Що таке iрджа и хто такi мурджиїти?

[tulabuddalil]

Казав шейх-уль-іслам Ахмад ібн-Таймійя, хай помилує його Аллаг: “Безчестя і шкода від прибічників нововведень гірші, ніж шкода нападаючих ворогів! Воістину, кафіри, що захопили місто, не можуть зіпсувати серця, проте прибічники нововведень псують саме серця!” (див. Маджмууль-фатауа 28/231).
Намагаючись відрізнити істину від омани у питаннях стосовно віросповідання, необхідно повертатись до незмінних шариатських принципів. Хто такi мурджиїти і що вони сповідують? Послухаємо, що кажуть визначні ісламські вчені роз’яснюючи відверті протиріччя в акийді членів мурджиїтських джамаатів. Спробуємо відповісти на це питання і роз’яснити помилковість сприйняття мурджиїтами важливих положеннь ісламської віри.
1. ВСТУП
Отже, почнемо з визначення Іману в Аглюс-Сyнна уа аль-Джамaа:Іман - це переконання у серці, слово і справа; якщо чогось з цього немає, то людина не є вірянином. Іман складається з

• Переконання (тасдик) у серці в тому, що усе, з чим прийшов Мухаммад (SAWS) - істина, що Куран - слово Аллага, і усе що прийшло в ньому - істина, і віра в Аллага, Книги, ангелів, посланників, присуд долі, судний День.

• Слова (шагада) «Ля іляга ілля Ллаг, Мухаммадун расулу Ллаг». (свідчення, що немає істинного бога, окрім єдиного Бога і Мухаммад є Його посланником).

• Справи справи серця (любов до Аллага, острах, сподівання, тощо) і справи тіла (солят, закят, піст, хадж, джигад, заклик к добра, тощо).

Казав імам Аш-Шафії:

• “Серед сахабів і табіїнів, а також тих, кого ми застали, було іджмаа на те, що Іман - це слова, справи і переконання. І недостатньо одне без іншого.” (див. Маджмууль-фатауа, 7-209, Аль-Умм)

Казав імам ібн-аль-Каййім:

• “Іман має бути як усередині, так і назовні. Назовні - це казати слово і робити органами, а усередині - це підтвердження серцем, підпорядкування і любов. І не допоможе те, що назовні, якщо немає усередині. І не вистачить Іману усередині, якщо немає назовні. Окрім як якщо є для цього виправдання, на кшталт неможливості примусом (ікрах) під страхом смерті або знищенням. І якщо немає справ у той час, коли немає перешкод для того, щоб робити, то це даліл на зіпсованість того, що усередині і відсутність Іману” (див. аль-Фауаід, 283)

Абу Нуайм передав, що Абдуллаг бін Нафі говорив:

• “Малік бін Анас казав, що Іман - це слово і дія” (див. аль-Хілья, 6/327).

Казав Абдуллаг ібн Ахмад:

• Я чув, як мого батька, хай помилує його Аллаг, запитали про аль-ірджа і він відповів: “Ми кажемо (на відміну від них), що Іман - це слово і справа, він збільшується і зменшується” (див. Ас-Сунна Абдуллага бін Ахмада, 1/307).

Шейх Хафіз бін Ахмад аль-Хакамі пише на пояснення до цих слів:

• «автор має на увазі слова, що промовлені серцем і язиком, і дії, що здійснюються серцем, язиком і іншими частинами тіла». (див. 200 питань з Ісламського віровчення, стор. 34).

І цими словами переповнені усі книги імамів Аглюс-Сyнна уа аль-Джамaа, тому не будемо надмірно здовжувати нашу роботу. Таким чином, постає цілком зрозумілим мазгаб прибічників Аглюс-Сyнна уа аль-Джамaа у питаннях Іману: Іман - це переконання у серці, слово і справа; усі три - рівноцінні стовпи Іману, без яких чоловік не є вірянином. Адже якщо у людини немає віри у серці, а він удавано робить справи і каже шахаду, то він лицемір. Якщо ж він не казав шахади, то він і не заходив до Ісламу. Якщо ж він не робить справи, залишаючи абсолютно усі приписи Ісламу, то як він може являтися віруючим? Адже навіть найслабкіша віра викликає діяння, як про це ясно повідомляють хадіси!
Залишення справ - це найважливіше питання, в якому заблукали мурджиїти, кажучи що може бути такий мусульманин, який абсолютно залишив чотири стовпи Ісламу, але при цьому він переконаний в істинності Ісламу, знає, що буде Судний День, боїться Аллага, і т. д., але не робить нічого обов’язкового, а робить тільки харам (заборонене).

