*****

[tsvitka]

Прозоро і дико пульсує в очах
Надломлений спогад.
Засмоктує тихо в журби позича
Повітря густого.
Викресує пам'ять, як блики вогню,
Зникає незримо...
Закутаний в правду, неначе в броню,
Стоїш між чужими.
Розбещений світ розгубив сорочки -
Голісінький-голий...
Простягує руки, хапає стрічки
Із жертви Додолі.
Метається, рветься, здригається тінь
Від світу у небі.
Так тягнеться, прагне піднятись з колін
Для вічної треби...
Розбещений світ розгубив, все, що міг -
Порожній-порожній...
Лиш листям зеленим торкається ніг
трава-подорожник.