Про прем"єри
Не роботою єдиною (хоча вона і приносить задоволення, потрібно час від часу міняти обстановку)...
Отож, за минулі днів 10 вдалося побувати на трьох прем"єрах: двох театральних і одній кіношній. Про це і пост.
Прем"єра 1: "Провінційні анекдоти" О. Вампілова в постановці Я.Федоришина
Не один раз чула від друзів та знайомих, що "Воскресіння" зараз один з найцікавіших театрів Львова, от і вирішила це перевірити. Більше того, хотілося подивитися постановку саме радянського драматурга. Враження від вистави можу порівняти з тим, що відчула після перегляду "Everything is Illuminated", коли тобі весь час весело, а в кінці наче мішком б"ють по голові. Загалом, обидві історії, що і складають виставу, розповідають про маленьких людей, кожного з яких по-своєму зіпсувала система і кожен з яких рано чи пізно це розуміє. І ще: дуже здивувало, що на прем"єрі було мало молоді (в основному люди за 40), хоча це, мабуть, характерно для більшості театрів. Чи я помиляюсь?
Прем"єра 2: "Віяло леді Віндермір" О.Уайльда в постановці Ф.Стригуна
Дуже відвикла від академічного театру з чітким поділом сцена/глядачі (у "Воскресінні" через малі розміри залу він так не відчувається), тому для контрасту варто було сходити до театру імені Марії Заньковецької. Більше того, вдалося побачити роботу на сцені народних артистів Т. Литвиненко та Я.Юхницького (хоч ролі у них і другого плану). Очікувала легкої комедії з тонким англійським (ірландським?) гумором, отримала комедію з гумором, але не таким уже і тонким. Проте враження таки приємні, в основному завдяки роботі А. Сотникової, яка зіграла на "відмінно" та симпатичним костюмам в стилі пізньовікторіанської Англії.
Прем"єра 3 (last but not least): "Хоббіт: Неочікувана подорож" (само-собою зрозуміло чиє і хто режисер)
Нарешті найочікуваніший фільм 2012 року! Прекрасні краєвиди Нової Зеландії, від яких дух перехоплює, улюблені старі і нові герої (однозначно, з нових найнайнай - це Радагаст Брунатний, хоч я і звикла, що він - Карий, шикарно розпрацьований образ, і ця неймовірна сцена з їжачком, просто мімімі, перепрошую, не втрималась:), з старих - звісно, Гендальф, хто ж іще?), і весь чарівний світ, який створив Дж.Р.Р.Толкін в своїй уяві, а П.Джексон втілив на екрані. Правда, місцями трохи затягнуто, бо ж як з маленької історії зробити три повноцінні фільми? Усе ж, з нетерпінням чекатиму продовження подорожі.
Отож, за минулі днів 10 вдалося побувати на трьох прем"єрах: двох театральних і одній кіношній. Про це і пост.
Прем"єра 1: "Провінційні анекдоти" О. Вампілова в постановці Я.Федоришина
Не один раз чула від друзів та знайомих, що "Воскресіння" зараз один з найцікавіших театрів Львова, от і вирішила це перевірити. Більше того, хотілося подивитися постановку саме радянського драматурга. Враження від вистави можу порівняти з тим, що відчула після перегляду "Everything is Illuminated", коли тобі весь час весело, а в кінці наче мішком б"ють по голові. Загалом, обидві історії, що і складають виставу, розповідають про маленьких людей, кожного з яких по-своєму зіпсувала система і кожен з яких рано чи пізно це розуміє. І ще: дуже здивувало, що на прем"єрі було мало молоді (в основному люди за 40), хоча це, мабуть, характерно для більшості театрів. Чи я помиляюсь?
Прем"єра 2: "Віяло леді Віндермір" О.Уайльда в постановці Ф.Стригуна
Дуже відвикла від академічного театру з чітким поділом сцена/глядачі (у "Воскресінні" через малі розміри залу він так не відчувається), тому для контрасту варто було сходити до театру імені Марії Заньковецької. Більше того, вдалося побачити роботу на сцені народних артистів Т. Литвиненко та Я.Юхницького (хоч ролі у них і другого плану). Очікувала легкої комедії з тонким англійським (ірландським?) гумором, отримала комедію з гумором, але не таким уже і тонким. Проте враження таки приємні, в основному завдяки роботі А. Сотникової, яка зіграла на "відмінно" та симпатичним костюмам в стилі пізньовікторіанської Англії.
Прем"єра 3 (last but not least): "Хоббіт: Неочікувана подорож" (само-собою зрозуміло чиє і хто режисер)
Нарешті найочікуваніший фільм 2012 року! Прекрасні краєвиди Нової Зеландії, від яких дух перехоплює, улюблені старі і нові герої (однозначно, з нових найнайнай - це Радагаст Брунатний, хоч я і звикла, що він - Карий, шикарно розпрацьований образ, і ця неймовірна сцена з їжачком, просто мімімі, перепрошую, не втрималась:), з старих - звісно, Гендальф, хто ж іще?), і весь чарівний світ, який створив Дж.Р.Р.Толкін в своїй уяві, а П.Джексон втілив на екрані. Правда, місцями трохи затягнуто, бо ж як з маленької історії зробити три повноцінні фільми? Усе ж, з нетерпінням чекатиму продовження подорожі.