2. СЛОВА ІМАМІВ АГЛЮС-СУННА УА АЛЬ-ДЖАМАА ПРО ВІДСУТНІСТЬ ІМАНУ В ТИХ, ХТО ЗАЛИШИВ СПРАВИ
Казав імам Ахмад:

• “Віра не може бути окрім як із справою”(див. Сунна 3/566)

Казали імам Фудейль ібн І’йад (табі-табіїн) і Мухаммад ат-Таїфі:

• “Не є достовірним слово, окрім як із справою” (див. Сунна 1/337)

Казав Суфьян Ас-Саури (табі табіїн, імам мазгабу):

• “Аглюс-Сyнна кажуть, остерігаючись самовихвалення: Іман - це слово і справа. Немає справи, окрім як з Іманом. І немає Іману, окрім як із справою. А якщо запитають хто твій імам в цьому - кажи: Суфьян Ас-Саурі!” (див. Шарх Усуль аль-І’тікад ал-Ляллякаї, 5/980)

Казав Суфьян ібн У’ейна, табіїн:

• “Віра - це слово і справа. Узяли ми це від того, хто був до нас - а це слово і справа - і те, що не буде дійсне слово окрім як із справою” (див. Сунна 1/346, Шар'ия 1/271)

Казав імам Аль-Аузаї (табі табіїн, імам одного з забутих мазхабів):

• “Наші попередники саляфи не розділяли між Іманом і справами. І воістину Іман - це ім’я, що узагальнює усі аспекти віри і підтверджується справами. А той, хто увірував мовою, пізнав серцем і підтвердив органами - це і є надійна руків’я, яке не зламається” (див. Ібана лі ібн Бата, 2/807).

Казав імам Аз-Зугрі (табі табіїн):

• “Ми кажемо, що Іслам - це твердження, а Іман - це справи. Іман нерозривний із справами; і немає одного, якщо від нього відокремиться інше”(див. Маджмууль-фатауа, 7/29).

Казав Хасан Аль-Басрі (табіїн):

• “Іман - це слово, і істинність його - це справи. І якщо не підтвердити слово справами, воно НЕ ДОПОМОЖЕ” (див. Шар’ия, 1/285).

Казав Зейд ібн Аслям (табіїн, мауля Умара ібн аль-Хаттаба):

• “Потрібно для володарів цієї релігії 4 речі. Перше - це дослухатись до ісламського заклику. Друге - увіровати в Аллага та Посланників, як перших, так і останніх. Третє: увіровати в Рай, Пекло і у воскресіння після смерті. Четверте - необхідно робити справи, що підтверджують віру” (див. Кітаб аль-іман лі ібн Абі Шейба, стор. 45)

Казав шейх-уль-іслам ібн-Таймійя:

• “Іман в Аглюс-Сyнна уа аль-Джамaа - це слово і справа, як на це вказано у Курані та Сунні, і на цьому іджмаа (згода) саляфів. І як це було схвалено: слово - це підтвердження Посланника, а справа - підтвердження Слова. І якщо відійде раб від усіх справ, то не буде віруючим... І також те, що істинна віра - це підпорядкування і покірність, і усе це досягається справами, а не лише словом. А хто не робить справи - в того немає віри, а у кого немає віри - той кафір” (див. Шарх Умда, 2/86)

Також казав імам ібн-аль-Каййім:

• “Істина усередині не допоможе, якщо не супроводжуватиметься Ісламом назовні. Навіть якщо серце розриватиметься від любові і страху, але не буде явного поклоніння по Ісламу, не врятується така людина від вогню. Вона подібна на ту, хто показує Іслам назовні, але усередині немає істинної віри і вона також не врятується від вогню.” (див. Аль-Фауаїд, стор. 136)

Також казав шейх-уль-іслам Ахмад ібн-Таймійя:

• “І стає зрозумілим, що в релігії потрібне як слово, так і справа. І неможливо, щоб людина була віруючою в Аллага і Його Посланника серцем та язиком і щоб не виконувала ваджіби назовні. Ні соляту, ні закяту, ні посту, а ні жодних інших ваджібів. Не буде людина вірянином в Аллага і Його Посланника, не виконуючи нічого з ваджібів, з того, на що Посланник вказав як на ваджіб” (див. Маджмууль-фатауа, 7/621)

Казав Аль-Музані, учень імама Аш-Шафії:

