Роздратування
Так сталося, що цей тиждень проводжу в Золочеві. І час від часу фоном мого перебування є телевізор (благо, завжди можна взяти навушники і ввімкнути щось прийнятне з нетбука). Але в ті моменти, коли доводиться чути шуми з блакитного екрану, мені хочеться залізти на стінку і вити вовком.
Сказати, що це жахливо - це нічого не сказати.
Колись я думала, що вершиною деградації є Міняю жінку (навіть не уявляю, як до такого можна додуматися, і ще менше уявляю тих, хто погоджується взяти в подібному участь). Але за вчорашній вечір я дізналась про екстрасенсів, які розслідують вбивства, про 100500 сімейних шоу, де жінку вчать бути Правильною жінкою (себто всю себе покласти на вівтар служіння байдуже кому), про світські хроніки, в яких майорять задоволені засмальцьовані косметикою обличчя тих, хто купує годинник за ті гроші, яких би вистачило на квартиру. І весь цей псевдогламур, всі ці "вічні цінності", вся ця "любов до гробу", про яку розповідають тошнотворним голосом, ці жахливі реаліті-шоу, це копирсання в чужій білизні у мене викликають бажання залізти до вежі зі слонової кістки і ніколи-ніколи з неї не виходити.
Телебачення скотилося до такої ями, з якої навряд чи вийде. Це щастя - ніколи його не дивитися.
Сказати, що це жахливо - це нічого не сказати.
Колись я думала, що вершиною деградації є Міняю жінку (навіть не уявляю, як до такого можна додуматися, і ще менше уявляю тих, хто погоджується взяти в подібному участь). Але за вчорашній вечір я дізналась про екстрасенсів, які розслідують вбивства, про 100500 сімейних шоу, де жінку вчать бути Правильною жінкою (себто всю себе покласти на вівтар служіння байдуже кому), про світські хроніки, в яких майорять задоволені засмальцьовані косметикою обличчя тих, хто купує годинник за ті гроші, яких би вистачило на квартиру. І весь цей псевдогламур, всі ці "вічні цінності", вся ця "любов до гробу", про яку розповідають тошнотворним голосом, ці жахливі реаліті-шоу, це копирсання в чужій білизні у мене викликають бажання залізти до вежі зі слонової кістки і ніколи-ніколи з неї не виходити.
Телебачення скотилося до такої ями, з якої навряд чи вийде. Це щастя - ніколи його не дивитися.