Хроніка подій 1939-1944 років
Витяг з щоденника священника Максима Федорчука про події на Волинi в роки Другої світової вiйни.
1 вересня 1939 року
Нарештi, воно наступило. Був я в цей день у Луцьку. Помiтив, що дуже батато людей збиралося быля мегафонiв i уважно зi скупчення вслуховувалися в рiзкi слова промовця. Не мав я часу прислухатися, то й далi залагоджував cвої справи в містi, коли чую з ycix бокiв тривожнi вiдгуки:"Вiйна! Вiйна!". Питаю одного "обивателя", хто воює i за що вiйна? А він мені у вiдповiдь крiзь сльози оповiв: "Нiмцi напали на Польщу, бiда велика буде!".
Не хотiлося вiрити i пiшов я до знайомих полякiв, якi мали paдio. Тут застав цiлу родину в сльозах. Переконавшись, що вiйна справдi розпочалася, попрощався i поспiшив до Романова, а6и оповiсти людям paдісну звicтку. Але не я першим оповiв про вiйну. Хто мав paдio, то вже почув цю новину, За вiйну знало все село. Українцi радiли. Поляки плакали. І чомусь пiдозрiло вдивлялися в обличчя укра'iнцiв. Оголошена мобiлiзацiя, вивiшене оголошення про воєнний стан. Українських хлопцiв брано до вiйська мало, а натомність польську молодь мобiлiзовано всю. Почалися знущання над нiмцями i українцями. Багато з них закатовано чи розстрiляно. З самого першого дня вiйни вигляд на успiх поляків був такий: "Кивання мотикою до сонця!"
Трудно. Що буде, те буде, "а ти, Мацьку, грай" ... Хотiли вiйни - нате вам вiйну!
17 верееня 1939 року
Це iсторичний день в життi Захiдної України, а, може, навіть i цiлої Укра'iни. О 10 годинi ранку рознеслася по ceлі вістка, що Радянський уряд наказав Червонiй Армії переступити кордон i визволити "єдинокровних" братiв з-пiд польського опiкування, захистити майно i життя українцiв i білорусiв. Ця вicтка подекуди вcix обрадувала, бо озлобленi осадники i вiйськовi нападали на села, палили, убивали. Робилося це пiд впливом рiзних провокацiй мiсцевих полякiв.
18 вересня 1939 року
Цiлий вечір i ранок слухав я paдio. Треба чекати в найближчих днях Червоної Армії. Молодь шикує трiумфальну 6раму. Bci о6'єдналися, як комунiсти, так i некомунiсти. Bciм цiкаво побачити червоних 6iйцiв, почути з їхнix вуст про життя i до6ро6ут радянського селянина i робiтника. Хтiлося всім зажити тим вiльним i щасливим життям, яке на пiдставi радiопередач i комунiстичної преси є в Радянському Союзi.
19 вересня 1939 року
Цiлу нiч чатує молодь. Ранком зiбралася сила-силенна селян, Поляки-6iженцi i вiйськовi повертають назад з Pівноro в свою Польщу. Hixто їх не чiпає, бо кожен перейнятий думкою про минуле i хочеться зажить весело, заможно. Bci тiшилися, як дiти, мовляв, 6удемо мати свої українські школи, землю, все перейде в руки українця. Доволi панування полякiв!
Аж нараз приїжджає ровером посланець i оповiдає, що недалеко Червона Армiя. Йде з Олики на Луцьк. Натовп зарухався, в кожного очi загорiлися, Розвiдка, i нарештi зашумiло-загудiло радянське залiзо. Танки, трактори, гармати ... "Слава Сталiну, Ворошилову, Тимошенковi!"-невпинно лунало з вуст селян.
У вiдповiдь чулося тiльки: "Ура! Здравствуйте!". Вiйсько їхалo поважно, чинно. Велика, як видно, дисциплiна у війську. Hixто не смів балакати з селянами, жоден боєць не заходив до хати, навіть подарункiв не хотiли брати від селян, мовляв, для чого мені? Така тактовна поведiнка червоноармiйцiв зробила на вcix велике враження. Вiдлетiв сумнів, переконались, що то вже не ті комунiсти з 1919-1920 pоків, де практикувалися крадiжки i грабунки. Це вже нове поколiння, де колишнi комунiсти взялися за виховання селян i робiтникiв.
Щасливi вci. Один радянський достойник тримав промову до народу. Казав, що народ так щасливо заживе, хiба ми в казцi чули, а авто буде мати кожен. Одiж i харчi буде маати щоденно такі, як сам хоче.
Зiпсував yciм настрiй один червоноармiєць, який, повернувшись до народу, голосно сказав: "Ори, ори, еще плакать 6удешь ... " Кожен цi слова перекручував на свiй манip, а загальна думка склалася та,що
то,мабуть,якийсь контрреволюціонер втесався між чесних бійців.
Вересень 1940 року
Мене, як i iнших священикiв, викликано до району для зiзнання доходів. Я розумiв, що зiзнання переведеться до зiзнання на пiдставi даних. Hi. Пicля кiлькох рiзних, нiби комедiйних формалiстик, запита ли: скiльки є віруючих, якi доходи, покепкували над духовенством i Богом, а потiм пiдсунули ранiше написаний протокол на 6500 карбованцiв доходу. Цей протокол маєш пiдписати: "Не подобається, так ще добавимо!" - отримую вiдповiдь. Досить того ... Протокол я пiдписав.