• “Іман - це слово і справа, і вони однакові, пов’язані і впорядковані. Не розділяємо ми між ними. І немає Іману окрім як із справами, і немає справ окрім як з Іманом” (див. Шарх Сунна, 81)

Коли запитали Нафiю (маулю Абдуллага ібн Умара ібн Аль-Хаттаба), про тих, хто кажуть:

• “Ми стверджуємо, що солят - фард, але не молимось, і що алкоголь - харам, але п’ємо, і що одружуватися на матерях - харам, але одружуємося” - він висмикнув свою руку з руки того, хто запитував і казав: “Хто це робить, той кафір!” (див. Сунна Абдуллага ібн Ахмада, стр. 831; Ібана, 2/809, Шарх Усуль аль-ітікад, 1/953)

Казав Суфьян ібн Уейна:

• “Мурджиїти гарантують Рай тому, хто казав “Ля іляга ілля Ллаг”, навіть якщо він уперто залишає у серці свої обов’язки. Залишення обов’язків (тобто стовпів Ісламу) мурджиїти іменують гріхом, подібно до здійснення забороненого. Але це не те ж саме, бо здійснення забороненого є гріхом, а свідоме залишення стовпів Ісламу є куфром.”(див. Суна Абдуллага ібн Ахмада ібн Ханбала)

Казав Мухаммад ібн Абдуль-Ваггаб:

• “Немає розбіжності у тому, що необхідно, щоб Таухід був як у серці, так і виявлявся у відповідних словах і СПРАВАХ. Якщо ж не буде чого-сь з цього, людина не є МУСЛІМОМ. Навіть якщо людина визнає Таухід серцем, але це не виявлятиметься в його словах і справах, то така людина буде непокірним кафіром, так само якими були фараон, Ібліс і подібні до них.” (див. книгу “Відведення сумнівів”, також “Дуррар ас-Сания”, 2/124).)

Казав Уакіа ібн аль-Джаррах, табії табіїн:

• “Мурджиїти кажуть, що слово буде достатнім без справ, а джахміти кажуть, що пізнання буде достатнім без слова і справи. Усе ця є невір’ям” (див. Ібана, 2/903, Шар’ия 1/31)

Ісхак ібн Рахавейхі, вчитель імама аль-Бухарі:

• “Перебільшують мурджиїти кажучи що той, хто залишив обов’язковий солят, піст в рамадан, закят, хадж і усі фарди, не заперечуючи їх, то ми їх НЕ ВВАЖАЄМО КАФІРАМИ. Немає сумніву у тому, що вони мурджиїти” (див. Та’зим Кудра Солят, 2/929)

Казав імам Аль-Аджуррі:

• “Той, хто залишив СПРАВИ - суперечить ВІРІ. СПРАВИ - ЦЕ ПІДТВЕРДЖЕННЯ ВІРИ. І це мазгаб ВЧЕНИХ МУСУЛЬМАН, як минулих, так і нинішніх. А хто каже щось інше, то він - мерзенний мурджиїт. Бійся за свою релігію від такого! І даліл на це слова Аллага: Адже їм наказано лише поклонятись Аллагові, служити Йому щиро, як єдинобожники, виконувати солят і виплачувати закят. Це - справедлива віра.” (див. Арбаїна Хадіса 135-137, Куран 98:5)

Казав ібн Батта, славетний вчений ханбаліт у третьому столітті по гіджрі:

• “Ім’я Віри є те, що включає ТРИ складові частини i не розділяється одне від іншого, і НЕ ПРИНЕСЕ КОРИСТІ ОДНЕ БЕЗ ІНШОГО. ІМАН - це СЛОВО язиком, СПРАВА органами і ПІЗНАННЯ серцем. На відміну від слів мурджиїітів, що заблукали, у яких відхилені серця і шайтан грається їхнім розумом.” (див. Ібана, 2/779)

Казав шейх ібн Джибрін на пояснення суті куфра ірада - куфра відступлення від релігії:

• “Це відступлення від здійснення усіх ахкамів Ісламу і його фардів одночасно із згодою у серці зі стовпами віри і вимовленням шагади. Хто залишив усі справи згідно ахкамів Ісламу і не робить нічого з обов’язкових справ: а ні соляту, а ні посту, а ні закяту, а ні хаджу - то ця людина є кафіром великим куфром згідно з одноголосною згодою саляф. Доказом цього є слова Аллага: “Кажи: Підкоряйтеся Аллагу і Посланнику, і якщо ж вони відвернуться, то Аллаг не любить невірних” (Куран 3:32). Також, казав Аллаг: “Хто може бути несправедливіше за того, кому нагадали про знамення його Господа, а він відвернувся від них...” (Куран 18:57)та інші чисельні айяти, що вказують на невіру тих, хто відвернувся, оскільки залишення усіх зовнішніх справ вказує на відсутність віри усередині.” (див. Акуалі зауаі ірфан фі анна амаль джауаріх дахіляту фі мусамма іман, 1/114)

