"Потяг до Яремча"
"Потяг до Яремча" був, вочевидь, сильний, бо люди їхали, не зважаючи на страхи перед збільшеною у сотні разів загрозою повені, а ще потяг був швидким, бо всі події вклалися ув одну добу. Організовано усе було незле. Мусимо скласти подяку Райффайзенбанку Аваль, бо тут навіть поетам платили гонорари (кажуть по 700 грн.), що вже неабияк тішить. Відповідно письменників/поетів не було (на щастя) багато і себе показати, а не лише зиркаючи на годинника, продекламувати швиденько кілька віршів, встигав кожен. Ну, й імена виступаючих були здебільшого вже відомі, щоправда, змішування вікових категорій і разом з ним ступенів відомості, трохи різало очі і вуха. Мені трохи незвично чути поруч такі імена як Прохасько й Белей або Андрухович і, як було оголошено на фестивалі, його гіпотетично позашлюбний син Любка, однак народу начебто подобалось. Людей було багацько, і приїжджих, і місцевих, включно з черницями, дівами на шпильках і працівницями укрзалізниці.
Дощу було зовсім трохи. Вдень, коли ще можна було сховатися на літературних читаннях. В мене просто розколювалась голова, і я лікувала її пивом, яке звісно ж розлила. Потім іще хтось розлив, словом, ми лежали з Лесем Белеєм мало не в калюжі в залі поблизу сцени, і багато разів чуті вірші Любки та Андруховича видавалися на диво красивими. Щоправда, виступ видався мені наскрізь зеротизованим. Андрухович віднайшов свій текст, писаний замолоду, у віці, якого за його словами ще не сягнув Любка. Словом, патріархові поруч із молодими поетами, певно, захтілося другої (чи енної) молодості.
Музики було багато. Ми стомлено чекали на Півнів і боялися десь заснути, але не мали де і це, з одного боку, тішило, з іншого, але що там той інший бік...
Ми мали змогу почути й побачити все, геть усю програму, включно з фільмами Саніна, про Саніна, а також сюжетом про український шоу-бізнес: від його народження і по сей день. Нам роздавали надію, змерзлим, скулених вночі під спальниками на розстелених на болоті й вологій траві карематах, надію на те, що люди своєю творчістю зароблятимуть гроші, що матимуть змогу писати, читати, співати своєю мовою і від цього у фінансовому плані не програють.
Ну, і ми не програли, принаймні тієї ночі, тобто не заснули, досиділи до нашого потягу о 4:18. І "потяг потяг" нас додому і потяг не згас.
http://if-ro.livejournal.com/152475.html?#cutid1 - візуальне Яремче. дощ і голі хлопці.
Дощу було зовсім трохи. Вдень, коли ще можна було сховатися на літературних читаннях. В мене просто розколювалась голова, і я лікувала її пивом, яке звісно ж розлила. Потім іще хтось розлив, словом, ми лежали з Лесем Белеєм мало не в калюжі в залі поблизу сцени, і багато разів чуті вірші Любки та Андруховича видавалися на диво красивими. Щоправда, виступ видався мені наскрізь зеротизованим. Андрухович віднайшов свій текст, писаний замолоду, у віці, якого за його словами ще не сягнув Любка. Словом, патріархові поруч із молодими поетами, певно, захтілося другої (чи енної) молодості.
Музики було багато. Ми стомлено чекали на Півнів і боялися десь заснути, але не мали де і це, з одного боку, тішило, з іншого, але що там той інший бік...
Ми мали змогу почути й побачити все, геть усю програму, включно з фільмами Саніна, про Саніна, а також сюжетом про український шоу-бізнес: від його народження і по сей день. Нам роздавали надію, змерзлим, скулених вночі під спальниками на розстелених на болоті й вологій траві карематах, надію на те, що люди своєю творчістю зароблятимуть гроші, що матимуть змогу писати, читати, співати своєю мовою і від цього у фінансовому плані не програють.
Ну, і ми не програли, принаймні тієї ночі, тобто не заснули, досиділи до нашого потягу о 4:18. І "потяг потяг" нас додому і потяг не згас.
http://if-ro.livejournal.com/152475.html?#cutid1 - візуальне Яремче. дощ і голі хлопці.