Сусіди
Вирішила подовикладати свої старі оповідання. Це одне із моїх перших, в мене тоді ще навіть не було жж. Буду вдячна за якісь комменти і враження...
Був звичайний вечір п’ятниці. Як воно зазвичай і буває. Я почав нажиратися десь починаючи з години четвертої. Отже, прийшов я близько десятої і був зовсім не проти вирубитись і заснути. Тим більше, що інакших альтернатив в мене і так не було. Але я намагався над тим не задумуватись і не парити мізки. Завалюючись спати, я крізь сон чув якісь звуки за стіною.
Через деякий час я зрозумів, що заснути я не можу! Не дивлячись на мій солідний багаж випитого (чверть літрової пляшки текіли, два темних, три світлих, перепрошую на слові пів літри банальної водкі (саме через і), і фінальним штрихом було щось незрозуміло-огидне кислотно голубого кольору ). Не подумайте, що я алкоголік, просто треба ж якось радіти життю - п’ятниця, вечір, все таки… Але виходить, що хтось таки розважався навіть краще ніж я. І хто б міг подумати на мого тихого сусіду? Найцікавіше, що це зовсім не те, що ви подумали. Я не чув жодних стогонів, охів, відчайдушних криків оргазму і тому подібне. Було чути, що сусід справді розважається! І то веселою гучною компанією! Голосно грала музика, було чути сміх, розмови, якісь вигуки. І ще хтось плескав в долоні. Може в нього день народження? Я був п'яним, внаслідок чого добрим і тому порадів за сусіда і подумав, що добре, що хтось ще вміє круто відриватись. Далі я заснув.
Години за три я прокинувся в далеко не такому ж блаженному стані.
В мене був неможливо жахливий бодун. З розряду таких, що ти думаєш ніколи не стануться з тобою. Уявіть мій шок, коли я усвідомив, що за стіною далі не стихає феєричне свято. Це було нечесно. Просто підло. В мене розколюється голова, я смутно згадую, що взагалі вчора робив і п`ю мінералку, як останній кретин. А вони? А вони далі бадьорі і веселі і святкують далі ніби нічого не сталося. Мені стало сумно. Я відчув себе справжнім невдахою, який марнує вечори п'ятниці на дешевий і не дуже алкоголь, засинає сам в дризг п'яний в шкарпетках і шкарах і ніколи-ніколи по-справжньому не був щасливий… Не смійтесь, це і справді трагічно: коли ти бачиш поряд, буквально за стіною, щось чого ти завжди прагнув, але боявся зізнатись. Я не вмів танцювати. Коли ми збирались з друзями, то танцювати чомусь нікому не спадало на думку. Навіть коли були дівчата. Ми про щось сперечались, пили шмурдяк різної міцності і якості, траплялось навіть слухали музику, фліртували з тими ж дівчатами, які звідкілясь брались і невідомо куди дівались потім. Часом ми виходили на вулицю і пробивала колеса машинам, або розбивали лобове шкло. Далі ми швидко тікали, ледве не сцяючи від страху і усвідомлення своєї крутості, під урочисті звуки сигналізації. Але навіть тоді ніхто з нас не плескав в долоні… Хм… І жодна дівчина, яку я плескав по сідницях, чомусь не плескала від цього в долоні. І безперечно не танцювала.
Коли я допив мінералку, був вже майже ранок, тому я вирішив, що далі спати немає сенсу і вийшов з дому. Спочатку, я вирішив піти в бар, але потім згадав своїх життєрадісних сусідів і мене взяла злість. Думають, що я не вмію діставати задоволення від життя, окрім як тинятись по барах? А от вам! Я пішов гуляти в парк. В звичайний міський парк, я сів на лавку і дістав книжку, яку давно збирався прочитати, але… Ну як завжди. Не будем про це. Десь за пів години до мене підсіла симпатична кобіта. Вона читала конспект, тож я нахилився через її плече і побачив, що це здається філософія. Ще хвилин десять я читав разом з нею її конспект. Потім невимушено завів розмову, поставши у її очах спеціалістом у галузі філософії. Ще години дві ми сперечались про те, чи існував насправді Сократ, далі перейшли на Платона, потім збились з греків і заговорили про Сковороду і його внесок в розвиток… бла, бла, бла. Ну, одним словом, ви все зрозуміли. Не питайте з яких глибин підсвідомості я все це витягнув і чого мені це коштувало. Але коли я дивився на її груди під обтягуючим спортивним топіком, то напевно міг би згадати і щось про векторно-тензорний аналіз. Врешті вона пішла на екзамен, і була приємно (маю надію) здивована (?). коли побачила мене за дві години під входом в універ. Без квітів, але з трьохлітровою пачкою виноградного соку (вона обмовилась що любить). Все було супер! Серйозно!
