NetherBel: Брюгге
Тисячу разів праві творці фільму In Bruges, коли говорять, що Брюгге - це казкове місто. Поки що номер один усіх моїх суб’єктивних рейтингів. Незважаючи на дощову погоду та холод, незважаючи на зачинені двері хостелу (згодом вони таки відчинились, але про це згодом) та культових місцевих пабів, незважаючи на те, що були ми там всього лише півтори доби - Брюгге неймовірне.
До Брюгге (у Бельгії його називають на французький манер - Брюж) ми прибули потягом з якоюсь шаленою літньою скидкою, якщо не помиляюся, то дорога туди-назад обійшлася у 10 євро. Коли виїздили з Брюсселю, то йшов дощ, і по приїзді ситуація не змінилась - було пасмурно, сіро, і моросив дрібний дощ. Проте розчарування від погоди випарувалося, як тільки вийшла з вокзалу до міста. Цегляні будиночки, кольорові віконні рами, ставні та двері, блискуча від вологи бруківка, припарковані велосипеди, яскраві квіти вазонах, поштові скриньки, столики вуличних кафе - усе наче щойно втілилося в реальність з вінтажних листівок. Брюгге таке красиве, що не віриться, наче воно існує насправді.
Декілька вуличних кафешок
Перш ніж гуляти містом, вирішили залишити валізу у хостелі. Щоправда, п'ятнадцять хвилин стукоту у двері та дзвінків результату не дали. Довелося просити допомоги у кельнерки сусідньої кав’ярні, яка ласкаво погодилася приютити валізу у коморі закладу. Звільнившись від зайвого вантажу, пішли гуляти містом. Попри дощ і холод, Брюге вражало. І прекрасно збереженою середньовічною архітектурою (один із костелів датований серединою 12 (!) століття), і мереживом каналів, і намистом з плюща, яке прикрашає мости та фасади, і вузенькими брукованими вулицями, і такою органічною і ненав’язливою готикою. У сірій димці дощу кожен наступний поворот був відкриттям, з кожним кроком місто наче при відкривало вуаль. А про те, що ми таки у Фландрії, а не в Валлонії, постійно нагадувала величезна кількість велосипедів. Словом, я безнадійно закохана у Брюгге!
Брюгге і ровери
Пообіді ми повернулися до хостелу, і цього разу він був відчинений. Адміністратором виявився хлопець-азербайджанець, який вільно розмовляв російською (віва, глобалізація!). Він вручив нам низку флаєрів на безкоштовні напої в одному з місцевих кафе і провів до кімнати. Так от, хостел - це окрема пісня. Середньовічний будинок з гвинтовими дерев’яними сходами, височезні стелі і вікна, замурований камін у кімнаті, старі меблі і дзвіниця собору, що зазирає до кімнати крізь шпарину у шторах. Ще один неймовірний позитив перебування у Брюгге.
Трішки вулиць, будинків і соборів
Потім ми подалися на водну прогулянку каналами. На відміну від амстердамського варіанту, човник був значно меншим і відкритим. Ще би - місточки тут значно нижчі, до того ж один із каналів проходить просто попід будинком. Ми ще раз побачили славнозвісного брюзького собаку, який спостерігає за каналом зі свого вікна, лебедине озеро, найменше готичне вікно у місті (думаю, і в Європі загалом) та найвідоміший вид на белфрай. Згодом, ту саму прогулянку спробували відтворити уже пішки (через дворик головного собору міста зі скульптурами чотирьох вершників і через місцеву пивоварню, до якої встигли саме перед закриттям). А після цього пішли вивчати місцеву пивну культуру (про це я уже писала).
Брюгге і вода
Наступного дня, продовжуючи to-do-list, закладений ще героями In Bruges, піднялися на вежу белфрай, з якої відкрилась просто неймовірна панорама міста. Хоч як я не старалась, та побачити моря звідти мені не вдалося. Того дня погода була значно кращою, тож ми вирішили дозволити собі більш тривалі прогулянки. Так як попереднього дня вздовж і впоперек пройшлися центром, вирішили піти до однієї з міських брам, поряд з якою була група вітряків (привіт, Фландрія!). Так от: красиве середньовічне місто залишається красивим навіть за межами туристичних маршрутів. Тут такі ж доглянуті цегляні будиночки з кольоровими віконними рамами, такі ж симпатичні собори без нальоту псевдо реставрацій. Щоправда, каналів тут менше: один бере місто в кільце (на ньому є низка розвідних мостів, і процес зведення-розведення нам вдалося поспостерігати), інший поволі пливе на північ до Північного моря.
Панорами міста
Ще раз випивши пива у найкращому з відчинених на той час пабів (Rose red), попрощалися з Брюгге і рушили на потяг. У Брюсселі пересіли на шатл, і менше ніж за годину (і майже під кордоном з Францією) уже були в Шарлеруа, звідки вилетіли до Варшави. У Польщі провели ще один день (за іронією, він був найспекотніший і найбільш літній з усієї літньої відпустки), і 6 липня повернулися до України.