Хвала Аллагові, можна багато наводити слова саляф, але мазгаб вчених мусульман зрозумілий: справи - це невід’ємна частина Іману. Таким чином, у кого немає справ - у того немає й Іману; мурджiїти ж кажуть протилежне. Спростувати їх дуже легко - навіть не наводячи айяти, хадіси та іджма. Достатньо запитати з точки зору розуму: “чи вводите ви до Іману справи серця, як то: любов, ненависть, покладаня надій?”. Якщо їхня відповідь “ні”, то вийде, що людина, яка визнала істинність Ісламу, потім промовила шагаду, а потім зненавидила Посланника Аллага буде у них вірянином, але така думка - це вихід з Ісламу. Якщо-ж вони введуть до Іману справи серця, то справи серця (любов до Аллага, острах перед Ним, надія на Нього і так далі) автоматично викликають покірність і підпорядкування тіла, як казав Посланник Аллага: “Є в тілі орган, якщо він буде здоровим - буде здорове усе тіло, якщо ж він буде хворим - буде хворим усе тіло. І цей орган - серце” (Див. Муслім) .

Казав шейх-уль-іслам ібн-Таймійя:

• “І те, що мурджиїти вивели справи з Іману, свідчить про те, що вони вивели також і справи серця, а це абсолютно неправильно, оскільки той, хто повірив Посланникові, а потім зненавидів його, і почав ворогувати з ним серцем і тілом, то він, поза сумнівом, невірний. Якщо ж мурджиїти введуть справи серця до Іману, то вони також помиляються, унаслідок неможливості існування Іману в серці, без руху тіла” (див. Маджмууль-фатауа, 7-556)

І саляфи украй жорстко висловлювалися про них, навіть робили такфір ним за думку, що людина, яка жодного разу в житті не зробила саджда, не дотримувала посту, не сплачувала закят, і не здійснювала хадж маючи можливість, помре муслімом.
Казав імам аль-Хумейді: “Мене повідомили, що деякі люди кажуть: “Той, хто визнав обов’язковість соляту, закяту, посту, хаджу і потім не зробить нічого з цього, поки не помре, або молитиметься спиною до кибли, поки не помре - ця людина віруюча, поки не заперечуватиме обов’язковість навіть якщо усвідомлюватиме, що це шкодить його Іману, і визнаватиме обов’язковість цього і те, що потрібно спрямовуватися обличчям до кибли”. Я, аль-Хумейді, кажу: Це - очевидна невіра і протиріччя книзі Аллага і Його Посланнику і справам мусульман. Казав Всевишній Аллаг: “Адже їм наказано лише поклонятись Аллагові...” (Куран 98:5) Казав Ханбал: Я чув Абу Абдуллага (тобто імама Ахмада) який казав: “Хто так казав, то він невіруючий в Аллага, він відкинув наказ Аллага і те, з чим прийшов Посланник” (див. Шарх Усуль Аль Іттікад Аглюс-Сyнна уа аль-Джамaа Аль-Лялякаї, 5-140)
Тут варто зазначати, що сучасні мурджиїти, на відміну від колишніх мурджиїтів, кажуть: “Іман - це переконання, слово і справа”, проте додають: “Справа входить до Іману метафорично”, або: “Справа є умовою досконалості Іману”, або: “Справа - з прекрасних плодів Іману”, і тому подібне, проте їхня сутність залишилася: якщо повністю відійдуть справи, то Іман залишається. Саме такі слова проповідників лунають у лекціях “Залишення стовпів”, “Відповідь на звинувачення в ірджа” і тому подібне. Але, сучасні вчені Аглюс-Сyнна уа аль-Джамaа відповіли на ці хитрощі мурджиїтів. Казав шейх ібн Баз, спростовуючи тих, хто кажуть, що справи - це шарт камаль (умови для удосконалення Іману):

• “Ні, ні, ніяк не можуть бути [справи] умовою для удосконалення. Частина, частина Іману! Це слова мурджиїтів. Мурджиїти вважають Іманом слово і підтвердження.” (див. Маджалля аль-Мішката аль-Муджалляд сані джуз сані, 279-280)

