Чумацьким шляхом до Ельтону - 2014. Озеро Ельтон
Про довгу подорож чумацьким шляхом я вже писав. Тепер прийшов час розповісти власне про кінцеву мету - озеро Ельтон. Саме звідси українські чумаки возили сіль. Вибачайте трохи за якість, була тільки "мильниця".
Раніше на озері була вода і солеломщики могли пересуватися на човнах. Процес був таким:
Як видно на старому малюнку, художник досить детально описав процес ламання солі. Солеломщик стояв як мінімум по коліно в воді, та важкими ломами відколював шматки солі. Далі та сіль перевантажувалася на човен і транспортувалася вже на склад, де вона дробилася та сушилася. Ось ці білі купи і є сіль, котру вже забирали чумаки. Щоб було зрозуміло: чумак - це заможній та привілейований перевізник солі від Ельтона до складів в крупних містах. Зазвичай вони ходили до Покровської Слободи, нині місто Енгельс, Саратовської області. По дорозі потрібно було відбиватися від різних розбійників, долати спеку та інші степові негаразди. Але чумак - то така собі еліта. Жодних податків, жодних утисків чи закріпачення. А ось ломщик солі, навпаки, людина приречена на досить важку працю і тяжкі хвороби. Сіль роз'їдає тіло дуже сильно, особливо така "дика". Жодних засобів захисту майже не було, окрім якихось шкіряних панчох чи ще чогось. І, головне, там толком не було води, щоб цю сіль змити. Тому самі можете уявити, скільки сезонів міг витримати солеломщик і чим ві міг хворіти.
На малюнку видно землянки, де жили робітники. Ось їхні залишки сьогодні:
Краєвид із землянок відкривався приблизно такий:
Ну, або такий:
Романтика. До того відсутність нормальної їжі, води та медицини. Навіть такої, яку можна було собі уявити на XVIII століття. Щодо чумаків, то в них життя складалося дещо інкаше. Ми навіть знайшли досить непоганий шинок, вірніше місце, де він був. Дуже багато елітного на той час посуду, дорога порцеляна, флейти (!!!) з фіолетового тонкого скла, дуті різнокольорові пляшки. Чумаки могли собі дозволити багато. Так що поміж тими, хто сіль добував, і поміж українськими чумаками - просто соціальна прірва.
Саме озеро просто вражає.
Жодні світлини не передадуть тієї атмосфери та масштабу озера. Води вже давно немає, є просто сіль. Тверда, наче крига. На дворі +40, дує вітер, а перед тобою сотні квадратних кілометрів "снігу".
Нам трошки бракувало сонця, бо саме тоді, коли ми пішли на озеро, було хмарно. Але коли сонце виходило, біле озеро аж било в очі своєю яскравістю. Ось мій товариш позує :)
Все, що потрапляє на озеро рідко виберається назад. Орієнтирів тут немає. Ельтон всіяний кониками (не конями, маю на увазі комах), часом трапляються різні гризуни чи ще якісь залишки живої природи.
Де-не-де, озеро намагається відновитися. Можна помітити джерела, що б'ють з-піж землі, але до поверхні все ж таки нічого не доходить. Тільки з'являються ось такі випуклості:
Ближче до берега сіль схожа на пластівці. До речі, абсолютно нормальна на смак.
Але у загальному все озеро зараз складає один великий соляний моноліт до самого дна. Колись дуже давно тут було море, котре поступово зникало. Потім залишилося солене озеро. А потім вже залишився просто величезний шмат солі в декілька сотен квадтратних кілометрів, котрий видно з космосу. Нагадування про морське минуле Ельтона валяються під ногами:
Ось таке воно, це диво - чумацький шлях і соляний Ельтон. Куди тільки наших українців не заносило...
А ще ми на озері знайшли якусь просто нереальну хреновину, походження котрої для всіх стало величезною загадкою, навіть для науковців. Про неї буде окремий пост, може хто підкаже що це таке :)
Раніше на озері була вода і солеломщики могли пересуватися на човнах. Процес був таким:
Як видно на старому малюнку, художник досить детально описав процес ламання солі. Солеломщик стояв як мінімум по коліно в воді, та важкими ломами відколював шматки солі. Далі та сіль перевантажувалася на човен і транспортувалася вже на склад, де вона дробилася та сушилася. Ось ці білі купи і є сіль, котру вже забирали чумаки. Щоб було зрозуміло: чумак - це заможній та привілейований перевізник солі від Ельтона до складів в крупних містах. Зазвичай вони ходили до Покровської Слободи, нині місто Енгельс, Саратовської області. По дорозі потрібно було відбиватися від різних розбійників, долати спеку та інші степові негаразди. Але чумак - то така собі еліта. Жодних податків, жодних утисків чи закріпачення. А ось ломщик солі, навпаки, людина приречена на досить важку працю і тяжкі хвороби. Сіль роз'їдає тіло дуже сильно, особливо така "дика". Жодних засобів захисту майже не було, окрім якихось шкіряних панчох чи ще чогось. І, головне, там толком не було води, щоб цю сіль змити. Тому самі можете уявити, скільки сезонів міг витримати солеломщик і чим ві міг хворіти.
На малюнку видно землянки, де жили робітники. Ось їхні залишки сьогодні:
Краєвид із землянок відкривався приблизно такий:
Ну, або такий:
Романтика. До того відсутність нормальної їжі, води та медицини. Навіть такої, яку можна було собі уявити на XVIII століття. Щодо чумаків, то в них життя складалося дещо інкаше. Ми навіть знайшли досить непоганий шинок, вірніше місце, де він був. Дуже багато елітного на той час посуду, дорога порцеляна, флейти (!!!) з фіолетового тонкого скла, дуті різнокольорові пляшки. Чумаки могли собі дозволити багато. Так що поміж тими, хто сіль добував, і поміж українськими чумаками - просто соціальна прірва.
Саме озеро просто вражає.
Жодні світлини не передадуть тієї атмосфери та масштабу озера. Води вже давно немає, є просто сіль. Тверда, наче крига. На дворі +40, дує вітер, а перед тобою сотні квадратних кілометрів "снігу".
Нам трошки бракувало сонця, бо саме тоді, коли ми пішли на озеро, було хмарно. Але коли сонце виходило, біле озеро аж било в очі своєю яскравістю. Ось мій товариш позує :)
Все, що потрапляє на озеро рідко виберається назад. Орієнтирів тут немає. Ельтон всіяний кониками (не конями, маю на увазі комах), часом трапляються різні гризуни чи ще якісь залишки живої природи.
Де-не-де, озеро намагається відновитися. Можна помітити джерела, що б'ють з-піж землі, але до поверхні все ж таки нічого не доходить. Тільки з'являються ось такі випуклості:
Ближче до берега сіль схожа на пластівці. До речі, абсолютно нормальна на смак.
Але у загальному все озеро зараз складає один великий соляний моноліт до самого дна. Колись дуже давно тут було море, котре поступово зникало. Потім залишилося солене озеро. А потім вже залишився просто величезний шмат солі в декілька сотен квадтратних кілометрів, котрий видно з космосу. Нагадування про морське минуле Ельтона валяються під ногами:
Ось таке воно, це диво - чумацький шлях і соляний Ельтон. Куди тільки наших українців не заносило...
А ще ми на озері знайшли якусь просто нереальну хреновину, походження котрої для всіх стало величезною загадкою, навіть для науковців. Про неї буде окремий пост, може хто підкаже що це таке :)