Dec 27, 2009 15:41
можна нічого не значити - ні для кого, ні перед ким,
заховатися за волоссям своїм рідким
і виписувати рядки.
і у кожному ти ховаєш, немов заначку,
думочку-єдиначку:
хай ці люди, які собачаться, і які собачать -
хай вони нічого мені не значать.
одболи мені по-одному або разом:
хай вони починають завжди усе азом,
хай вони підіймають мертвих і б*ють у груди.
тут на вулиці - грудень, подивишся - також грудень.
все, що можна, то це всередині, наче руди.
мавзолеї або споруди -
як бенкети на попелищі.
хай вони ніколи не стануть до мене ближчі.
вбережи мене від погромів і від погрудь:
що приходять у душу, ламають, або беруть.
що шукають собі пророків і тчуть знамена -
ці знамення, яких ніколи не було в мене,
обертають собі на жорстоку погану гру.
я лишаю собі це право: коли умру
замовчати уже навічно.
і якщо хоч раз ви зумієте чоловічно
вшанувати чужих сконалих -
то і ви замовчіть: ви ніколи мене не знали.
вірші