Визначено менi податку 3000, такий податок був майже на вcix парафiях. Архиєпископу Алексiю в Крем'янцi прислали наказ платити 23000 рублiв. З цього всього добачується, що згiдно з їхньої конституцiї церква нiби має iснувати, але тодi, коли вiруючi 6удуть платити Ti великi податки. Добре. Думаю, що цей податок менi зберуть, але як ще добавлять стiльки ж, то що тодi робити?
Hi, не страшний Си6iр, бо там найкращi нашi люди, а земля си6iрська пропитана нашою укра'iнською кров'ю. Наш Сибiр в майбутньому, але не як каторга!
1 жовтня 1940 року
Сумно дивитися на такий багатий наш край, але в такий варварський спосiб нищений. Наложили на селян великi грошовi та в натypi податки. Цi податки треба вносити терміном 2-3 днi. Доручили наказ - зараз же вези хлiб до Олики чи Луцька. Був я в Омщi. Велика сила хлiба насипана на станції пiд голим небом. Дощi заберуть людську працю. Треба здавати i м' ясо. Отже, селяни складаються i купують в одного корову. Цю корову ведуть до Луцька, а там її приймає жидок. За корову платять 30-40 крб., за такi грошi можна купити 2 лiтри горiлки. Мало того, зганяється до Луцька багато худоби. Догляду нема. За тиждень худоба перетворюється на шкуру i костi. Скiльки випадкiв було, що при вiдправленнi худоби потягом вона гинула від спеки, без води i їжi.
Хлi6, картопля i городина при доброму господарському оцi жида-комiсара гинули. Шкода дивитись на таку хамську господарку, котра може допровадити цiлу державу до упадку, а нарід до голоду.
В Луцьку, коли приглянутися до життя людей, живуть не зле. Вистачає на життя платнi, а також вci спекулюють. Село цiлком пiдупадає. Коли далi буде такими темпами проводитися вся ця державна заготiвля - капут!
У вepecні 1940 року засуджено багато заможних селян, якi не в термін здавали державi збiжжя. Як вони могли здаати в термін, коли наказ отримали пiсля нього? Це насправдi зроблено для того, щоб все майно забрати у багатших, а їх самих вислати на каторгу в Сибiр.
Уряджується нiби народний суд. Такий дикий суд 15 i 16 вересня вiдбувається i в Pомановi над Кузьмою Обушенком та iншими. Дивно, що за система, що за керiвники влади, що за дикунство? 13 вересня Ксеня Каленик залишила чоловiка i пiшла жити з учителем Евгеном Цовчаруком, на вiру з комсомолом.
15 жовтня 1940 року
М. Демчук дурманить дiтей жовтневою революцiєю. Нарід перестрашений від податкових тягарiв. Молодi невiстки залишають cвоїx чоловiкiв i повертають до домівок cвo'ix рiдних батькiв. Господарi ділять нiби маєток мiж своїми дiтьми, а6и менше платити. Дивуюся, що вci цi комбiнацiї будуть тiльки смiховиною в очах мiсцевих заправил. Так ясно ж, що податки, опiнiя i навіть цiле життя знаходиться в руках мicцевих заправил. Якi відомостіi подають мiсцевi комунiсти, так в районi i роблять.
В маї забрали в мене вci церковнi метрики i документи.
Biд 5 мая проваджу Bci метрики в зошитах. Комунiсти стисло дотримуються тiльки громадянських aктів, все, що пов' язане з церквою, вiдкидається.
В жовтнi розпочалася велика нагонка на громадян вcix захiдних областей у справi колективiзацiї господарств. Передовики посиленно працюють за пiдтримку колгоспу. Taкi дiячi, як Бондарчуки, Степанюки, Боярчуки - це дiйсно болячки на українськім тілі. Виганяють вcix громадян на роботи на господарствах вивезених громадян, до лiсу на заготiвлю дров для жидiв. Почалася реєстрацiя молодi 1917-1919 pоків. В Луцьку закiнчують будiвництво не закiнчених будiвель. Понаїхало 6агато кацапiв, жидiв i фурналiв-українцiв з радянщини. Дивно, що харчовi продукти так розкуповуються. Купують все, що бачать. Збоку дивлячись, то здається, що налетiла сарана, котра все хоче знищити.
В Луцьку брак квартир. А раз брак квартир, то знову починають вивозити i виганяти з містa власникiв будинкiв, щоб таким чином сicти в xaтi та ще й заволодiти безплатно майном. Такого закону i насильства, мабуть, не 6уло в жодного народу від початку світу!
17 квiтня 1941 року
Великий четвер - Страсть. Вiруючi нашої парафiї масово прийшли до сповiдi i Святого причастя. Настрiй у парафiян спокiйний, погляд важкий, Bci задуманi. Мiсцевi комунари протягом цiлого посту уряджували шапочцi забави, але сходилося до цих забав мало людей. Cвідомa молодь не йшла, лише звихнутi крутились по caдовi, мов покрученi. Господарi тiльки по недiлях з' являлися з кiньми додому, бо по цiлих днях возять колоди з лiсу.
