Лексикон демона, Сара Різ Бреннан (1-1)
Скоро вже форум, на якому презентуватимемо переклад першої книжки із трилогії Сари Різ Бреннан - "Лексикон демона".
Перший розділ авторка і видавництво люб*язно погодилися оприлюднити в інтернеті - що зараз і робить перекладач.
Всі права, звісно, застережено, передрук заборонено, але якщо хтось надумає ділитися враженнями і критикою - всі ми будемо незмірно вдячні.
Сара Різ Бреннан
Лексикон демона
1
Ворони на кухні
Труба під раковиною знову текла. І все би нічого, от тільки під раковиною Нік тримав улюбленого меча.
Він його витягнув, витер та замислено провів пальцем по лезу. Вода ж у цей час залила на кухні всю підлогу. Нік відклав меча і тут тільки помітив, що джинси на колінах геть промокли.
Алан приніс інструменти.
- А допомогти не хочеш? - не надто сподіваючись на згоду, запитав Нік.
- Ні, я вечерю готую, - відказав Алан. - Ти у нас чорноробочий. А я - вразливий інтелектуал.
Нік вигнув брови.
- Ну то бігом на кухню, жінко, та спечи мені пирога.
І знову заліз під раковину. Труби зловісно забелькотали, і перед Ніком постав найменший у цілому світі водоспад.
- Я теж можу бути вразливим інтелектуалом, - обізвався він через якийсь час. - Замість під раковиною топитися.
- Або рятуєш нас від підводної смерті, або вечерю собі готуєш сам. Вибирай.
Нік завагався. Він міг би чогось там накуховарити, але до Аланових кулінарних умінь йому було далеко. Алан готував усе без напівфабрикатів, тож шкварчання сковорідки та смаковитий запах смажених овочів не залишали жодного вибору. Нік сердито зиркнув на Алана, тільки на брата - на відміну від решти людей - його люті погляди не діяли. Тож Нік витяг ножа із кріплення на зап`ясті, обережно поклав біля меча, засукав рукави та взявся до роботи.
Труба хоч і протікала, та дім був таки нічогенький. Невеличкий, кольору намоклого під дощем картону, він нічим не вирізнявся зі стрункої шеренги таких самісіньких будинків мікрорайону. І відстань між кожним будинком була пристойна. Ніхто не скаржився на дивні звуки посеред ночі. Так що діряві труби можна і потерпіти.
Загалом, Ніку подобався Ексетер. На головній вулиці стояла схожа на лезо статуя, яку він вже вибрав собі за головний місцевий орієнтир. Нечасто вони залишалися в одному місті так довго, щоб упізнавати пам`ятники, але тут вони вже два місяці, і поки жодних ознак небезпеки. Обидва знайшли роботу, Ніка майже перестали діставати у школі, Алан вже навіть устиг запасти на якесь дівчисько.
Шкода буде їхати.
Труба металево заскрипіла, як старезний робот, що ось-ось розсиплеться на запчастини, і Нік зціпив зуби та щосили крутонув гайковий ключ. Нормально полагодити, звісно, не вдасться, надто вже стара сантехніка, хіба спробувати зчепити її докупи, а там хай вже наступні мешканці розбираються.
- Поселимося колись у кращому районі - Сент-Леонардз, подалі від цього всього.
- Аякже, - легко погодився Алан. Чілі булькотіло на малому вогні, а він спостерігав за Ніковою роботою, спершись на стіл неподалік та схрестивши руки на грудях. - Щойно виграю кілька мільйонів у лотерею. Або почнемо тебе продавати на втіхи старим багатійкам.
- Якщо продавати мене почнемо вже зараз, - сказав Нік, - можна, я кину школу?
- Не можна, - тепло усміхнувся Алан. - Ти ще колись радітимеш, що закінчив школу. Арістотель казав: навчання гірке, але плоди у нього солодкі.
Нік закотив очі.
- До дідька того Арістотеля.
Нагорі раптом скрипнула підлога - пронизливо та різко, неначе гілляка зламалася. Нік рвучко підвів голову, але він і так знав: мамі знову гірше, і вона ходить з кутка в куток. Це, схоже, тільки початок, і Алан увесь вечір просидить з нею в кімнаті.
Алан, мабуть, помітив Ніковий погляд, бо з якоїсь дурнуватої Аланової причини простягнув руку, вочевидь, наміряючись скуйовдити Нікові волосся. Нік відсахнувся.
Алан зітхнув і натомість потягнувся до радіо. Тихенько клацнув перемикач, і музика заглушила нервові мамині кроки у горішній кімнаті. Алан пошкутильгав до шафки та почав там копирсатись, тихо мугикаючи собі під ніс. Нік знову пірнув під раковину, лагідна музика втихомирила думки, поки руки були зайняті роботою. Від плити линули пахощі майже готової вечері. Може, цей дурень, його брат, сяде та поїсть, перш ніж іти до мами, і, може, зрештою, нормальний ще вдасться четвер.
