Свято футболу
Їхали ми в Інгольштадт на чотирьох машинах, мені дісталося файне місце спереду в бусі, що був орендований. Якось в самому Мюнхені турків порівняно мало, в Баварії більше, в Берліні - тьма. Але в Інгольшадті ми були як у Стамбулі. Турки були всюди, цілими ордами, тисячами. Ми навіть входили з гостьового входу, на стадіоні цілий час лунала турецька (патріотична на звук) музика, диктор також говорив виключно турецькою (!!!). Ось до чого призводить толерастія в найгірших своїх проявах. Особисто я проти турків нічого не маю, вони вели себе досить чемно, не свистіли на гімні (чи то ми може голосно співали й не чули), після гри не було непристойної поведінки (хоча, то все ж таки онімечені турки), АЛЕ вибачте, робити з Німеччини Туреччину, то вже просто некультурно. Принаймні охоронці висловлювалися досить скептично. Не думаю, що німці були б також задоволені, якби то чули.
Османська орда :)
По грі. Склад був не основний, та й хлопці старалися в кінці, пару разів реально не везло. Оборона наша, звісно, всі два голи серанула, виправдання немає, так не можна грати. Після свистку гравці нам подякували, Шева прикладав руку до серця і всіляко обіцяв всім своїм виглядом, що перемоги скоро будуть. А коли я розгорнув свого плаката, то він навіть тицьнув пальцем та закивав головою, типу «А як же ж!» :)))) Дякуємо їм за те.
Наша банда
Потім ми майже всім фан-сектором пішли до автобусу, подивитися що там робиться. А там нічого довгий час не робилося, лише почалися активні співи серед вболівальників. Потім хтось спіймав нещасного Суркіса (він, сердешний, вийшов за паркан до авто), котрого поставили як манекен і бігали фотографуватися, мацати, турляти та всіляко з ним розважатися.
Далі потихеньку почали виходити футболісти, тому увага до Суркіса різко стухла. Але тренери не пускали гравців до нас (хоча ми й були за парканом) на бліц автограф-сесію, лише Тимощук (попередньо ніби запитавшись) вийшов до нас і довго-довго стояв, підписував, щось там спілкувався. Ще перед ним до нас хтось приходив з гравців, але я провтикав і зараз не згадаю хто.
Дядя Суркіс
Толя Тимощук так всіх втішив, що далі вже можна було відпускати автобус з богом, і почалися нестримні танці-співи. Ми так натанцювалися, так наволалися, що турки підходили аж дивилися, шо то з нами робиться. Зауважу, що коли ми закінчили святкувати подію, в цілому місті взагалі нікого не залишилося, а дванадцять тисяч турків розлізлися по хатах задовго до того. Що б то було, якби ми виграли?)))
До речі, з нами цілий день був журналіст з Києва, він знімав передачу, котру будуть показувати в неділю десь близько 21 години по одному з каналів, що належать до «1+1». Сам не знаю точно. Так що дивіться, шановні :) Потім викладу ще ютубну версію тут.
Османська орда :)
По грі. Склад був не основний, та й хлопці старалися в кінці, пару разів реально не везло. Оборона наша, звісно, всі два голи серанула, виправдання немає, так не можна грати. Після свистку гравці нам подякували, Шева прикладав руку до серця і всіляко обіцяв всім своїм виглядом, що перемоги скоро будуть. А коли я розгорнув свого плаката, то він навіть тицьнув пальцем та закивав головою, типу «А як же ж!» :)))) Дякуємо їм за те.
Наша банда
Потім ми майже всім фан-сектором пішли до автобусу, подивитися що там робиться. А там нічого довгий час не робилося, лише почалися активні співи серед вболівальників. Потім хтось спіймав нещасного Суркіса (він, сердешний, вийшов за паркан до авто), котрого поставили як манекен і бігали фотографуватися, мацати, турляти та всіляко з ним розважатися.
Далі потихеньку почали виходити футболісти, тому увага до Суркіса різко стухла. Але тренери не пускали гравців до нас (хоча ми й були за парканом) на бліц автограф-сесію, лише Тимощук (попередньо ніби запитавшись) вийшов до нас і довго-довго стояв, підписував, щось там спілкувався. Ще перед ним до нас хтось приходив з гравців, але я провтикав і зараз не згадаю хто.
Дядя Суркіс
Толя Тимощук так всіх втішив, що далі вже можна було відпускати автобус з богом, і почалися нестримні танці-співи. Ми так натанцювалися, так наволалися, що турки підходили аж дивилися, шо то з нами робиться. Зауважу, що коли ми закінчили святкувати подію, в цілому місті взагалі нікого не залишилося, а дванадцять тисяч турків розлізлися по хатах задовго до того. Що б то було, якби ми виграли?)))
До речі, з нами цілий день був журналіст з Києва, він знімав передачу, котру будуть показувати в неділю десь близько 21 години по одному з каналів, що належать до «1+1». Сам не знаю точно. Так що дивіться, шановні :) Потім викладу ще ютубну версію тут.