В цей Великий четвер перед Великоднем луцькi кати визначили суд над моломю pоманівської парафiї. Трудно у большевикiв довiдатися, коли буде суд. Адвокати хоч i є, але вони виступають не оборонцями, а лише вишукують матерiали для прокурора, аби сильнiше затоптати пiдсудного.
Селяни доходять caмі, коли та розправа буде. Цiлу зиму точилися розправи над українцями, вже по цьому селяни довiдувалися, що скоро pоманівськa i хотинська молодь стане перед звiрячими очима червоних катів.
Четвер. Пильнують в'язницю. Авта з-пiд в'язницi везуть безлiч юних селян. Коло суду сила piдні пiдсудних. Дехто з арештованих пiзнає cвoїx батькiв, братiв, сестер, дiтей. Плач, крик. Розбiгаються. Швидко злазять з авто молодi люди i з руками, зав'язаними за спиною, 6iжать до суду. Авто вiдiйшло. Кожен хоче побачитися зі своїм сином чи чоловiком. Просять мiлiцiю, а та невблаганна. Нарештi знайшовся один мiлiцiонер, котрий дозволив pіднi передати хлiба i сала для пiдсудних. Цiлий день чекали, коли з суду повезуть хлопцiв. Вечiр, свiтло. Мiлiцiя розганяє вcix від суду. Розiйшлися. Залишилося на нiч кiлька смiливцiв. Опiвночі виходили пiдсуднi швидко сiдали на авта. Стiна рiдних підіишла до авт i кричали, на скiльки засудили? Вiдповiдi не було. Деякi пiдсуднi пiдняли руки, щоб на пальцях показати, але дiстали від міліції по руках. Засудили юних друзiв, а за що? За те, що нарід, церкву i милу Україну любили!
Так сидiли молодi люди в суді, де ненаситна смерть, мов холодний подих, скрiзь носилася. Сидiли repoї i слухали кепкування катів. Дивилися червонi кати на гарних молодцiв українських i скаженiли, пiт брався на чолах, бо вiдчували, що нiчого вони не варті в очах цих вiдданих юних сердець! Друзi! Вас засудили! Не сумуйте! Праця ваша не даремна, шлях, який ви вiдкрили, продовжать мiлiони кращих синiв i дочок! 1 ви будете на волi, сини волi! Слава вам, iдейним мученикам! Ви гордість i слава України!
22 червня 1941 року
Вночi були вибухи в Луцьку. Рано, перед Службою Божою,знову в Луцьку почалися сильнi вибухи, з' явилися чорнi стовпи диму. Hapiд не знав, чи радiти, чи, може, то маневри Совіцької армії, бо цими днями велика силa вiйська марширує на Луцьк, 3 paдio i преси довiдатися про щось дуже трудно. Можна щоденно вичитати, вислухати про рiзнi успiхи в колгоспах, на заводах i фабриках. Що торкається полiтичних справ, так коротенько пишеться про фронт i дипломатичнi успiхи Радянського Союзу. Думається мені,що мyсить щось бути не6езпечне в Радянськiм Союзi, бо вся та вiйськова метушня вказує на щось незрозумiле. Не видно oстаннім часом пiдпiльникiв, цiкаво вивiдати.
По селi ходять потаємнi поголоски, що нiби нiмцi збомбардували Луцьк та iншi мicтa. Шепчуть, що є вже в лiсi жидівськi втiкачi. Невже наступає година визволення українцiв з неволi божевiльних 6езбожникiв? Боже, допоможи!!!
1943
Нiчого доброго для українського народу 1943 piк не о6iцяє.
Через paдio нiмцi передають, що на цей piк тре6а буде вiдправити до Рейху 500000 українських робiтникiв. Нiмцi так загосподарювалися на наших землях, що збоку видається, нi6и українцiв тут зовсiм немає, Про найлiпшi нашi землi - Катеринославщину i Таврiю - вони пишуть, що це кровні їхні землi, бо першими, мовляв, дуже давно туди прийшли арiйцi ... Це нaгaдyє про те, що писали поляки про Захiдну Україну - нiби то їхня земля з давнix-давен ... Так виходить, що приймеш cyciдa в хату, а сам потiм зi своєї хати тiкай подалi!
3 духовенством нiмцi поводяться брутально, як большевики, Школи взимку закритi. Власне, якi школи? Повiдкривали чотирикласнi, де так все органiзували, що шкiл нi6и й не iснує! 3 нашою iнтелiгенцiєю чинять так, як з пастухами, Такий cо6i молоденький нiмчик примушує старшого віком українського iнтелiгента чистити йому чоботи, ро6ити 6рудну роботу, а потім ще й згорда дивиться! Виходить, що тiльки нiмцi - люди, а решта народів "худо6а" чи фiзична робоча сила?!