Коли запитали в шейха Усайміна про тих, хто визначає Іман як “переконання серцем, вимовлення язиком і основу справ - справи серця”, то відповів шейх з гнівом:

• “Вдаюся до Аллага, це слова мурджиїтів, цей мазхаб давнішній.” (див. Танбіх аль-Іхван іля Хакикатіль Іман ва радд ааля мухаліфіна, стор. 69)

Коли запитали шейха Абдуль-Азіза Ар-Роджіхі (відомий алім Медіни, кращий учень шейха ібн База): “Є люди, які кажуть що Іман - слово, і справа, і переконання, але справа - це умова досконалості Іману... чи відповідають ці слова переконанням Аглюс-Сyнна уа аль-Джамaа?”, то відповів шейх:

• Такі слова не є думкою Аглюс-Сyнна, Аглюс-Сyнна кажуть: “Іман - це слово язиком і слово серцем, справи органами і справи серцем”. І справи - одна з чотирьох частин Іману, і не кажимо ми, що справи - це умова досконалості Іману або його наслідок; воістину ці слова - слова мурджиїтів, і не чули ми від Аглюс-Сyнна слів, що справи - це умова досконалості (див. Масаiль фi iман уаль куфр, 2)

Також казав шейх-уль-іслам ібн-Таймійя:

• “І воістину, мурджиїті не сперечаються про те, що Іман у серці закликає до слухняності, і що слухняність - з плодів Іману і його прекрасних наслідків. Але сперечаються про те, чи викликає Іман здійснення діянь беззастережно”(див. Фатауа, 7/50)

Казав шейх-уль-іслам ібн-Таймійя у суперечці з джахмітами:

• “Якщо ви погоджуєтесь, що справи - це те, що абсолютно випливає з Іману у серці, і якщо вони пішли, то в серці не залишиться Іману; а це те, що і вимагається. Після цього неважливо, як називати ці справи - частиною Іману або його плодом, це словесне протиріччя.” (див. Маджмууль-фатауа, 7/203) Проте, саме з цим сучасні мурджиїти не згодні, тому це протиріччя не буде словесним.

Шейха Саліха аль-Фаузана запитали: “Є люди, які кажуть, що той хто повністю залишає справи тіла не стає невірним і що це є другою думкою саляфів, яка не заслуговує на осуд і звинувачення у нововведенні (бид'а). Чи правильні ці слова?” Відповів шейх Саліх аль-Фаузан (діючий член Палати великих вчених Саудівської Аравії і діючий член Постійного Комітету з наукових досліджень і фатв):

• “Це - брехун; той хто каже ці слова є брехуном, що зводить брехню на саляфів. Не казали саляфи, що той, хто залишає справи тіла і нічого не робить, є віруючим. Невже той, хто залишить справи без виправдання, не молитиметься, не поститиме і не буде нічого робити - віруючий? Той хто каже подібне - брехун. Що стосується того, хто залишив справи унаслідок шариатского виправдання, в кого не було можливості зробити справ, хто правдиво вимовив два свідоцтва, помер або ж був відразу вбитий, то відносно цього немає сумніву, що він є віруючим, тому що в нього не було можливості здійснення справ, він не залишив їх унаслідок їх уникнення. Стосовно ж того, в кого є можливість здійснювати справи, і він їх залишає, не виконує молитов, не тримає піст, не виплачує закят, не сторониться забороненого, не сторониться мерзенностей, то цей не є віруючим, і ніхто не каже, що він є віруючим, окрім мурджиїтів.” (закінчення касети шарх Аль-Акида аль-хамавія від 22/2/1426)

Тепер, зрозумівши помилковість основи, що викладалася мурджиїтами (мовляв Іман може залишатися за відсутності обов’язкових справ), перейдемо до другої їхньої основи, яка ще гірше за першу, а це речі, що виводять з Іману і роблять людину кафіром.

