Фото з Херсону
Фото Ірини Шувалової
Херсон справив неочікуване враження. Я була майже певна, що мені не сподобається, а він виявився дивовижним котомістом. Щира південна провінція із запилюженими вулицями з маленькими будиночками, дерева із дивним кулястим та стручковим насінням і всюди коти, коти, які точно знають, куди їм треба. Там спокійно і малолюдно. Там тепло, сонячно і є Дніпро. Ми жили біля самісінького річкового порту. Щоб дістатися у готель треба було часом чекати, як повільно проїде довжелезний поїзд, бо спускатися у підземний перехід було дуже лячно. Вагони сунулися поволі, навіть не сильно розмазувалися на знімках. З вікна готелю (щоправда, не з нашого) можна було визирати на судна з кумедними назвами, як-от "Гімалаї" чи "Герой Стариков".
Власне, фестиваль «Ан Т-Р-Акт» добрий вже тим, що дав нам змогу потрапити в це місто.
Сам фестиваль, звісно, слабенький, але я багато від нього й не чекала. Він належить до числа тих фестивалів, де збираються поети, навіть досить багато поетів із доволі віддалених міст, але практично нема слухачів та журналістів. Таке собі читання "для своїх", у якому будь-які нагородження виглядають смішними. Я була здивована форматом "майстер класів", які, власне, нічому не вчили, а лише проводили попероедній відбір учасників для заключного концерту. Туди сходилися усі докупи: і доволі відомі молоді письменники, і підлітки, і пенсіонери зі Спілки письменників, і не занесені до жодних списків місцеві графомани. Російські та українські поети були розділені по різних класах і було відчуття певної закинутості в резервацію. Ніби ми не розуміємо мов одне одного. Втім, може й дійсно не до кінця розуміємо, може, для читання поезії підходить виключно перша (рідна) мова. Стоячи перед таким залом здається, що важливим для тамтешніх слухачів є зовсім не ті постаті, вони сприймають інші символи та метафори. По ночах під гітару співаються інші пісні і якось дивно від того, бо ми ж наче одна країна.