Коли ми лежали вже в ліжку втомлені і задоволені, я раптом прислухався і заціпенів. Мене взяв майже розпач: другий день поспіль! Без перерви! Без сну! Ну це ж неможливо! І це знову ж таки не те про що ви подумали і не те чим займались ми з Катрею. За стінкою чітко було чути, як жінка голосно співає під гітарний аккомпонемент. Це було гарно, гостям очевидно подобалось теж, оскільки вони їй підспівували і весело щось кричали. Мені здавалось, що усі ті люди дуже люблять і цінують одне-одного. І їм справді класно в їхній великій, а може не дуже, компанії. Можливо вони не так часто бачаться, але це не грає ролі… Вони справжні друзі, які не кинуть одне-одногов біді! І не розважаються спускаючи колеса машинам! І здається не п`ють, або майже не п`ють, інакше вже би позасинали. Це мене шокувало найбільше - виявляється можна суперово відтягуватись і без цього! Вони… Я подивився на дівчину, що лежала поруч. Мені раптом стало цікаво, чи вміє вона співати або танцювати. Виявилось, що не дуже. Я не знав тішить мене це чи ні. Раптом вона здалась мені нудною: з своїми претензіями на інтеллектуальність і невмілими стогонами в ліжку. Дивно, ще годину тому мені здавалось, що я в неї закоханий. Потім вона спитала до чого було те питання. Я не відповів. Вона образилась. Я не зреагував. Вона пішла. Я зрадів.
Жінка за стіною вже не співала, її змінив чоловік з чудовим, трохи хрипкуватим голосом. Я не міг визначити мови на якій він співав. Зкидалось на італійську. В мене майнула божевільна ідея постукати до них в двері і попросити скажімо цукру. Мені відчинять двері, а тоді вже нічого не буде мати значення. Я стану природньою частиною компанії і буду… А що я власне буду робити? Я не встиг про це подумати, але ноги вже винесли мене прямо до дверей сусіда. Я натиснув на дзвоник. Мені не відчинили, хоча квартира і далі видавала усі ознаки життя і буйних веселощів. Я натиснув ще раз. Відповіді знову не було і ніхто не зустрів мене на порозі з вигуками «Подивіться, хто до нас завітав!». Тоді я опустив голову і повільно пішов назад. Не сталося як гадалося. Мене насправді ніхто не хотів там бачити… Далі я повернувся додому і тихо приречено заснув, вже звикнувши до відгомону чужого нереального життя за стіною.
Зранку у мене був радикальний настрій. Я вирішив боротись. Мене з`їдала просто чорнюща заздрість і з цим треба було щось робити. Я встав, почистив зуби, зготував собі щось схоже на грецький салат, потім зробив ранкову пробіжку. Я нічого не пив цілісінький день і майже весь минулий. Я думав був покликати друзів до себе, але вчасно зрозумів, що це буде лише жалюгідна пародія. Я спробував далі читати книжку. Потім подзвонила Катря. Вона сказала, що це все нічого не означає і ні до чого її не зобов`язує. Дивно, але вона не додала, що ми можем лишитись друзями. Коли я відповів добре, вона розплакалась і кинула трубку. Читати я вже не міг. Я був на межі зриву. За стіною сусіди здається сіли за стіл. Вони сміялись, проголошували тости і знову співали. Я їх ненавидів!
О другій ночі я не витримав і пішов та позвонив у двері знов. Це не допомоголо. Тоді, я повернувся додому, і майже не тямлячи себе зі злісті, позвонив в міліцію і назвав адресу.
Вони приїхали за пів години. Ніхто не відкривав далі, тож вони зламали двері. Мій мертвий сусід лежав на дивані. Передсмертна записка додавалась. Відеомагнітофон і далі крутив ту саму касету з фільмом про циган. Таких же веселих, життєрадісних і співаючих. Експертиза визначила, що він застрелився у п`ятницю ввечері.