Кажуть, Брюгге найгарніше на Різдво. Добре, що я відновила його собі у пам'яті саме тепер.
пс. Саме цю мелодію награвали дзвони на одному із соборів Брюгге. Це місто неможливо не любити.
До Брюгге (у Бельгії його називають на французький манер - Брюж) ми прибули потягом з якоюсь шаленою літньою скидкою, якщо не помиляюся, то дорога туди-назад обійшлася у 10 євро. Коли виїздили з Брюсселю, то йшов дощ, і по приїзді ситуація не змінилась - було пасмурно, сіро, і моросив дрібний дощ. Проте розчарування від погоди випарувалося, як тільки вийшла з вокзалу до міста. Цегляні будиночки, кольорові віконні рами, ставні та двері, блискуча від вологи бруківка, припарковані велосипеди, яскраві квіти вазонах, поштові скриньки, столики вуличних кафе - усе наче щойно втілилося в реальність з вінтажних листівок. Брюгге таке красиве, що не віриться, наче воно існує насправді.
Декілька вуличних кафешок
Перш ніж гуляти містом, вирішили залишити валізу у хостелі. Щоправда, п'ятнадцять хвилин стукоту у двері та дзвінків результату не дали. Довелося просити допомоги у кельнерки сусідньої кав’ярні, яка ласкаво погодилася приютити валізу у коморі закладу. Звільнившись від зайвого вантажу, пішли гуляти містом. Попри дощ і холод, Брюге вражало. І прекрасно збереженою середньовічною архітектурою (один із костелів датований серединою 12 (!) століття), і мереживом каналів, і намистом з плюща, яке прикрашає мости та фасади, і вузенькими брукованими вулицями, і такою органічною і ненав’язливою готикою. У сірій димці дощу кожен наступний поворот був відкриттям, з кожним кроком місто наче при відкривало вуаль. А про те, що ми таки у Фландрії, а не в Валлонії, постійно нагадувала величезна кількість велосипедів. Словом, я безнадійно закохана у Брюгге!
Брюгге і ровери
Пообіді ми повернулися до хостелу, і цього разу він був відчинений. Адміністратором виявився хлопець-азербайджанець, який вільно розмовляв російською (віва, глобалізація!). Він вручив нам низку флаєрів на безкоштовні напої в одному з місцевих кафе і провів до кімнати. Так от, хостел - це окрема пісня. Середньовічний будинок з гвинтовими дерев’яними сходами, височезні стелі і вікна, замурований камін у кімнаті, старі меблі і дзвіниця собору, що зазирає до кімнати крізь шпарину у шторах. Ще один неймовірний позитив перебування у Брюгге.
Трішки вулиць, будинків і соборів
Потім ми подалися на водну прогулянку каналами. На відміну від амстердамського варіанту, човник був значно меншим і відкритим. Ще би - місточки тут значно нижчі, до того ж один із каналів проходить просто попід будинком. Ми ще раз побачили славнозвісного брюзького собаку, який спостерігає за каналом зі свого вікна, лебедине озеро, найменше готичне вікно у місті (думаю, і в Європі загалом) та найвідоміший вид на белфрай. Згодом, ту саму прогулянку спробували відтворити уже пішки (через дворик головного собору міста зі скульптурами чотирьох вершників і через місцеву пивоварню, до якої встигли саме перед закриттям). А після цього пішли вивчати місцеву пивну культуру (про це я уже писала).
Брюгге і вода
Наступного дня, продовжуючи to-do-list, закладений ще героями In Bruges, піднялися на вежу белфрай, з якої відкрилась просто неймовірна панорама міста. Хоч як я не старалась, та побачити моря звідти мені не вдалося. Того дня погода була значно кращою, тож ми вирішили дозволити собі більш тривалі прогулянки. Так як попереднього дня вздовж і впоперек пройшлися центром, вирішили піти до однієї з міських брам, поряд з якою була група вітряків (привіт, Фландрія!). Так от: красиве середньовічне місто залишається красивим навіть за межами туристичних маршрутів. Тут такі ж доглянуті цегляні будиночки з кольоровими віконними рамами, такі ж симпатичні собори без нальоту псевдо реставрацій. Щоправда, каналів тут менше: один бере місто в кільце (на ньому є низка розвідних мостів, і процес зведення-розведення нам вдалося поспостерігати), інший поволі пливе на північ до Північного моря.
Панорами міста
Ще раз випивши пива у найкращому з відчинених на той час пабів (Rose red), попрощалися з Брюгге і рушили на потяг. У Брюсселі пересіли на шатл, і менше ніж за годину (і майже під кордоном з Францією) уже були в Шарлеруа, звідки вилетіли до Варшави. У Польщі провели ще один день (за іронією, він був найспекотніший і найбільш літній з усієї літньої відпустки), і 6 липня повернулися до України.
Кажуть, Брюгге найгарніше на Різдво. Добре, що я відновила його собі у пам'яті саме тепер.
пс. Саме цю мелодію награвали дзвони на одному із соборів Брюгге. Це місто неможливо не любити.