У зв' язку з таким становищем цiлий український нарід сильно зненавидiв нiмцiв. Большевики цим користуються i посилюють свою партизанку, Цiле Полісся вкрилося сiткою комунiстичної партизанки. Москва довозить парашутистiв i з6рою. Kомуністи починають ро6ити рiзнi ви6рики, на колiях пiдривають потяги. Нiмцi враз з українською мiлiцiєю ро6лять облаву, але 6езрезультатнi такі дії. Нарештi, нiмцi додумалися до того, що вивозять з лiсiв цiлi українські села!
Своєю грабiжницькою полiтикою нiмцi пiдняли проти себе все украlнське населення, тож треба чекати повстання. Багато свiдомих полiцiянтiв та урядовцiв залишають мiсця працi i йдуть додому або в пiдпiлля. На Центральнiй Україні наново пошиирюється комунiзм. Нiмцi, щоб врятувати ситуацiю, утворили так звану Народну Армiю на чолi з генералом Власовим. Ця армiя складається з представникiв рiзних нацiональностей, переважно вiйськовополонених, полiтичних авантюристiв i шкурників, для них iнтереси народу байдужi, головнi iнтереси шкурнi, Ця армiя гарцює по Україні, нищить большевицьку партизанку, нищить українську партизанку, грабує села i т.д.
Знову у нас пiд впливом нiмецького ярма i арештiв української iнтелiгенцiї повстав клич: "До зброї!"
Oтже,зима,а а особливо весна 1943 року вказують новий шлях для українського народу. Цей шлях - боротьба з yciiма поневолювачами, а їx у нас багато: большевицька партиизанка, нiмцi, польськi банди, якi виступають представниками польського iмперiалiзму, служачи нiмцям i комуністам у справi нищення українцiв.
Трудна для нас буде ця 6оротьба, але бачу, що чаша терпiння переповнилася. Поллється кров рiками ... Щастить нам, Боже!!!
20 березня 1943 року
Луцька міська полiцiя розiйшлася по лiсах i таким чином постала українськa партизанка. Ця звiстка швидко рознесслася по Волині, i де тiльки була Українська мiлiцiя - в чи в районi - вci покинули службу i з рушницями в руках вирушили в невідомому напрямку. В полiцiйнiй службi залишилися лише тi, хто вважає, що час вiдкрито виступати проти німців ще не настав.
1 червня 1943 року
Нiмцi привезли з-за Бугу 6 тисяч полякiв i розташували їx в Луцьку i в Кiверцях. Перша дiяльнiсть польського карального відділу: вночi в Кiверцях було зроблено напад на цивiльне населення, багато людей пострiляли, арештували.Уcix спiйманих українцiв допроваджено до заздалегiдь приготованої ями i там розстрiляно. Замордували також священника Bітовського з дружиною. Доктора Нiжанкiвського арештували, але не розстрiляли. Ця вісткa розiйшлася далеко, ще бiльше загострилися стосунки полякiв з українцями. Тепер i українцi взялися за польськi способи не лише бити киями чи виганяти до Луцька, щораз частiше чути про спалення якоїсь колонiї i розстрiл кiлькох полякiв.
Чому слов'янськi народи не розумiють слова "єдність"?
15 червня 1943 року
Вже мiсяць часу, як горять українські села. Нiмцi разом з поляками раптом нападають на село, палять будинки i, застреливши кількох українцiв тiкають, українська партизанка як може, так намагається рятувати українських селян. Biд 12 червня по вcix селах проводиться часткова мобiлiзацiя до української партизанки. Беруть переважно молодь i українцiв-полонених. Kомуністів i злодіїв вiдстрiлюють. Бо злодiї пiд маркою партизанiв страшенно грабують села.
Нiмцi утворили по районах польсько-українську полiiцiю, котра зле поводиться з мicцевим населенням. Нiмцi також дали заклик, щоб полiцiя, яка розбiглася по лiсах, повернулася на своє становище, i їй все простять. Кiлька дурнів дiйсно зявилося до Луцька.
16 червня 1943 року
Українські партизани напали на полiцiю в Пiддубцях i вcix забрали з собою. Гарний будинок, в якому розмiщувався район, спалили. Коменданта полiції, секретаря i перекладача застрелили. Партизани пiшли на Пiддубцi, щоб виручити трьох важливих провiдникiв, якi потрапили пiд арешт, а також щоб забрати пачку з 20 душ полякiв, якi теж були в поліції пiд ключем. Напад здiйснили пiд маркою польської партизанки, але дорогою назад кiлька полiцiянтiв утекли i доповiли нiмцям, що все зробили укра'iнцi.
18 червня 1943 року
Партизани не дають нiмцям брати з лiсу ні дерева, ні колод. Людей i нiмецькi авта виганяються геть! На cьогодні зi вcix сiл нашого paйону визначено фiрманки i людей, якi будуть перевозити з Пiдду6ець районнi уряди до Луцька. Фактично ж вcix погнали до лiсу по дрова. Щоб дати можливiсть заготувати i відвезтиI дрова, прилетiло два нiмецькi літаки:кидали бомби і строчили з кулеметiв. Таким чином німцi як украли собi кiлька кубометрів дров. Але то крапля в мopi! Мусять до пори до часу доставляти у Луцьк потягами дрова на опалення.