3. ВИДИ НЕВІР’Я У МУРДЖИЇТІВ І ПОРОЧНІСТЬ ЦИХ ІДЕЙ

Очевидно, що сучасні мурджиїти не вводять справи до Іману, з цього виходить те, що справи самі по собі з Іману не виводять. І ці люди відверто проголошують це у своїх роботах і лекціях. Відповідно до їх слів, куфром (невір’ям), що виводить людину з Ісламу, є тільки невіра серця. Проте, в Курані та Сунні прийшло багато доказів на те, що людина стає кафіром зробивши певну дію, наприклад: “Невже над Його айятами, Посланником ви знущалися?! Не вибачайтеся! Ви стали невірними після того, як увірували” (Куран 9:66) або “...хто-ж не править згiдно з тим, що ниспослав Аллаг, є невіруючими.” (Куран 5:44), і т. д. з текстів Курану та Сунни.
Проте, вони кажуть: усі ці дії самі по собі не є невірою, а будуть невірою, тільки якщо супроводжуватимуться невірою серця. З цих тверджень беруть початок їхні порочні висновки. Наприклад, вони кажуть, що паплюжити Посланника Аллага - саме по собі не є невірою, проте може вказувати на те, що в серці сталася невіра, а може і не вказувати, тобто у них той, хто паплюжить Аллага і Його Посланника може усередині залишатися віруючим, оскільки паплюжити - це дія, а дія не виводить у них з Іману. І відповіли на такі твердження вчені Аглюс-сунна.
Казав шейх-уль-іслам ібн-Таймійя:

• “Той, хто казав слово невіри без потреби, навмисне, знаючи, що це слово невіри, стає невірним зовні і внутрішньо і не можна говорити, що усередині він може бути віруючим. І хто так каже, той вийшов з Ісламу” (див. Сарим аль-Маслюль, 438)

Казав шейх, відомий факіг III століття, ібн Хазм Аз-Захірі:

• “Cтосовно того, хто паплюжить Аллага, то немає на землі жодного мусульманина, який би суперечив тому, що це - куфр сам по собі, окрім джахмітів і ашарітів, і це дві групи, з якими не рахуються. Вони кажуть, що паплюжити Аллага - вказує на можливість куфру, але не є куфром саме по собі, і деякі з них казали, що це доказ того, що він переконаний в куфрі, а не те що він є невірним саме унаслідок того, що
  він паплюжить Аллага. І їхня основа в цьому - мерзотна ідея, що виходить з іджма мусульман, а саме: “Іман - це тільки віра серцем, навіть якщо людина виявила куфр і поклоніння ідолам без примусу, і не у формі передачі, проте добровільно вибираючи в цьому Іслам” (тобто він може залишатись віруючим, не бажаючим стати невірним). Кажу я, Абу Мухаммад ібн Хазм: “Це - невіра, оскільки це суперечить іджма умми, мудрості Аллага і Його Посланника і всіх сподвижників і тих, хто був після них.” (див. Мухтасар аль-ісаль, Мульхак біль-Мухалля, 430/12)

Казав шейх ібн Хазм про того, хто казав куфр не з примусу і не у формі передачі:

• “...іджма умми на тому, що його хукм - хукм кафіра, і це згідно рішення Посланника Аллага і текстам Курана, про те що той хто казав слова куфра, то воістину, він кафір.” (див. Фасль, 3-245)

Казав Ісхак iбн Рухавейхi, відомий алiм-саляф:

• “Іджма улямаа на тому, що той, хто паплюжить Аллага, Його Посланника, або засуджує щось з ниспосланого Аллагом, або вбиває когось з пророків, то він є кафiр, навіть якщо разом з цим він визнає (серцем) послане Аллагом.” (див. Тамхiд, 4-226)

Казав шейх Сулейман ібн Абдуль-Ваггаб:

• “Погодились вчені на тому, що хто казав куфр жартома, той воістину кафір. А як же той, хто показує куфр з остраху або бажаючи дунья?!” (див. Ад-Даляіль, 30)

Казав імам Аш-Шафії, коли в нього запитали про того, хто жартував над айятом Курана:

• “Він - кафір”(див. Сарім аль-Маслюль, 3-956)

Казав шейх Мухаммад бін Ібрахім:

• “І згадка про це стосовно іджма від саляф в тому, що виходить такий з релігії, навіть якщо з ним будуть дві шахади, з причини одного переконання, або одного слова, або однієї справи. Вистачить в цьому згоди саляфів, у якій немає розбіжності” (див. Шарх Кашфу Шубухат, 102).

