Як переконати українців добровільно мобілізуватись?
Можливо я помиляюсь. Але мені здається, що багато українців, що перебувають у стані, схожому на мій: через вік, хворобу і т.і. я вже не придатний до мобілізації, вже і мий син не придатний, але я хворію Україною, а відтак і багато думаю про те, чому молоді і здорові і навіть патріотично налаштовані українці (принаймні, що відчувають відразу до Росії та Путіна і сприймають їх як загрозу, адже і цього вистачить) - чому вони не йдуть воювати добровільно, та хоча б не ухилялися, і того б вистачило, але ж чомусь таки ухиляються.
І чи можна щось зробити таке, що могла б здійснити влада, що вирішило б цю проблему, бо вона таки стала нагальною - на фронті, а він у нас довжиною у 1200 кілометрів, - банально не вистачає людей, аби прикрити деякі ділянки. І наш фронт щодалі більше нагадує сумнозвісний "Тришкин кафтан".
Я вже не раз писав, що мабуть більш за всіх (мінімально - більш за всіх, мені відомих) знає про настрої українців професор Євген Головаха. Він нещодавно дав велике інтерв'ю сайту РС (https://www.radiosvoboda.org/a/zaluzhnyy-zelenskyy-mobilizatsiya/33259198.html) де серед іншого коментував і цю проблему. І він дійшов досить простого висновку, щодо того, що має зробити українська влада, та ширше українська еліта. І чого вона не зробить навіть під загрозою втрати держави (так здається мені). Тому що Україна так і не вирішила цю проблему, і що для мене найприкріше, здебільшого навіть її не усвідомила: ми не сформували своїх еліт: політичних, бізнесових, релігійних, ми навіть не зрозуміли що найперше треба сформувати умови формування еліти. А ось до цього мають долучитися обов'язково самі громадяни, а передусім журналісти та блогери.
А хіба я сам достатньо для цього зробив? - отож бо.
Але ось думка Головахи
--------------------------------------
Українці мають зрозуміти, що це війна на існування країни. І українці мають зрозуміти, або ми стаємо рабами Російської імперії, де не тільки нашою країною будуть розпоряджатися, як захочуть, а й життям і гідністю кожного з нас.
А як вони, звичайні громадяни, можуть зрозуміти, якщо десь там йде страшна війна, де просто жах повний, а десь люди живуть майже без змін. От і все, і хай звертаються всі авторитетні, хто є. Командири, політики, діячі культури, науки, хто завгодно. І пояснюють, а не просто аналізують. Це абсолютно реальна ситуація, що ми можемо втратити країну і стати рабами в дуже жахливій системі.
По-перше, це пояснювати. По-друге, це створити систему мобілізації людей. Якщо це війна за виживання країни. Якщо для українців не байдуже, виживе країна чи ні, а їм не байдуже.
До речі, 95% кажуть, що для них це велика цінність. Вільна, незалежна Україна, запитуєш - велика цінність. І для всіх. Так як же її не захищати, якщо це велика чинність? То ж вони не брешуть.
Я розумію цих людей з іншого боку. Хто піде на фронт, це чиїсь діти, чоловіки, брати, родичі, друзі. Ну, і от так от починається. Це страшна ситуація, але в цій страшній ситуації доведеться, мабуть, робити вибір. Робити просто вибір.
І ще одне. От звернемось до минулого. В кожній країні є еліти, так звані. Ну, еліти - це люди, які займають вищі щаблі в суспільстві. Ну, при владі або при грошах, або при високому соціальному становищі. Колись такі щаблі займали так звані аристократи. Як вдавалося аристократам мобілізовувати масу? Вони перші йшли.
А хто з аристократів мав право не піти, коли війна? Він за визначенням був, офіцером, скажімо. Тобто він набирав військо. Або раніше своє власне, але потім вже при монархіях, це була обов'язкова їхня місія. Тобто еліта має демонструвати.
Не демонструє. На жаль, не демонструє. Це треба відверто визнати. А якщо еліта не демонструє своєї готовності захищати країну… А хто найбільш має бути зацікавлений у збереженні країни? Ну, зрозуміло, еліта. Бо вони в найкращому положенні, вони насамперед мають захищати свої позиції.
Бо людина без статусу, бідна і так далі скаже: «та мені байдуже, що ці в мене хазяї, що ті хазяї». Але коли ця людина побачить, що «от, в мене які є! От які в нас в країні є люди, які першими йдуть». Я за своїм віком не підлягаю мобілізації, тому мені важко когось засуджувати, але я просто виходжу з абсолютно очевидних речей. Якщо люди не хочуть захищати свою країну, її просто не буде. Скільки таких історичних прикладів.
------------------------------------
Зауважимо - Головаха пропонує три заходи щодо поліпшення ставлення населення до мобілізації. Перший очевидний - влада уникає поганих новин, тому значна частина населення воліє та має змогу заколисувати себе думками, що там і так не дуже погано, а значить і без мене обійдуться.
Цю погану звичку треба кинути якнайшвидше, люди мають розуміти реальність загрози. Це по-перше.
По друге - аби люди повірили до пропаганди необхідності мобілізації мають долучитися не лише політики та журналісти, але військові, митці, актори - взагалі opinion leaders. Це по-друге, і це зрозуміло, не зрозуміло, чому цього досі не зроблено.
І останнє, last but not least. Усі ці заходи матимуть вельми обмежений вплив без ще одного: еліти, передусім політичні, мають подати приклад. Те, що вони не зробили цього за три роки війни, означає, що справжніх політичних еліт у нас і досі немає.
І провина за це лежить на всіх нас, на усьому населенні України. Ми мали це зробити, але навіть спроби не зробили, відтак звинувачувати кожен має передусім самого себе. Я дивлюся у результати соцопитувань і бачу, що до першої п'ятірки політичних лідерів України належать Петро Порошенко та Дмитро Разумков. Наскільки мені відомо, вони не просилися до лав збройних сил України, хоча вік Разумкова як раз для війни. І сини Порошенка теж не пішли воювати. А він серед лідерів політики - тобто мільйони українців його підтримують.
А якби ми справді думали про державу та її незалежність то кожен ухилянт серед політиків мав би знати, що ухилянта або батька синів-ухилянтів не оберуть не те що до Верховної Ради, а навіть до ради житлового кооперативу. Якби наші політики знали, що український виборець ось так налаштований, вони поводили б себе геть по іншому.
Але ж маємо те, що маємо. На цій оптимістичній ноті я закінчую.