Цит. за: Данилюк В. Вiрити занадто боляче... Волинь: xpoнікa подiй 1939-1944 pоків. - Луцьк, 1995
1 вересня 1939 року
Нарештi, воно наступило. Був я в цей день у Луцьку. Помiтив, що дуже батато людей збиралося быля мегафонiв i уважно зi скупчення вслуховувалися в рiзкi слова промовця. Не мав я часу прислухатися, то й далi залагоджував cвої справи в містi, коли чую з ycix бокiв тривожнi вiдгуки:"Вiйна! Вiйна!". Питаю одного "обивателя", хто воює i за що вiйна? А він мені у вiдповiдь крiзь сльози оповiв: "Нiмцi напали на Польщу, бiда велика буде!".
Не хотiлося вiрити i пiшов я до знайомих полякiв, якi мали paдio. Тут застав цiлу родину в сльозах. Переконавшись, що вiйна справдi розпочалася, попрощався i поспiшив до Романова, а6и оповiсти людям paдісну звicтку. Але не я першим оповiв про вiйну. Хто мав paдio, то вже почув цю новину, За вiйну знало все село. Українцi радiли. Поляки плакали. І чомусь пiдозрiло вдивлялися в обличчя укра'iнцiв. Оголошена мобiлiзацiя, вивiшене оголошення про воєнний стан. Українських хлопцiв брано до вiйська мало, а натомність польську молодь мобiлiзовано всю. Почалися знущання над нiмцями i українцями. Багато з них закатовано чи розстрiляно. З самого першого дня вiйни вигляд на успiх поляків був такий: "Кивання мотикою до сонця!"
Трудно. Що буде, те буде, "а ти, Мацьку, грай" ... Хотiли вiйни - нате вам вiйну!
17 верееня 1939 року
Це iсторичний день в життi Захiдної України, а, може, навіть i цiлої Укра'iни. О 10 годинi ранку рознеслася по ceлі вістка, що Радянський уряд наказав Червонiй Армії переступити кордон i визволити "єдинокровних" братiв з-пiд польського опiкування, захистити майно i життя українцiв i білорусiв. Ця вicтка подекуди вcix обрадувала, бо озлобленi осадники i вiйськовi нападали на села, палили, убивали. Робилося це пiд впливом рiзних провокацiй мiсцевих полякiв.
18 вересня 1939 року
Цiлий вечір i ранок слухав я paдio. Треба чекати в найближчих днях Червоної Армії. Молодь шикує трiумфальну 6раму. Bci о6'єдналися, як комунiсти, так i некомунiсти. Bciм цiкаво побачити червоних 6iйцiв, почути з їхнix вуст про життя i до6ро6ут радянського селянина i робiтника. Хтiлося всім зажити тим вiльним i щасливим життям, яке на пiдставi радiопередач i комунiстичної преси є в Радянському Союзi.
19 вересня 1939 року
Цiлу нiч чатує молодь. Ранком зiбралася сила-силенна селян, Поляки-6iженцi i вiйськовi повертають назад з Pівноro в свою Польщу. Hixто їх не чiпає, бо кожен перейнятий думкою про минуле i хочеться зажить весело, заможно. Bci тiшилися, як дiти, мовляв, 6удемо мати свої українські школи, землю, все перейде в руки українця. Доволi панування полякiв!
Аж нараз приїжджає ровером посланець i оповiдає, що недалеко Червона Армiя. Йде з Олики на Луцьк. Натовп зарухався, в кожного очi загорiлися, Розвiдка, i нарештi зашумiло-загудiло радянське залiзо. Танки, трактори, гармати ... "Слава Сталiну, Ворошилову, Тимошенковi!"-невпинно лунало з вуст селян.
У вiдповiдь чулося тiльки: "Ура! Здравствуйте!". Вiйсько їхалo поважно, чинно. Велика, як видно, дисциплiна у війську. Hixто не смів балакати з селянами, жоден боєць не заходив до хати, навіть подарункiв не хотiли брати від селян, мовляв, для чого мені? Така тактовна поведiнка червоноармiйцiв зробила на вcix велике враження. Вiдлетiв сумнів, переконались, що то вже не ті комунiсти з 1919-1920 pоків, де практикувалися крадiжки i грабунки. Це вже нове поколiння, де колишнi комунiсти взялися за виховання селян i робiтникiв.
Щасливi вci. Один радянський достойник тримав промову до народу. Казав, що народ так щасливо заживе, хiба ми в казцi чули, а авто буде мати кожен. Одiж i харчi буде маати щоденно такі, як сам хоче.
Зiпсував yciм настрiй один червоноармiєць, який, повернувшись до народу, голосно сказав: "Ори, ори, еще плакать 6удешь ... " Кожен цi слова перекручував на свiй манip, а загальна думка склалася та,що
то,мабуть,якийсь контрреволюціонер втесався між чесних бійців.
Вересень 1940 року
Мене, як i iнших священикiв, викликано до району для зiзнання доходів. Я розумiв, що зiзнання переведеться до зiзнання на пiдставi даних. Hi. Пicля кiлькох рiзних, нiби комедiйних формалiстик, запита ли: скiльки є віруючих, якi доходи, покепкували над духовенством i Богом, а потiм пiдсунули ранiше написаний протокол на 6500 карбованцiв доходу. Цей протокол маєш пiдписати: "Не подобається, так ще добавимо!" - отримую вiдповiдь. Досить того ... Протокол я пiдписав.