Напевно, варто було колись запросити його на каву чи, принаймні, позичити склянку цукру?
Був звичайний вечір п’ятниці. Як воно зазвичай і буває. Я почав нажиратися десь починаючи з години четвертої. Отже, прийшов я близько десятої і був зовсім не проти вирубитись і заснути. Тим більше, що інакших альтернатив в мене і так не було. Але я намагався над тим не задумуватись і не парити мізки. Завалюючись спати, я крізь сон чув якісь звуки за стіною.
Через деякий час я зрозумів, що заснути я не можу! Не дивлячись на мій солідний багаж випитого (чверть літрової пляшки текіли, два темних, три світлих, перепрошую на слові пів літри банальної водкі (саме через і), і фінальним штрихом було щось незрозуміло-огидне кислотно голубого кольору ). Не подумайте, що я алкоголік, просто треба ж якось радіти життю - п’ятниця, вечір, все таки… Але виходить, що хтось таки розважався навіть краще ніж я. І хто б міг подумати на мого тихого сусіду? Найцікавіше, що це зовсім не те, що ви подумали. Я не чув жодних стогонів, охів, відчайдушних криків оргазму і тому подібне. Було чути, що сусід справді розважається! І то веселою гучною компанією! Голосно грала музика, було чути сміх, розмови, якісь вигуки. І ще хтось плескав в долоні. Може в нього день народження? Я був п'яним, внаслідок чого добрим і тому порадів за сусіда і подумав, що добре, що хтось ще вміє круто відриватись. Далі я заснув.
Години за три я прокинувся в далеко не такому ж блаженному стані.
В мене був неможливо жахливий бодун. З розряду таких, що ти думаєш ніколи не стануться з тобою. Уявіть мій шок, коли я усвідомив, що за стіною далі не стихає феєричне свято. Це було нечесно. Просто підло. В мене розколюється голова, я смутно згадую, що взагалі вчора робив і п`ю мінералку, як останній кретин. А вони? А вони далі бадьорі і веселі і святкують далі ніби нічого не сталося. Мені стало сумно. Я відчув себе справжнім невдахою, який марнує вечори п'ятниці на дешевий і не дуже алкоголь, засинає сам в дризг п'яний в шкарпетках і шкарах і ніколи-ніколи по-справжньому не був щасливий… Не смійтесь, це і справді трагічно: коли ти бачиш поряд, буквально за стіною, щось чого ти завжди прагнув, але боявся зізнатись. Я не вмів танцювати. Коли ми збирались з друзями, то танцювати чомусь нікому не спадало на думку. Навіть коли були дівчата. Ми про щось сперечались, пили шмурдяк різної міцності і якості, траплялось навіть слухали музику, фліртували з тими ж дівчатами, які звідкілясь брались і невідомо куди дівались потім. Часом ми виходили на вулицю і пробивала колеса машинам, або розбивали лобове шкло. Далі ми швидко тікали, ледве не сцяючи від страху і усвідомлення своєї крутості, під урочисті звуки сигналізації. Але навіть тоді ніхто з нас не плескав в долоні… Хм… І жодна дівчина, яку я плескав по сідницях, чомусь не плескала від цього в долоні. І безперечно не танцювала.
Коли я допив мінералку, був вже майже ранок, тому я вирішив, що далі спати немає сенсу і вийшов з дому. Спочатку, я вирішив піти в бар, але потім згадав своїх життєрадісних сусідів і мене взяла злість. Думають, що я не вмію діставати задоволення від життя, окрім як тинятись по барах? А от вам! Я пішов гуляти в парк. В звичайний міський парк, я сів на лавку і дістав книжку, яку давно збирався прочитати, але… Ну як завжди. Не будем про це. Десь за пів години до мене підсіла симпатична кобіта. Вона читала конспект, тож я нахилився через її плече і побачив, що це здається філософія. Ще хвилин десять я читав разом з нею її конспект. Потім невимушено завів розмову, поставши у її очах спеціалістом у галузі філософії. Ще години дві ми сперечались про те, чи існував насправді Сократ, далі перейшли на Платона, потім збились з греків і заговорили про Сковороду і його внесок в розвиток… бла, бла, бла. Ну, одним словом, ви все зрозуміли. Не питайте з яких глибин підсвідомості я все це витягнув і чого мені це коштувало. Але коли я дивився на її груди під обтягуючим спортивним топіком, то напевно міг би згадати і щось про векторно-тензорний аналіз. Врешті вона пішла на екзамен, і була приємно (маю надію) здивована (?). коли побачила мене за дві години під входом в універ. Без квітів, але з трьохлітровою пачкою виноградного соку (вона обмовилась що любить). Все було супер! Серйозно!
