(no subject)
Я був в тому місці, і в тому будинку звідки почались всі негаразди і прокляття. Давній Луцьк, задється, чомусь я був переконаний в тому. Сира бруківка, навколо розкидані кінські гівняки, і ходять бродячі псиська. Я стою біля дверей будинку. Підходить височезний чолов'яга в довгому плащі і капелюсі.
- Слухай мене уважно, - каже мені той чоловік, - зайдеш в дім, коли я тобі скажу, і йди в дальню кімнату, до вікна заклеєного плівкою. Там нижній край плівки буде відірваний, подивись на вулицю через ту щілину.
- Йди вже!
Відчиняю двері, захожу в будинок. Піднімаюсь дерев'яними, спіральними сходами на третій поверх. В кімнаті з високою стелею тмяне світло, бо вікна всі зашторені. Чути важкий затлий дух непровітреного приміщення, запліснявілі кути... Пройшов в наступну кімнату. На ліжку лежить стара бабця. Вона була накрита якимись ряднами і ганчірками. Бабця подивилась на мене мутними очима і зайшлась кашлем. Всі стіни кімнати були завішані фото людей. Чорно-білі, кольорові, обрамлені і просто світлини без рамок. І тут я зрозумів, що то є фото тих дітей, які померли, тих первістків...
Мене аж проморозило.
Прохожу в наступну кімнату. Світлу і простору. В кімнаті чотири вікна. На трьох скло ретельно помите, фіранок не було. А ось на четвертому, замість скла - поліетиленова плівка. Нижній край відірваний, видно щілину. Я глянув через щілину. Внизу стояв той дишлистий чоловік в плащі. Він зняв капелюха і білозубо посміхався до мене.
- Все! Все закінчилось!, -прокричав він до мене.
То заколотила одна стара жінка. Вирощена нею хвороба пустила коріння на багато поколінь. Колись, замолоду, в неї померла дитина - первісток. І та жінка, навіть не усвідомлюючи своїх намірів, настільки прониклась втратою, що виростила в собі монстра - шаленних розмірів енергетичну субстанцію, яка була відображенням її горя. І цей монстр кожного покоління відтворював ситуацію, яку пережила та жінка. Вона так і не змогла змиритись, до смерті. Все думала, що дитина померла з вини інших...
Сьогодні я обірвав ланцюг. Монстр зник, і ніколи вже не повернеться. Я побачив всіх людей, які постраждали від того зла. Змучені життям чоловіки і жінки, діти...бідність, розпач, бруд, і озлобленість на життя і інших людей.
Все..!
Я прокинувся і довго відпарювався гарячою водою в душі.
Вірю, що все закінчилось...
- Слухай мене уважно, - каже мені той чоловік, - зайдеш в дім, коли я тобі скажу, і йди в дальню кімнату, до вікна заклеєного плівкою. Там нижній край плівки буде відірваний, подивись на вулицю через ту щілину.
- Йди вже!
Відчиняю двері, захожу в будинок. Піднімаюсь дерев'яними, спіральними сходами на третій поверх. В кімнаті з високою стелею тмяне світло, бо вікна всі зашторені. Чути важкий затлий дух непровітреного приміщення, запліснявілі кути... Пройшов в наступну кімнату. На ліжку лежить стара бабця. Вона була накрита якимись ряднами і ганчірками. Бабця подивилась на мене мутними очима і зайшлась кашлем. Всі стіни кімнати були завішані фото людей. Чорно-білі, кольорові, обрамлені і просто світлини без рамок. І тут я зрозумів, що то є фото тих дітей, які померли, тих первістків...
Мене аж проморозило.
Прохожу в наступну кімнату. Світлу і простору. В кімнаті чотири вікна. На трьох скло ретельно помите, фіранок не було. А ось на четвертому, замість скла - поліетиленова плівка. Нижній край відірваний, видно щілину. Я глянув через щілину. Внизу стояв той дишлистий чоловік в плащі. Він зняв капелюха і білозубо посміхався до мене.
- Все! Все закінчилось!, -прокричав він до мене.
То заколотила одна стара жінка. Вирощена нею хвороба пустила коріння на багато поколінь. Колись, замолоду, в неї померла дитина - первісток. І та жінка, навіть не усвідомлюючи своїх намірів, настільки прониклась втратою, що виростила в собі монстра - шаленних розмірів енергетичну субстанцію, яка була відображенням її горя. І цей монстр кожного покоління відтворював ситуацію, яку пережила та жінка. Вона так і не змогла змиритись, до смерті. Все думала, що дитина померла з вини інших...
Сьогодні я обірвав ланцюг. Монстр зник, і ніколи вже не повернеться. Я побачив всіх людей, які постраждали від того зла. Змучені життям чоловіки і жінки, діти...бідність, розпач, бруд, і озлобленість на життя і інших людей.
Все..!
Я прокинувся і довго відпарювався гарячою водою в душі.
Вірю, що все закінчилось...