Визначено менi податку 3000, такий податок був майже на вcix парафiях. Архиєпископу Алексiю в Крем'янцi прислали наказ платити 23000 рублiв. З цього всього добачується, що згiдно з їхньої конституцiї церква нiби має iснувати, але тодi, коли вiруючi 6удуть платити Ti великi податки. Добре. Думаю, що цей податок менi зберуть, але як ще добавлять стiльки ж, то що тодi робити?
Hi, не страшний Си6iр, бо там найкращi нашi люди, а земля си6iрська пропитана нашою укра'iнською кров'ю. Наш Сибiр в майбутньому, але не як каторга!
1 жовтня 1940 року
Сумно дивитися на такий багатий наш край, але в такий варварський спосiб нищений. Наложили на селян великi грошовi та в натypi податки. Цi податки треба вносити терміном 2-3 днi. Доручили наказ - зараз же вези хлiб до Олики чи Луцька. Був я в Омщi. Велика сила хлiба насипана на станції пiд голим небом. Дощi заберуть людську працю. Треба здавати i м' ясо. Отже, селяни складаються i купують в одного корову. Цю корову ведуть до Луцька, а там її приймає жидок. За корову платять 30-40 крб., за такi грошi можна купити 2 лiтри горiлки. Мало того, зганяється до Луцька багато худоби. Догляду нема. За тиждень худоба перетворюється на шкуру i костi. Скiльки випадкiв було, що при вiдправленнi худоби потягом вона гинула від спеки, без води i їжi.
Хлi6, картопля i городина при доброму господарському оцi жида-комiсара гинули. Шкода дивитись на таку хамську господарку, котра може допровадити цiлу державу до упадку, а нарід до голоду.
В Луцьку, коли приглянутися до життя людей, живуть не зле. Вистачає на життя платнi, а також вci спекулюють. Село цiлком пiдупадає. Коли далi буде такими темпами проводитися вся ця державна заготiвля - капут!
У вepecні 1940 року засуджено багато заможних селян, якi не в термін здавали державi збiжжя. Як вони могли здаати в термін, коли наказ отримали пiсля нього? Це насправдi зроблено для того, щоб все майно забрати у багатших, а їх самих вислати на каторгу в Сибiр.
Уряджується нiби народний суд. Такий дикий суд 15 i 16 вересня вiдбувається i в Pомановi над Кузьмою Обушенком та iншими. Дивно, що за система, що за керiвники влади, що за дикунство? 13 вересня Ксеня Каленик залишила чоловiка i пiшла жити з учителем Евгеном Цовчаруком, на вiру з комсомолом.
15 жовтня 1940 року
М. Демчук дурманить дiтей жовтневою революцiєю. Нарід перестрашений від податкових тягарiв. Молодi невiстки залишають cвоїx чоловiкiв i повертають до домівок cвo'ix рiдних батькiв. Господарi ділять нiби маєток мiж своїми дiтьми, а6и менше платити. Дивуюся, що вci цi комбiнацiї будуть тiльки смiховиною в очах мiсцевих заправил. Так ясно ж, що податки, опiнiя i навіть цiле життя знаходиться в руках мicцевих заправил. Якi відомостіi подають мiсцевi комунiсти, так в районi i роблять.
В маї забрали в мене вci церковнi метрики i документи.
Biд 5 мая проваджу Bci метрики в зошитах. Комунiсти стисло дотримуються тiльки громадянських aктів, все, що пов' язане з церквою, вiдкидається.
В жовтнi розпочалася велика нагонка на громадян вcix захiдних областей у справi колективiзацiї господарств. Передовики посиленно працюють за пiдтримку колгоспу. Taкi дiячi, як Бондарчуки, Степанюки, Боярчуки - це дiйсно болячки на українськім тілі. Виганяють вcix громадян на роботи на господарствах вивезених громадян, до лiсу на заготiвлю дров для жидiв. Почалася реєстрацiя молодi 1917-1919 pоків. В Луцьку закiнчують будiвництво не закiнчених будiвель. Понаїхало 6агато кацапiв, жидiв i фурналiв-українцiв з радянщини. Дивно, що харчовi продукти так розкуповуються. Купують все, що бачать. Збоку дивлячись, то здається, що налетiла сарана, котра все хоче знищити.
В Луцьку брак квартир. А раз брак квартир, то знову починають вивозити i виганяти з містa власникiв будинкiв, щоб таким чином сicти в xaтi та ще й заволодiти безплатно майном. Такого закону i насильства, мабуть, не 6уло в жодного народу від початку світу!
17 квiтня 1941 року
Великий четвер - Страсть. Вiруючi нашої парафiї масово прийшли до сповiдi i Святого причастя. Настрiй у парафiян спокiйний, погляд важкий, Bci задуманi. Мiсцевi комунари протягом цiлого посту уряджували шапочцi забави, але сходилося до цих забав мало людей. Cвідомa молодь не йшла, лише звихнутi крутились по caдовi, мов покрученi. Господарi тiльки по недiлях з' являлися з кiньми додому, бо по цiлих днях возять колоди з лiсу.
