Отеческие гроба. 12. Лушпина Н.Ф.
Сегодня на Украине проходит замечательная львовско-донецкая языковая акция, направленная на сближение людей. У меня тоже кое-что имеется по теме.
Письмо от военнослужащего Николая Федоровича Лушпины, родом из Черниговской области. Он был ранен, лежал в госпитале, в котором служила моя бабушка, и вот - письмо. Февраль 1944 года. Это первое из нескольких его писем, написано на украинском. Почтовых штемпелей нет, т.е. отправлено или в конверте, или с оказией.
Добрий день, многоуважаєма Лилия Наумовна.
В настояще время нахожуся в розпреді. Польової пошти (вірніше номера П/П) своєї часті я ще не знаю. Всеж рішив написать Вам пару слів. Я полностю получів обмундірование, завтра з відси вхожу. Звісно тут не ті умови, що в госпіталі, де я спокійно занімався: писав. Всеж як не буде ніколи, я буду писать Вам за себе. Той госпіталь мені за другу домівку і Ви мені за другу... матір. Не так довго я пробув у госпіталі, не так давно я знаю Вас, але я...
Бог його знає, ціню Вас здорово. Ціню і уважаю Вас за характер, за одкровенность і за Вашу енергічність. Ваш календар і маленький зелененький листочок я буду берегти як самого себе а мавши іх при собі я Вас ніколи не забуду. Не згадуйте й Ви мене лихім словом. Може я чим перед Вами і провинився. Простіть.
Все ж я думаю, що ми ще зустрінемось. В слідующому листі я пришлю Вам свій адрес. Пишіть листи. Буду дуже рад коли получу хоч одно з них.
Які труднощі не будуть все ж я буду продовжувать заніматься літературою, писать вірші за свою жизнь і за свої переживання. Знаєте, я дуже інтересуюсь відповіддю Києва і знетерплячкою жду її. А пока ще я звичайний солдат.
І я чуствую, що я в цьому строю, який би я героїзм не проявив, не дам стільки користи народу, скільки б я міг дать на другому місці. Але судьба судьбою.
Всеж я вірю що не таким так таким путьом я все ж добюся до свого. А раз у мене є така віра то це щонебуть значить.
Пока все. Допобачення.
Кріпко тисну вам руку.
Передавайте привіт Раи.
З привітом Николай.
26/ II - 44 р.
Письмо от военнослужащего Николая Федоровича Лушпины, родом из Черниговской области. Он был ранен, лежал в госпитале, в котором служила моя бабушка, и вот - письмо. Февраль 1944 года. Это первое из нескольких его писем, написано на украинском. Почтовых штемпелей нет, т.е. отправлено или в конверте, или с оказией.
Добрий день, многоуважаєма Лилия Наумовна.
В настояще время нахожуся в розпреді. Польової пошти (вірніше номера П/П) своєї часті я ще не знаю. Всеж рішив написать Вам пару слів. Я полностю получів обмундірование, завтра з відси вхожу. Звісно тут не ті умови, що в госпіталі, де я спокійно занімався: писав. Всеж як не буде ніколи, я буду писать Вам за себе. Той госпіталь мені за другу домівку і Ви мені за другу... матір. Не так довго я пробув у госпіталі, не так давно я знаю Вас, але я...
Бог його знає, ціню Вас здорово. Ціню і уважаю Вас за характер, за одкровенность і за Вашу енергічність. Ваш календар і маленький зелененький листочок я буду берегти як самого себе а мавши іх при собі я Вас ніколи не забуду. Не згадуйте й Ви мене лихім словом. Може я чим перед Вами і провинився. Простіть.
Все ж я думаю, що ми ще зустрінемось. В слідующому листі я пришлю Вам свій адрес. Пишіть листи. Буду дуже рад коли получу хоч одно з них.
Які труднощі не будуть все ж я буду продовжувать заніматься літературою, писать вірші за свою жизнь і за свої переживання. Знаєте, я дуже інтересуюсь відповіддю Києва і знетерплячкою жду її. А пока ще я звичайний солдат.
І я чуствую, що я в цьому строю, який би я героїзм не проявив, не дам стільки користи народу, скільки б я міг дать на другому місці. Але судьба судьбою.
Всеж я вірю що не таким так таким путьом я все ж добюся до свого. А раз у мене є така віра то це щонебуть значить.
Пока все. Допобачення.
Кріпко тисну вам руку.
Передавайте привіт Раи.
З привітом Николай.
26/ II - 44 р.