Їх заскочили майже зненацька.
Пекти талісман ніколи не переставав. Неначе постійне подразнення, ніби якір на шию повісили, а він гуде та жалить, але в цю мить талісман ударив, як електрошоком. Пташині кістки, вплетені круг талісману у павутиння з кришталю та мотузок, склалися у новий візерунок. Боліло так, ніби на шкірі повільно випалюють нове тавро.
- Алане, - прошипів Нік крізь зціплені зуби.
Враз шибка розлетілася на друзки, скло гепнуло на долівку, - і тільки гострі уламки блискучих скалок мигнули у флуоресцентному світлі. Нік кинув гайковий ключ, закрив обличчя рукою та відвернувся, вишукуючи з-під промоклого рукава поглядом Алана - щоби перевірити, чи опустився той уже на підлогу.
Аж хмара вороння увірвалася крізь розбите вікно.
Величезні переливчасті крила заполонили увесь вільний простір, кухня враз наповнилася пір`ям та глибокими, хриплими пташиними криками. Здавалося, замість повітря у кімнаті - тільки вітер, здійнятий воронячими крилами. Вуха роздирав голодний вереск.
Нік доповз до меча.
Руків`я вислизало із мокрих долонь, і він перекинув зброю в одну руку, а другою схопив Алана за комір та відштовхнув за спину.
Алан задер сорочку та витяг із кобури пістолет.
- Не треба мене піднімати. Ти мій молодший брат, соромно ж як.
- Шкіра та й кості - раз плюнути, - відказав Нік, не зводячи пильного погляду з птахів. Вони почали вмощуватися на кухонних шафках, згорбивши складені крила, неначе плечі, і, схоже, також за ним спостерігали. - Повірити не можу, що ти й далі носишся з цим дурним пугачиком.
- Мені він подобається, - заперечив Алан.
- Від них часом жодної користі!
- Тому, - зізнався Алан, - в мене при собі ще три ножі.
Між ними та дверима були вóрони. Нік розмахнувся та опустив меча, люто зрадівши, коли лезо глибоко увійшло у живу плоть. Один ворон упав на підлогу із закривавленими грудьми, а решта заверещала та кинулася на хлопців. Нік знову впав на підлогу та перекотився до стіни, закриваючи однією рукою голову. Алан був поряд, і Нік заспокоївся: між стіною та Ніковим тілом його навряд чи дістануть.
Захекані, вони припали долі. Кров гепала у скронях, заважаючи Нікові думати. Птахів мусить контролювати демон, а маг обов`язково наглядатиме, щоби перевірити, як демон виконає роботу.
Демони майже ніколи не вселялися у тварин. Їм не подобалося в тілах із такими дрібними мізками. Ніку стало цікаво, скільки людських жертв маги пообіцяли за таку послугу.
- Ти розберешся із магом, - прошепотів Алан. - А я із демоном.
- Я з обома розберуся, - відрізав Нік, і штурхонув Алана, щоби краще дійшло. - А ти не лізь.
Нік піднявся, і на мить йому здалося, ніби він опинився посеред нічної бурі, тільки бурю цю здіймали пташині крила. Ліву руку довелося викинути вперед, закриваючись від двох воронів, що цілили йому просто в очі. Кігті одного птаха залишили пекучі смуги на щоці, і Нік відштовхнув його, забувши про всяку стратегію, та прокреслив мечем безжальне коло, розрізаючи пір`я та плоть.
Цього разу ворони не кричали. Ще четверо вчепилися кігтями в руку, в якій Нік тримав меча, шматуючи сорочку та шкіру. Струсити їх не вдалося - тільки сильніше вп`ялися пазурами, а коли Нік підняв голову, щоби краще прицілитися, на нього помчав іще один птах, мітячи гачкуватим дзьобом просто у вічі.
Придурок-брат всадив Нікові у спину гострого ліктя, відштовхуючи убік. Нік відновив рівновагу, тоді розвернувся та збив двох птахів на льоту. Ще три із диким вереском шугонули під стелю.
Коли Нік повернувся до брата, Алан вже знайшов пташиного ватажка і вийшов уперед. Нік став коло Алана з мечем напоготові, на випадок, якщо куля буде безсила. Алан примружився за окулярами. Прицілився та вистрілив.
Він не промахнувся. З цієї відстані в демона не було жодного шансу.
Тіло ворона впало на долівку, а демон, який у нього вселився, мерехтливим димом просочився крізь стелю.
Тепер, коли птахи не намагалися видряпати Нікові очі, легко було помітити ілюзію. Нік добре умів бачити магію. Він якось намагався пояснити Аланові, що ілюзії - чіткіші, реальніші за реальний світ, реальніші, аніж треба, але Аланові ніяк не вдавалося розрізнити.
Один птах тепер не кидався з кутка в куток так нестямно, як решта, а прямо летів до розбитого вікна.
Нік показав пальцем.
- Ось!
Алан знову вистрілив, і де був птах, упав чоловік.