В цей Великий четвер перед Великоднем луцькi кати визначили суд над моломю pоманівської парафiї. Трудно у большевикiв довiдатися, коли буде суд. Адвокати хоч i є, але вони виступають не оборонцями, а лише вишукують матерiали для прокурора, аби сильнiше затоптати пiдсудного.
Селяни доходять caмі, коли та розправа буде. Цiлу зиму точилися розправи над українцями, вже по цьому селяни довiдувалися, що скоро pоманівськa i хотинська молодь стане перед звiрячими очима червоних катів.
Четвер. Пильнують в'язницю. Авта з-пiд в'язницi везуть безлiч юних селян. Коло суду сила piдні пiдсудних. Дехто з арештованих пiзнає cвoїx батькiв, братiв, сестер, дiтей. Плач, крик. Розбiгаються. Швидко злазять з авто молодi люди i з руками, зав'язаними за спиною, 6iжать до суду. Авто вiдiйшло. Кожен хоче побачитися зі своїм сином чи чоловiком. Просять мiлiцiю, а та невблаганна. Нарештi знайшовся один мiлiцiонер, котрий дозволив pіднi передати хлiба i сала для пiдсудних. Цiлий день чекали, коли з суду повезуть хлопцiв. Вечiр, свiтло. Мiлiцiя розганяє вcix від суду. Розiйшлися. Залишилося на нiч кiлька смiливцiв. Опiвночі виходили пiдсуднi швидко сiдали на авта. Стiна рiдних підіишла до авт i кричали, на скiльки засудили? Вiдповiдi не було. Деякi пiдсуднi пiдняли руки, щоб на пальцях показати, але дiстали від міліції по руках. Засудили юних друзiв, а за що? За те, що нарід, церкву i милу Україну любили!
Так сидiли молодi люди в суді, де ненаситна смерть, мов холодний подих, скрiзь носилася. Сидiли repoї i слухали кепкування катів. Дивилися червонi кати на гарних молодцiв українських i скаженiли, пiт брався на чолах, бо вiдчували, що нiчого вони не варті в очах цих вiдданих юних сердець! Друзi! Вас засудили! Не сумуйте! Праця ваша не даремна, шлях, який ви вiдкрили, продовжать мiлiони кращих синiв i дочок! 1 ви будете на волi, сини волi! Слава вам, iдейним мученикам! Ви гордість i слава України!
22 червня 1941 року
Вночi були вибухи в Луцьку. Рано, перед Службою Божою,знову в Луцьку почалися сильнi вибухи, з' явилися чорнi стовпи диму. Hapiд не знав, чи радiти, чи, може, то маневри Совіцької армії, бо цими днями велика силa вiйська марширує на Луцьк, 3 paдio i преси довiдатися про щось дуже трудно. Можна щоденно вичитати, вислухати про рiзнi успiхи в колгоспах, на заводах i фабриках. Що торкається полiтичних справ, так коротенько пишеться про фронт i дипломатичнi успiхи Радянського Союзу. Думається мені,що мyсить щось бути не6езпечне в Радянськiм Союзi, бо вся та вiйськова метушня вказує на щось незрозумiле. Не видно oстаннім часом пiдпiльникiв, цiкаво вивiдати.
По селi ходять потаємнi поголоски, що нiби нiмцi збомбардували Луцьк та iншi мicтa. Шепчуть, що є вже в лiсi жидівськi втiкачi. Невже наступає година визволення українцiв з неволi божевiльних 6езбожникiв? Боже, допоможи!!!
1943
Нiчого доброго для українського народу 1943 piк не о6iцяє.
Через paдio нiмцi передають, що на цей piк тре6а буде вiдправити до Рейху 500000 українських робiтникiв. Нiмцi так загосподарювалися на наших землях, що збоку видається, нi6и українцiв тут зовсiм немає, Про найлiпшi нашi землi - Катеринославщину i Таврiю - вони пишуть, що це кровні їхні землi, бо першими, мовляв, дуже давно туди прийшли арiйцi ... Це нaгaдyє про те, що писали поляки про Захiдну Україну - нiби то їхня земля з давнix-давен ... Так виходить, що приймеш cyciдa в хату, а сам потiм зi своєї хати тiкай подалi!
3 духовенством нiмцi поводяться брутально, як большевики, Школи взимку закритi. Власне, якi школи? Повiдкривали чотирикласнi, де так все органiзували, що шкiл нi6и й не iснує! 3 нашою iнтелiгенцiєю чинять так, як з пастухами, Такий cо6i молоденький нiмчик примушує старшого віком українського iнтелiгента чистити йому чоботи, ро6ити 6рудну роботу, а потім ще й згорда дивиться! Виходить, що тiльки нiмцi - люди, а решта народів "худо6а" чи фiзична робоча сила?!
