойно випустив голубів із рукава, а не створив смертоносну ринву.
- Гетьте, - порадив він.
Двоє колишніх нападників обмінялися безумними поглядами, тоді глянули на ринву і знову - на Джеральда, що стояв при вході в алею.
- Не лізьте більше до Джеймі, - попередив Джеральд.
Він відступив, махнув рукою, ввічливо пропускаючи їх до виходу.
І вони рвонули геть. Навіть не помітили Мей, сердиту та закам`янілу, збоку.
Себ не ворухнувся. Спочатку Мей вирішила, його також скувала магія: кулак досі піднятий, але він вже не вдарить. Тоді він опустив руку.
- Ти мене що, не зрозумів? - перепитав Джеральд із погрозою в голосі. - Коли я сказав «гетьте», тебе це теж стосувалося.
- Я… - почав Себ і похитав головою. - Вибачте. Вибачте. Я… добре.
Він схилив голову, але з-під вій - Мей помітила - кинув на Джеймі похмурий погляд.
Джеймі коротко йому махнув.
- Не спотикнися по дорозі.
Себ завагався, ніби й хотів би якось відповісти, може, і вдарити, але тоді кинув іще один швидкий погляд на Джеральда і повільно відступив, обійшов мага і вийшов з алеї.
От він Мей побачив. На мить він завмер, а тоді насуплене чоло розгладилося. Себ зам`явся, ніби не знав, що робити, і зрештою не зробив нічого, просто невпевнено відійшов назад.
Вона з ним потім ще розбереться.
В глибині алеї Джеймі підняв руку, і кришка сповільнила оберти. Зависла в повітрі без руху на якусь мить, а тоді із неймовірною силою полетіла в Джеральда.
Джеральд легко впіймав її і кивнув на подяку, ніби Джеймі - його зброєносець і щойно кинув своєму лицареві щит.
- Так, правильно. Чому ти їм дозволяєш себе цькувати, якщо спокійно можеш щось отаке зробити?
- Бо мені цього не потрібно, - коротко відповів Джеймі. - Вони ідіоти, але це не значить, ніби я хочу їх покалічити чи залякати. І мені не потрібно, щоби ти їх залякував. Це узагалі було зайвим! Знаєш, мені тут ще жити.
- Не обов`язково.
Джеймі манірно покліпав очима і розсміявся:
- О так, укради мене звідси. Ти мене не слухаєш.
- Це ти не слухаєш! - гримнув Джеральд. - Ти - маг.
- Нічого подібного.
- Не тобі вибирати, - сказав Джеральд. - Ти народився магом. Це у тебе в крові, а ти думаєш лишитися у цьому пустому мізерному житті, ховатися від пустих жалюгідних нікчем - у тебе ж такі можливості. Я навчу тебе…
Джеймі усміхнувся, куди веселіший із цим убивцею та магом, ніж зі шкільними хуліганами. Він широко розставив руки і відступив від стіни. Джеральд був вищий за нього, але не випромінював небезпеки.
Він випромінював турботу. Видно було, що їм зручно разом.
- І що ти мене навчиш? - Запитав Джеймі, показавши ямочку на правій щоці, поблизу кульчика. - Ручкатися, як маги - таке собі таємне вітання? Чи пальце-паличку?
Джеральд зайшовся сміхом.
- Я… - він ніби розгубився. - Я не розумію, про що ти говориш.
- Це як «стріляти» пальцем, тільки спеціально для магів, - пояснив Джеймі, усміхаючись, і перекинув рюкзак на одне плече. Він посвистів і пафосно окреслив пальцем коло в повітрі.
- У нас немає паличок, - помітив Джеральд.
- Щоби ти знав, це стало для мене страшним ударом.
Джеральд знову розсміявся і опустив голову, ховаючи руки в кишені - глянув з-під розтріпаного чуба.
- Ходімо, - покликав він. - Хочу тобі щось показати.
- Така зловісна таємничість, - помітив Джеймі. - І як тут відмовишся?
Вони звично зрівняли крок, ніби часто ходили разом. Джеральд підхопив наплічник, який завжди сповзав Джеймі з плеча, і поправив ремінь. Джеймі щось тихо сказав, і Джеральд усміхнувся.
Мей думала, Джеймі побачить її при виході з алеї, але Джеральд тицьнув пальцем угору:
- Дивися.
Щойно Джеймі підняв очі, із неба над вулицею немовби зірвало нічні покрови. Повітря замерехтіло, і розбита дорога засяяла золотом, і увесь світ наповнився чарами.
- Всього лиш ілюзія, - сказав Джеймі, коли Мей від зачудування подих сперло у грудях. Він завагався, але спитав: - Як ти це зробив?
- Я тобі покажу, - пообіцяв Джеральд. - Я тобі все покажу.
Світло опливало повільно, неначе мед із ножа. Джеймі досі дивився у небо, відкривши рота, коли Джеральд обережно підштовхнув його в спину та кудись забрав.
Маг торкнувся Мей, проходячи повз, і раптом вона відтанула, ніби раніше була із льоду, а його дотик - такий гарячий, що розтопив її.
Вона повалилася долі, наче маріонетка, якій ураз обрізали кожну ниточку, ловила ротом повітря і напружено думала, вигадувала хоч би якийсь план дій - справитися із тим, у що би раніше ніколи не повірила.
Вона завжди вірила: світ не обмежується школою, клубами та життям, якого для неї хотіла Аннабель. І вона дізналася про людей із чарами, про людей, які продають магічні цяцьки на Гоблінських Ярмарках, і про магів, які викликають демонів, здатних виконати мало не кожне бажання. За певну винагороду.
Востаннє вони із Джеймі бачили Джеральда, коли той очолив Обсидіанове Коло магів - те ж саме, яке поставило Джеймі демонську мітку. Їм майже вдалося вселити у Джеймі демона: злого духа, що жив би у його тілі, поки воно не знищилося зсередини. Це Коло мало не вбило Джеймі. Багатьох інших Джеральд точно згубив.
Тепер він у місті, де живе Мей, і вдає із себе кращого друга Джеймі. І брат їй нічого не розповів.
Сама вона не справиться. Їм потрібна була допомога.
Вона тяжко сперлася на руки, а тоді сіла, прихилившись до брудної цегляної стіни у поганому районі - від магії не лишилося ані сліду.
Дістала телефон і подзвонила Алану.
Мей аж підскочила, коли він відповів - у слухавці ревіли вітри і шаленіла буря, Алан перекрикував це безумство.
- Алло?!
- Алане? - вона подивилася на чисте спокійне небо над головою. - Ти де?
У відповідь розлігся гуркіт грому.
- Мей?! - прокричав Алан, і все затихло.
Завивання бурі враз припинилося - не так, ніби стихло помалу, а так, ніби хтось натиснув перемикач і вимкнув небо.
Мей усвідомила, що дрижить.
- Алане, що відбувається?
Тепер Алана було чути добре: його тихий приємний голос, ще неймовірніший по телефону, аніж вживу, коли не помітиш нічого, тільки як хочеться виконати все, що він просить, і вірити у все, що він скаже. Голос був теплий, ніби Алан радий із нею поговорити.
Звісно, так він розмовляв із кожним.
- Нічого. Щось трапилося?
Мей ковтнула слину і спробувала говорити спокійно і впевнено, ніби не прибігла до нього благати про допомогу. Знову.
- Джеймі cплутався з магом.
Настала пауза.
Тоді Алан сказав:
- Ми виїжджаємо.
далі буде