Навеяло
Навеяло отсюда http://jarkokozak.livejournal.com/240219.html?view=1093723#t1093723
Текст украиноязычный, потому солидарно:
Дежавю.
Робота тоді розташовувалась на території завода. До речі, попередні орендарі, щоб не мерзнути взимку зробили хід конем: цеглою заклали більшу частину вікон, тому нижній край вікна був за метр від стелі :). Такі собі 3 сестрички-шибочки 70см×70см в рядочок.
Якось вікно вирішило, що його не влаштовують ані протяги, ані гупання дверима. Після чергового грюкання, моя крайня ліва шибка без попердження летить вниз, де я не встигаю підвести очі від монітору (ще з електронно-променевою трубкою, майже кубік), який рятує мене від нахаби-вікна, отримуючи свою порцію шрамів. Далі підхоплююсь і машинально хапаю цю шибку разом із принтером. Принтер зустрів її знизу - скло феєрично в усі боки. Рама майже ціла. Фух. Слава Богу, обійшлося. Принтер потім відпочив в сервісцентрі (не всі скляні уламки витрусилися в офісних умовах). Я відпочила с трохи замотаними руками, трохи посіченими скляним салютом.
Через годину приїздить шеф. Я вже спокійно за монітором-ветераном працюю далі. Чую в директорському кабінеті (за гіпсокартонною стіною): «Там на Таню окно упало». Три стрибки коридором (шеф - 65-річний колобок)! На порозі кімнати шеф з та-а-аким блідим обличчям: «Танечка, что случилось?». «Жива-здорова, слава Богу» - відповідаю.
В тому офісі була ще пригода зі стільцем-капканом, але це вже інша історія.
Текст украиноязычный, потому солидарно:
Дежавю.
Робота тоді розташовувалась на території завода. До речі, попередні орендарі, щоб не мерзнути взимку зробили хід конем: цеглою заклали більшу частину вікон, тому нижній край вікна був за метр від стелі :). Такі собі 3 сестрички-шибочки 70см×70см в рядочок.
Якось вікно вирішило, що його не влаштовують ані протяги, ані гупання дверима. Після чергового грюкання, моя крайня ліва шибка без попердження летить вниз, де я не встигаю підвести очі від монітору (ще з електронно-променевою трубкою, майже кубік), який рятує мене від нахаби-вікна, отримуючи свою порцію шрамів. Далі підхоплююсь і машинально хапаю цю шибку разом із принтером. Принтер зустрів її знизу - скло феєрично в усі боки. Рама майже ціла. Фух. Слава Богу, обійшлося. Принтер потім відпочив в сервісцентрі (не всі скляні уламки витрусилися в офісних умовах). Я відпочила с трохи замотаними руками, трохи посіченими скляним салютом.
Через годину приїздить шеф. Я вже спокійно за монітором-ветераном працюю далі. Чую в директорському кабінеті (за гіпсокартонною стіною): «Там на Таню окно упало». Три стрибки коридором (шеф - 65-річний колобок)! На порозі кімнати шеф з та-а-аким блідим обличчям: «Танечка, что случилось?». «Жива-здорова, слава Богу» - відповідаю.
В тому офісі була ще пригода зі стільцем-капканом, але це вже інша історія.