У зв' язку з таким становищем цiлий український нарід сильно зненавидiв нiмцiв. Большевики цим користуються i посилюють свою партизанку, Цiле Полісся вкрилося сiткою комунiстичної партизанки. Москва довозить парашутистiв i з6рою. Kомуністи починають ро6ити рiзнi ви6рики, на колiях пiдривають потяги. Нiмцi враз з українською мiлiцiєю ро6лять облаву, але 6езрезультатнi такі дії. Нарештi, нiмцi додумалися до того, що вивозять з лiсiв цiлi українські села!
Своєю грабiжницькою полiтикою нiмцi пiдняли проти себе все украlнське населення, тож треба чекати повстання. Багато свiдомих полiцiянтiв та урядовцiв залишають мiсця працi i йдуть додому або в пiдпiлля. На Центральнiй Україні наново пошиирюється комунiзм. Нiмцi, щоб врятувати ситуацiю, утворили так звану Народну Армiю на чолi з генералом Власовим. Ця армiя складається з представникiв рiзних нацiональностей, переважно вiйськовополонених, полiтичних авантюристiв i шкурників, для них iнтереси народу байдужi, головнi iнтереси шкурнi, Ця армiя гарцює по Україні, нищить большевицьку партизанку, нищить українську партизанку, грабує села i т.д.
Знову у нас пiд впливом нiмецького ярма i арештiв української iнтелiгенцiї повстав клич: "До зброї!"
Oтже,зима,а а особливо весна 1943 року вказують новий шлях для українського народу. Цей шлях - боротьба з yciiма поневолювачами, а їx у нас багато: большевицька партиизанка, нiмцi, польськi банди, якi виступають представниками польського iмперiалiзму, служачи нiмцям i комуністам у справi нищення українцiв.
Трудна для нас буде ця 6оротьба, але бачу, що чаша терпiння переповнилася. Поллється кров рiками ... Щастить нам, Боже!!!
20 березня 1943 року
Луцька міська полiцiя розiйшлася по лiсах i таким чином постала українськa партизанка. Ця звiстка швидко рознесслася по Волині, i де тiльки була Українська мiлiцiя - в чи в районi - вci покинули службу i з рушницями в руках вирушили в невідомому напрямку. В полiцiйнiй службi залишилися лише тi, хто вважає, що час вiдкрито виступати проти німців ще не настав.
1 червня 1943 року
Нiмцi привезли з-за Бугу 6 тисяч полякiв i розташували їx в Луцьку i в Кiверцях. Перша дiяльнiсть польського карального відділу: вночi в Кiверцях було зроблено напад на цивiльне населення, багато людей пострiляли, арештували.Уcix спiйманих українцiв допроваджено до заздалегiдь приготованої ями i там розстрiляно. Замордували також священника Bітовського з дружиною. Доктора Нiжанкiвського арештували, але не розстрiляли. Ця вісткa розiйшлася далеко, ще бiльше загострилися стосунки полякiв з українцями. Тепер i українцi взялися за польськi способи не лише бити киями чи виганяти до Луцька, щораз частiше чути про спалення якоїсь колонiї i розстрiл кiлькох полякiв.
Чому слов'янськi народи не розумiють слова "єдність"?
15 червня 1943 року
Вже мiсяць часу, як горять українські села. Нiмцi разом з поляками раптом нападають на село, палять будинки i, застреливши кількох українцiв тiкають, українська партизанка як може, так намагається рятувати українських селян. Biд 12 червня по вcix селах проводиться часткова мобiлiзацiя до української партизанки. Беруть переважно молодь i українцiв-полонених. Kомуністів i злодіїв вiдстрiлюють. Бо злодiї пiд маркою партизанiв страшенно грабують села.
Нiмцi утворили по районах польсько-українську полiiцiю, котра зле поводиться з мicцевим населенням. Нiмцi також дали заклик, щоб полiцiя, яка розбiглася по лiсах, повернулася на своє становище, i їй все простять. Кiлька дурнів дiйсно зявилося до Луцька.
16 червня 1943 року
Українські партизани напали на полiцiю в Пiддубцях i вcix забрали з собою. Гарний будинок, в якому розмiщувався район, спалили. Коменданта полiції, секретаря i перекладача застрелили. Партизани пiшли на Пiддубцi, щоб виручити трьох важливих провiдникiв, якi потрапили пiд арешт, а також щоб забрати пачку з 20 душ полякiв, якi теж були в поліції пiд ключем. Напад здiйснили пiд маркою польської партизанки, але дорогою назад кiлька полiцiянтiв утекли i доповiли нiмцям, що все зробили укра'iнцi.
18 червня 1943 року
Партизани не дають нiмцям брати з лiсу ні дерева, ні колод. Людей i нiмецькi авта виганяються геть! На cьогодні зi вcix сiл нашого paйону визначено фiрманки i людей, якi будуть перевозити з Пiдду6ець районнi уряди до Луцька. Фактично ж вcix погнали до лiсу по дрова. Щоб дати можливiсть заготувати i відвезтиI дрова, прилетiло два нiмецькi літаки:кидали бомби і строчили з кулеметiв. Таким чином німцi як украли собi кiлька кубометрів дров. Але то крапля в мopi! Мусять до пори до часу доставляти у Луцьк потягами дрова на опалення.
Цит. за: Данилюк В. Вiрити занадто боляче... Волинь: xpoнікa подiй 1939-1944 pоків. - Луцьк, 1995