дитячий пост про дорослі речі або майже новорічне привітання
Ми дорослими далі хочемо залишатися дітьми. Хочемо вірити в якесь чудо, яке раптом впаде нам на голову, тільки тому , що з ТБ нам передноворічним анонсами обіцяють "казку" в записі, з вітрин мерехкотять гірлянди, а телефон кишить копіпейстами у вигляді смс з вітаннями. Штучність створененої атмосфери свята чомусь нас не дивує. Але дивує, чому НР на носі, а казкового настрою нема і чудо не стається, тобто чому нам ця штучність не дає спражність почуттів.
А тільки тому, шо в дитинстві ми навіть в штучну бороду Діда мороза вірили, а зараз ніби порозумнішали, знаєм, що маскарад це все, але віримо в ще смішніші речі - що настрій і казка з'явитбься тільки тому, що дата зумовлює.
А потім звинувачуємо несправедливий світ і карму, що чомусь немає казки з вами не сталося і НР пройшов якось буденно.
Ми віримо, що якщо загадати бажання в НР і якщо скласти наполеонівські плани напередодні НР, то вони обовязково збудуться. Тобто раптом ми станемо іншими і відповідальнішими до своїх запланованих справ і світ довкола поміняється і т.д. і раптом все, що не змогли зробити до тепер, втілими оперативно у життя. А потім за рік, напередодні НР сумувати за тим, що не вдалося і знову звинувачувати несправделивий світ і карму.
І замість ПС: Два роки тому за кілька годин до НР я сиділа на лавці біля моря у великому місті далеко від України і думала - дивно, чому я зробила ніби усе (поїхала в цікаву далеку подорож ), щоб вічдути новорічну казку, а її все нема і нема. І настрою теж. Хотілося лиш спати, бо так спішила опинитися в казці, що довелося півночі перед тим провести в аропорті. Не добре, - подумала я. - Пора змиритися з тим, що казка на замовлення таки не приходить. Але треба загадати бажання, точніше себе в цьому переконати, щоб все таки наступний рік був більш казковим, ніж минулий і менш наповнений проблемами. Запивши бажання і наміри "бокалом" смачного заморського шампанського, посміхнулась і почала чекати чуда, бо відчувала, що воно вже не за горами, бо я так вирішила.
"Чудо" не забарилось. За дві години після цього рішення стати мега-щасливою і святої віри, що все у мене піде як по маслу, у мене вкрали наплічник - з всіма грошима, нет-буком і паспортом. Я навіть не думала з цього приводу плакати. Мені постійно хотілося істерично сміятися. Від всіх своїх планів, наївності і віри у казку, яка у НР так і не прийшла:)
А тільки тому, шо в дитинстві ми навіть в штучну бороду Діда мороза вірили, а зараз ніби порозумнішали, знаєм, що маскарад це все, але віримо в ще смішніші речі - що настрій і казка з'явитбься тільки тому, що дата зумовлює.
А потім звинувачуємо несправедливий світ і карму, що чомусь немає казки з вами не сталося і НР пройшов якось буденно.
Ми віримо, що якщо загадати бажання в НР і якщо скласти наполеонівські плани напередодні НР, то вони обовязково збудуться. Тобто раптом ми станемо іншими і відповідальнішими до своїх запланованих справ і світ довкола поміняється і т.д. і раптом все, що не змогли зробити до тепер, втілими оперативно у життя. А потім за рік, напередодні НР сумувати за тим, що не вдалося і знову звинувачувати несправделивий світ і карму.
І замість ПС: Два роки тому за кілька годин до НР я сиділа на лавці біля моря у великому місті далеко від України і думала - дивно, чому я зробила ніби усе (поїхала в цікаву далеку подорож ), щоб вічдути новорічну казку, а її все нема і нема. І настрою теж. Хотілося лиш спати, бо так спішила опинитися в казці, що довелося півночі перед тим провести в аропорті. Не добре, - подумала я. - Пора змиритися з тим, що казка на замовлення таки не приходить. Але треба загадати бажання, точніше себе в цьому переконати, щоб все таки наступний рік був більш казковим, ніж минулий і менш наповнений проблемами. Запивши бажання і наміри "бокалом" смачного заморського шампанського, посміхнулась і почала чекати чуда, бо відчувала, що воно вже не за горами, бо я так вирішила.
"Чудо" не забарилось. За дві години після цього рішення стати мега-щасливою і святої віри, що все у мене піде як по маслу, у мене вкрали наплічник - з всіма грошима, нет-буком і паспортом. Я навіть не думала з цього приводу плакати. Мені постійно хотілося істерично сміятися. Від всіх своїх планів, наївності і віри у казку, яка у НР так і не прийшла:)