"День інваліда" в Києві
Мої добрі друзі з Донецька, а саме ВГОІ (всеукраїнська громадська організація інвалідів) "Чорнобиль-допомога" та приватний музей "Смолоскип" нещодавно відвідували Київ з частиною своєї експозиції. Мінісерство Культури робило (вірніше "наказало організувати") свято для інвалідів, відповідно до Дня інваліда. Про саму організацію свята двома словами скажу після, а зараз два слова про музей "Смолоскип" та ВГОІ "Чорнобиль-допомога".
Музей "Смолоскип" відкрито на честь двох справжніх Героїв України - Василя Макуха та Олекси Гірника, що на протест проти більшовицького свавілля, окупації та русифікації України вчинили акти самоспалення. На жаль, про цих Героїв зараз знають мало, на відміну від всесвітнього символа свободи чеха Яна Палаха, що також спалився в 1968 році на протест проти придушення чеського повстання. Що зробиш, яка держава, таке і світобачення.
Про сам музей я вже неодноразово намагався написати пару слів, але зібрати до купи все зараз важко.
Що стосується ВГОІ "Чорнобиль-допомога", так це громадська організація, також з Донецька, що має свою гарну експозицію, котра і була виставлена в Київській Консерваторії, котра зараз зветься Музичною Академією. В той день були представлені одразу декілька експозицій з різних кінців України, але виставка чорнобильців була найбільшою та, на мою суб'єктивну думку, найгарнішою.
В ідейній основі експозиції лежить українська вишивка. Ідея поєднати українську вишивану традицію та Чорнобильську катастрофу в решті справляє сильне враження.
Ці рушнички скоріше нагадують військовий стяг. Кожен є прикладом місцевої вишивки з Зони відчуження. Кожен рушник містить на собі відтворений зразок традиційної вишивки, що притаманна селу чи місту, назва котрих написана в горі. Цих поселень вже немає, а традиції вишивки роз'їхалися по Україні разом з людьми.
Стільки рушників з мертвих сіл. Масштаб трагедії проявляється в такому вигляді якось сильніше.
А цей рушник підписують дорогі гості музею. Мій підпис вже прошитий :)
Віталік набив вже руку на підписах, бо на матеріалі тільки в нього рівно вийшло. До речі, "+ Святослав" - це голова всієї УГКЦ.
В іншій частині експозиції надзвичайно сильні копії картин паралізованої жінки, на жаль не пам'ятаю її імені, зате історія про 19-ти річну акробатку, котра впала з-під куполу та назавжди залишилася нерухома, вражає. На цій фото пан Вікор Тупілко розповідає комусь про її роботи. Колись поїду дивитися на ці картини в реальному масштабі.
А з цих трьох книг скоро вийде одна унікальна збірка про життя В. Макуха, його сім'ю, та збір з архивів КДБ. Чекаю з нетерпінням. Поки що всі три примірники в єдиному екземплярі. Пані Людмила Огнєва займається збором інформації, просто титанічна робота.
Потім був концертик, зроблений силами інвалідів...
...і концерт, зроблений силами Консерваторії.
На виставці, окрім чорнобильської екпозиції, мені ще сподобалася ось ця робота:
На тому все. Будете в Донецьку - завітайте до музею. Там є на що подивитися.
Музей "Смолоскип" відкрито на честь двох справжніх Героїв України - Василя Макуха та Олекси Гірника, що на протест проти більшовицького свавілля, окупації та русифікації України вчинили акти самоспалення. На жаль, про цих Героїв зараз знають мало, на відміну від всесвітнього символа свободи чеха Яна Палаха, що також спалився в 1968 році на протест проти придушення чеського повстання. Що зробиш, яка держава, таке і світобачення.
Про сам музей я вже неодноразово намагався написати пару слів, але зібрати до купи все зараз важко.
Що стосується ВГОІ "Чорнобиль-допомога", так це громадська організація, також з Донецька, що має свою гарну експозицію, котра і була виставлена в Київській Консерваторії, котра зараз зветься Музичною Академією. В той день були представлені одразу декілька експозицій з різних кінців України, але виставка чорнобильців була найбільшою та, на мою суб'єктивну думку, найгарнішою.
В ідейній основі експозиції лежить українська вишивка. Ідея поєднати українську вишивану традицію та Чорнобильську катастрофу в решті справляє сильне враження.
Ці рушнички скоріше нагадують військовий стяг. Кожен є прикладом місцевої вишивки з Зони відчуження. Кожен рушник містить на собі відтворений зразок традиційної вишивки, що притаманна селу чи місту, назва котрих написана в горі. Цих поселень вже немає, а традиції вишивки роз'їхалися по Україні разом з людьми.
Стільки рушників з мертвих сіл. Масштаб трагедії проявляється в такому вигляді якось сильніше.
А цей рушник підписують дорогі гості музею. Мій підпис вже прошитий :)
Віталік набив вже руку на підписах, бо на матеріалі тільки в нього рівно вийшло. До речі, "+ Святослав" - це голова всієї УГКЦ.
В іншій частині експозиції надзвичайно сильні копії картин паралізованої жінки, на жаль не пам'ятаю її імені, зате історія про 19-ти річну акробатку, котра впала з-під куполу та назавжди залишилася нерухома, вражає. На цій фото пан Вікор Тупілко розповідає комусь про її роботи. Колись поїду дивитися на ці картини в реальному масштабі.
А з цих трьох книг скоро вийде одна унікальна збірка про життя В. Макуха, його сім'ю, та збір з архивів КДБ. Чекаю з нетерпінням. Поки що всі три примірники в єдиному екземплярі. Пані Людмила Огнєва займається збором інформації, просто титанічна робота.
Потім був концертик, зроблений силами інвалідів...
...і концерт, зроблений силами Консерваторії.
На виставці, окрім чорнобильської екпозиції, мені ще сподобалася ось ця робота:
На тому все. Будете в Донецьку - завітайте до музею. Там є на що подивитися.