Казав шейх-уль-іслам ібн-Таймійя: “Звідси бачимо помилку у словах Джахма ібн Сафвана і тих, хто пішов за ним, оскільки вони вирішили, що Іман - це просто переконання серця і знання (про існування Аллага, правдивість Посланника Аллага і т. д.). І вони не вводили справи серця до Іману. Вони вирішили, що людина може бути віруючей, з повним Іманом у серці, і разом з цим ображати та паплюжити Аллага і його Посланника, ворогувати з ними, ворогувати з наближеними і догоджати ворогам Аллага, вбивати пророків і руйнувати мечеті, зневажати Куран, бути украй щедрим по відношенню до кафірів і украй зневажати віруючих. Вони кажуть, що усе це є неслухнянством до Аллага, але у той же час не виводить людину з Іману, і він може робити це, залишаючись віруючим перед Аллагом.
Також вони кажуть: “Усе ж, у цьому житті ми поводимось з ними як з кафірами, тому що ці слова і справи - ознака невіри, для того, щоб судити про його невіру, як судиться за свідченням свідків у суді або за визнанням”. І коли наводиш їм докази з Курана, Сунни і іджма на те, що людина, що здійснює ці дії є справжнім кафіром (тобто назовні та усередині) за що карається у наступному житті (тобто якщо не покається), то вони кажуть, що ці докази вказують на те, що у нього не залишилося тасдика (переконань) в серці і не залишилося знання.
Отже, куфр, за їх переконанням, тільки одна річ “Незнання”. Відповідно Іман - тільки одна річ: “Знання”. Або ж невіра - “Невіра серця”, а Іман - “його переконання”. Таким чином вони суперечать самі собі: чи є “Переконання серця - Знанням”, чи це різні речі? І це переконання (хоча воно і є гіршим, що було сказано стосовно Іману) прийняли багато хто з прибічників мурджиїтів. І саляфи - такі як Уакій ібн Джарах, Ахмад ібн Ханбаль, Абу Убейда та інші - робили такфір тим, хто каже подібні слова” (див. Маджмууль-фатауа, 7/189-192).
Казав шейх-уль-іслам ібн-Таймійя: “І тому, ми кажемо: Воістину паплюження Аллага або паплюження Його Посланника є невірою назовні і внутрішньо. Все одно, чи той хто паплюжить переконаний у тому, що це заборонено, або вважає це дозволеним, або у цю мить він був відвернутий від свого переконання. І це мазгаб факігів і усіх Аглюс-Сyнна уа аль-Джамaа, які кажуть що Іман - це слово і справа" (див. Сарім аль-Маслюль, 429).
Казав шейх-уль-іслам: “Ці люди, що кажуть слова Джахма і ас-Саліхі, явно проголосили, що паплюження Аллага і Його Посланника, вимовлення слів трійці і будь-якого слова куфру - усе це не є невірою усередині, проте це зовнішня вказівка на куфр, і разом з цим, можливо, що той, хто паплюжить Аллага буде серед тих, хто знає Аллага, єдинобожником, віруючим в Нього” (див. Маджмууль-фатауа, 7/557)
4. ВИСНОВКИ
Отже, ми ясно зрозуміли дві основи мурджиїтів:

• 1. Вони не вводять справи до Іману, тобто вважають,
  що людина може залишатися віруючей, якщо вона абсолютно залишила усі 4 стовпи Ісламу та інші уаджиби.

• 2. Унаслідок цього вони заявили, що є лише один куфр, що виводить з Ісламу - це невіра серця, і яку б справу людина не робила, це не виводить з Ісламу саме по собі, і людина може добровільно здійснювати куфр, усвідомлюючи про те, що це куфр, проте усередині залишатися віруючей. І саме цим пояснюються їхні постійні заклики: “А звідки вам відомо, що у неї в серці”? - адже справи у них не виводять з Ісламу без невіри серця.

І саме на цьому ґрунтуютьcя усі інші їхні помилки. Оскільки саме унаслідок цих переконань вони затягують до Ісламу явних кафірів, то решта їхнього віропереконання руйнується подiбно до карткової хатки. Вони вважають мусульманами тих тагутів, що ворогують з Аллагом і Його Посланником; ба, навіть тих, хто сам себе не асоціює з Ісламом вони зобов’язали вважати правителями мусульман, і відповідно тих, хто б’ється з такими правителями - вони вважають хауаріджами. І складається нинішня картина - особи, які не правлять за законами Аллага, б’ються з ісламським закликом, товаришують з невірними і б’ються на їх боці проти мусульман, залишивши молитву і усі інші стовпи Ісламу, поширюють розпусту і порочність, будують церкви і синагоги, сіють бід’а і ширк, залишають усі справи Ісламу і здійснюють майже усі гріхи і мерзенності - в той самий час, згідно їх акиди, вони є вірянами “десь у серці”, і навіть - легітимними ісламськими правителями.
Як казав шейх-уль-іслам ібн-Таймійя, на спростування єретиків-джахмітів (крайніх мурджиїтів):

