як поляк-дипломат українця-дипломата підколов
Вчора вийшла смішна і дивакувата ситуація на мовну тематику під час міжнародного заходу. Приїхав в Київ колишній міністр МЗС Польщі, в універі Шевченка була презентація його книги за участю відомого польського журналіста, а також посла Польщі в Україні. Був один гість з Литви, тамтешній депутат. Решту - учасники з України.
Представник українського МЗС свою тривалу промову робив російською мовою, ніби нічого дивного, напевно, щоб всі розуміли (синхроного перекладу не було), хоча англійську високі гості з Заходу, звісно, теж розуміють. Але не будемо ідеалізувати ситуацію з мовною свідомістю в Україні..
І тут слово бере польський посол і каже щось типу того, що він згідно з регламентом виступатиме українською і починає свою доповідь. І поляка взагалі не обходило, чи хтось тут раптом не розуміє укранську, в т.ч. і його високоставлений земляк (але будучи міністром МЗС Польщі і відстоюючи українське питання, той напевно її розумів). Бо поляк усвідомлює, що презентація відбувається на території України, насамперед для українського читача, і на цей факт треба зважати і його поважати, хоча сам захід організовув саме Польський інститут.
До речі, потім запитувала в литовського парламентаря, чи розуміє він українську, сказав, що так, але не говорить нею.
Це все я написала не для засудження чиновника з МЗС і підняття чергової мовної істерії, бо дратують словесні срачі про очевидні речі.. Просто це один з яскравих прикладів щодо значення мовного питання у цивілізованих країнах та поваги в них до державної мови, а також присутності національної гордості. До аналолічного сприйняття питання мови нам ще далеко, воно часто обмежується думкою "А какая разница. Главное, чтоб человек был хороший"
Представник українського МЗС свою тривалу промову робив російською мовою, ніби нічого дивного, напевно, щоб всі розуміли (синхроного перекладу не було), хоча англійську високі гості з Заходу, звісно, теж розуміють. Але не будемо ідеалізувати ситуацію з мовною свідомістю в Україні..
І тут слово бере польський посол і каже щось типу того, що він згідно з регламентом виступатиме українською і починає свою доповідь. І поляка взагалі не обходило, чи хтось тут раптом не розуміє укранську, в т.ч. і його високоставлений земляк (але будучи міністром МЗС Польщі і відстоюючи українське питання, той напевно її розумів). Бо поляк усвідомлює, що презентація відбувається на території України, насамперед для українського читача, і на цей факт треба зважати і його поважати, хоча сам захід організовув саме Польський інститут.
До речі, потім запитувала в литовського парламентаря, чи розуміє він українську, сказав, що так, але не говорить нею.
Це все я написала не для засудження чиновника з МЗС і підняття чергової мовної істерії, бо дратують словесні срачі про очевидні речі.. Просто це один з яскравих прикладів щодо значення мовного питання у цивілізованих країнах та поваги в них до державної мови, а також присутності національної гордості. До аналолічного сприйняття питання мови нам ще далеко, воно часто обмежується думкою "А какая разница. Главное, чтоб человек был хороший"