Коли ми лежали вже в ліжку втомлені і задоволені, я раптом прислухався і заціпенів. Мене взяв майже розпач: другий день поспіль! Без перерви! Без сну! Ну це ж неможливо! І це знову ж таки не те про що ви подумали і не те чим займались ми з Катрею. За стінкою чітко було чути, як жінка голосно співає під гітарний аккомпонемент. Це було гарно, гостям очевидно подобалось теж, оскільки вони їй підспівували і весело щось кричали. Мені здавалось, що усі ті люди дуже люблять і цінують одне-одного. І їм справді класно в їхній великій, а може не дуже, компанії. Можливо вони не так часто бачаться, але це не грає ролі… Вони справжні друзі, які не кинуть одне-одногов біді! І не розважаються спускаючи колеса машинам! І здається не п`ють, або майже не п`ють, інакше вже би позасинали. Це мене шокувало найбільше - виявляється можна суперово відтягуватись і без цього! Вони… Я подивився на дівчину, що лежала поруч. Мені раптом стало цікаво, чи вміє вона співати або танцювати. Виявилось, що не дуже. Я не знав тішить мене це чи ні. Раптом вона здалась мені нудною: з своїми претензіями на інтеллектуальність і невмілими стогонами в ліжку. Дивно, ще годину тому мені здавалось, що я в неї закоханий. Потім вона спитала до чого було те питання. Я не відповів. Вона образилась. Я не зреагував. Вона пішла. Я зрадів.
Жінка за стіною вже не співала, її змінив чоловік з чудовим, трохи хрипкуватим голосом. Я не міг визначити мови на якій він співав. Зкидалось на італійську. В мене майнула божевільна ідея постукати до них в двері і попросити скажімо цукру. Мені відчинять двері, а тоді вже нічого не буде мати значення. Я стану природньою частиною компанії і буду… А що я власне буду робити? Я не встиг про це подумати, але ноги вже винесли мене прямо до дверей сусіда. Я натиснув на дзвоник. Мені не відчинили, хоча квартира і далі видавала усі ознаки життя і буйних веселощів. Я натиснув ще раз. Відповіді знову не було і ніхто не зустрів мене на порозі з вигуками «Подивіться, хто до нас завітав!». Тоді я опустив голову і повільно пішов назад. Не сталося як гадалося. Мене насправді ніхто не хотів там бачити… Далі я повернувся додому і тихо приречено заснув, вже звикнувши до відгомону чужого нереального життя за стіною.
Зранку у мене був радикальний настрій. Я вирішив боротись. Мене з`їдала просто чорнюща заздрість і з цим треба було щось робити. Я встав, почистив зуби, зготував собі щось схоже на грецький салат, потім зробив ранкову пробіжку. Я нічого не пив цілісінький день і майже весь минулий. Я думав був покликати друзів до себе, але вчасно зрозумів, що це буде лише жалюгідна пародія. Я спробував далі читати книжку. Потім подзвонила Катря. Вона сказала, що це все нічого не означає і ні до чого її не зобов`язує. Дивно, але вона не додала, що ми можем лишитись друзями. Коли я відповів добре, вона розплакалась і кинула трубку. Читати я вже не міг. Я був на межі зриву. За стіною сусіди здається сіли за стіл. Вони сміялись, проголошували тости і знову співали. Я їх ненавидів!
О другій ночі я не витримав і пішов та позвонив у двері знов. Це не допомоголо. Тоді, я повернувся додому, і майже не тямлячи себе зі злісті, позвонив в міліцію і назвав адресу.
Вони приїхали за пів години. Ніхто не відкривав далі, тож вони зламали двері. Мій мертвий сусід лежав на дивані. Передсмертна записка додавалась. Відеомагнітофон і далі крутив ту саму касету з фільмом про циган. Таких же веселих, життєрадісних і співаючих. Експертиза визначила, що він застрелився у п`ятницю ввечері.
Напевно, варто було колись запросити його на каву чи, принаймні, позичити склянку цукру?