О песне "Ніч яка місячна" и судьбе украинской интеллигенции. Ответ Маргарите Симоньян
Леся Вакулюк
https://www.pravda.com.ua/rus/columns/2022/11/6/7375170/
Маргаріта Сімоньян мріє про часи, коли зможе в Києві затягнути "Ніч яка місячна".
"Украінская песня, которую знаєт каждий рускій, пєсню із вєлікого совєтского фільма" - пише Маргаріта.
Маргаріта не знає, що це не "пєсня із вєлікого совєтского фільма", а пісня, слова і музику до якої написали Михайло Старицький і Микола Лисенко тоді, коли ніякого Совєтского союзу і в помінє нє било.
Маргаріта не знає, що мелодія потім трохи змінилася, а одного з авторів нової музики до пісні, кобзаря, у 30-их минулого століття Совєтський союз заарештував. Що з ним сталося потім - невідомо. Але ми ж нині знаємо, що "невідомо" означає або табори, або розстріл.
Маргаріта не знає, що в Михайла Старицького і Миколи Лисенка була онука - Вероніка. І її за постановою НКВС ростріляли в Лук’янівській тюрмі у вересні 1938 року. Їй було 38 років. Батькам про розстріл не сказали. Тож вони ще кілька років шукали єдину доньку серед живих, але засуджених в таборах Сибіру.
Не знає Маргаріта, що кількома роками пізніше в помешканні доньок Михайла Старицького совєтська власть провела обшуки, після яких їх відправили на каторгу. Одна померла по дорозі на каторгу, інша - на каторзі в Казахстані.
Хочеться сказати Маргаріті: хай тобі "пєсня із вєлікого совєтского фільма", яка насправді є піснею нашого великого Михайла Старицького, рід котрого совєтська власть знищила, стане поперек горла.
Я не бажаю смерті жодній людині - навіть Путіну. Навіть Скабеєвій або Симоньян, тим більш что їхня провина вочевидь неспівставна із тим, що вчинили Путін, Патрушев та ще кілька близьких до них героїв. Але виявляючи як Симоньян чимось подавиться, хай не насмерть, певне задоволення відчуваю.
Всі ці люди втратили совість - причому це не було раптово, це був процесс, який вони не могли не відчувати і самі обрали собі таку долю, де вони наприкінці були людьми без совісті. Тобто це
був їхній свідомий вибір. Як до речі це також свідомо обрали мільйони росіян.
Ось саме тому мені подобається уявляти, собі як якась їжа стане Маргариті без майстра поперек горла. ПРоте не на смерть. Аби вона мала змогу подавитися і завтра.
https://www.pravda.com.ua/rus/columns/2022/11/6/7375170/
Маргаріта Сімоньян мріє про часи, коли зможе в Києві затягнути "Ніч яка місячна".
"Украінская песня, которую знаєт каждий рускій, пєсню із вєлікого совєтского фільма" - пише Маргаріта.
Маргаріта не знає, що це не "пєсня із вєлікого совєтского фільма", а пісня, слова і музику до якої написали Михайло Старицький і Микола Лисенко тоді, коли ніякого Совєтского союзу і в помінє нє било.
Маргаріта не знає, що мелодія потім трохи змінилася, а одного з авторів нової музики до пісні, кобзаря, у 30-их минулого століття Совєтський союз заарештував. Що з ним сталося потім - невідомо. Але ми ж нині знаємо, що "невідомо" означає або табори, або розстріл.
Маргаріта не знає, що в Михайла Старицького і Миколи Лисенка була онука - Вероніка. І її за постановою НКВС ростріляли в Лук’янівській тюрмі у вересні 1938 року. Їй було 38 років. Батькам про розстріл не сказали. Тож вони ще кілька років шукали єдину доньку серед живих, але засуджених в таборах Сибіру.
Не знає Маргаріта, що кількома роками пізніше в помешканні доньок Михайла Старицького совєтська власть провела обшуки, після яких їх відправили на каторгу. Одна померла по дорозі на каторгу, інша - на каторзі в Казахстані.
Хочеться сказати Маргаріті: хай тобі "пєсня із вєлікого совєтского фільма", яка насправді є піснею нашого великого Михайла Старицького, рід котрого совєтська власть знищила, стане поперек горла.
Я не бажаю смерті жодній людині - навіть Путіну. Навіть Скабеєвій або Симоньян, тим більш что їхня провина вочевидь неспівставна із тим, що вчинили Путін, Патрушев та ще кілька близьких до них героїв. Але виявляючи як Симоньян чимось подавиться, хай не насмерть, певне задоволення відчуваю.
Всі ці люди втратили совість - причому це не було раптово, це був процесс, який вони не могли не відчувати і самі обрали собі таку долю, де вони наприкінці були людьми без совісті. Тобто це
був їхній свідомий вибір. Як до речі це також свідомо обрали мільйони росіян.
Ось саме тому мені подобається уявляти, собі як якась їжа стане Маргариті без майстра поперек горла. ПРоте не на смерть. Аби вона мала змогу подавитися і завтра.