• “Якщо припустити, що деякі люди прийшли би до Посланника Аллага і мовили: “Ми віримо серцями у те, з чим ти прийшов, без жодного сумніву в цьому! Ми також своїми вустами вимовлятимемо шахаду. Але ми не підкорятимемося тобі ні в чому з того, що ти забороняєш і дозволяєш. Ми не здійснюватимемо молитву, не поститимемо, не здійснюватимемо хадж, не будемо правдиві в розмові, не повертатимемо аманат, не дотримуватимемо договори, не скріплюватимемо родинні зв’язки, ми не здійснюватимемо нічого з добра, яке ти наказав. Також ми питимемо вино, матимемо статеві стосунки з близькими родичами (на яких заборонено одружуватися) явним перелюбством, ми вбиватимемо усіх, кого зможемо з числа твоїх сподвижників і твоєї общини, ми заберемо їх майно! Більше того, ми вб’ємо тебе самого, і битимемося проти тебе у лавах твоїх ворогів”! Чи може розумна людина подумати, що Посланник Аллага (SAWS) відповів би йому: “Ви віруячі ни повним Іманом, ви гідні мого заступництва у Судний день, і тому є надія на те, що жоден з вас не зайде у вогонь"?! Адже будь-якому мусульманинові зрозуміло, що його (SAWS) відповідь їм буде: “Ви найгірші з невірних!” і відрубає їм голови, якщо вони не розкаяться і не відмовляться від цього”. (див. Маджмууль-фатауа, 7/287)

Ось тут перед вами з’являється релігія мурджиїзму, про яку казав імам старовини! Усе це - методологія джахмітів-мурджиїтів! Як казав шейх-уль-іслам ібн-Таймійя про них:

• “Дорога мурджиїтів і подібних до них - це дотримання шляху абсолютного підпорядкування правителям, навіть якщо вони не будуть праведними”(див. Маджмууль-фатауа, 28/507)

Дуже точне для нашого часу визначення мурджиїзму навів Імам ібн Касір у “Бідайя уа ніхайя”, т. 10, стор. 267, від ібн Асакіра, в життєписі Ан-Надра ібн Шаміля, де написав про ірджа наступне: “Віра, пристосована до королів з метою досягнення мирського, заподіює ваду релігії”. Адже це було сказано про відношення мурджиїтів до нечестивих ісламських правителів, які, проте, були легітимними імамами, але мурджиїти наших днів пішли ще далі зі своїми закликами підкорятися правителям-кафірам, що ворогують з релігією. Недаремно казав славетний вчений-табіїн Саід ібн Джубейр: “Мурджиїти - ягуди цей кібли”. (див. Сунна, 723). І саляфи побоювалися фітни ірджа більше, ніж фітни харіджитів, які були названі Посланником (SAWS) псами Пекла. Казав вiдомий табіїн Ібрагім Ан-Нахаї: “Ми боїмося фітни мурджиїтів для цієї Умми більше, ніж хауаріджів” (див. Сунна, 617)
Казав Посланник Аллага (SAWS): “Дві категорії людей з моєї умми не будуть допущені до водойми і не увійдуть до Раю: кадаріти і мурджиїти.” (див. ат-Табарані, аль-Аусат, 4204).В іншій ріуайї з однаковим існадом від Анаса йдеться про те, що Посланнник Аллага (SAWS) казав: “Кадаріти і мурджиїти - вогнепоклонники цієї умми, коли вони хворіють - не відвідуйте їх, і коли вони помирають - не будьте присутні на їхніх похованнях” (ат-Табарані, аль-Аусат, 4205).
Казав шейх аль-Албаній після розбору цих хадісів в ас-Сахіха: “І після того, як існад цього хадісу від Анаса був перевірений стає очевидним, що його існад є сильним” (ас-Сахиха, 2748).
Просимо в Аллага, субханагу уа тааля, позбавити ісламську умму від переконань мурджиїтів, захистити наших неосвічених братів від цього, і наставити на прямий шлях тих, кого обдурив шайтан, хай він буде проклятий!
І закінчилися наші слова, просимо вибачення в Аллага, усе добре що тут є - це від Аллага, а усе погане - від нас і від шайтана, і на закінчення - хвала Аллагу, Господові Світів!
Під час підготування цього тексту ми брали до уваги роботу Абу Алi Аль-Мiсрi “Базовi засади мурджиїтiв”.