Из поэтической тетради, которую пишет война
Мар'яна Савка (Львів)
Мій Бог
Мій бог формує всю ніч батальйони,
Прицільно стріляє, веде бої.
Мій бог толерує мої прокльони
І протирає скельця свої.
Мій бог не ховається поза спину,
Він над дітьми розстеляє покров.
Мій бог скуповує кровоспинне
Й стає у чергу здавати кров.
Мій бог не може поки що спати,
Коли вся країна на варту встає.
Мій бог дозволяє мені не прощати
І називати усе як є.
Сергій Жадан (Харків)
Візьми лише найважливіше
Візьми лише найважливіше. Візьми листи.
Візьми лише те, що зможеш сама нести.
Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,
візьми дерев’яні розп’яття, золочені муляжі.
Візьми хліб і городину, потім іди.
Ми ніколи більше не повернемося сюди.
Ми ніколи більше не побачимо наші міста.
Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.
Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.
Нам ніколи не пити з сухих криниць.
Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.
Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.
Нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.
Нам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.
Нам збирати воду в долоні, чекаючи в таборах,
дратувати драконів на бойових прапорах.
Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.
Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,
не буде сонного світла серед нічних осель,
не буде зелених долин і заміських пустель.
Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.
Буде криваве взуття на жіночих ногах,
вимучені вартові в прикордонних снігах,
підстрелений листоноша з порожнім мішком,
підвішений за ребро священик із безжурним смішком,
цвинтарна тиша, гамір комендатур,
списки загиблих, друковані без коректур,
такі безкінечні, що навіть часу не стає
шукати в них щоранку ім’я своє.
Ігор Астапенко
Істина у війні
усе крім війни не важливо адже війна.
усе крім війни не існує усе війна.
навіть сама війна теж пішла на війну
смерть їй у спину кричить: 'я тебе дожену'
істина у війні віриш мені чи ні?
бог дістав із полички 'Україну в огні'.
трохи читав та й кинув. що йому той вогонь.
що йому Україна? справ є і так либонь.
діти що стали янголами не встигли стати людьми
чи встигнуть стати батьками діти цієї війни?
і хто розгрібатиме сни від вибухів і сирен?
хто буде тягнути пам'ять з переліками імен
людей що від них лишились хіба що їх імена?
зеленими коридорами в країну іде весна.
іде в камуфляжній формі. з гвинтівкою на плечі.
пускає в ранкове небо птахів ворухкі ключі.
Штаб
саня ніколи не бачив моря. ніколи в житті. уявіть!
у києві був тільки раз. давно. а сані вже сорок шість.
я бачу в очах його хвилі і чайок. великий сяйливий маяк.
а саня ніколи не бачив моря. його позивний - моряк.
андрюха постійно важко зітхає. вдивляється в свій калаш.
він все життя присвятив заводу і має дай-боже стаж.
тепер заводу нема. розбили. в андрюхи двоє малих.
у нього у вухах дзвенить метал. я чую його. я звик.
у сірого в роті червона прима. він курить дві пачки в день.
я бачу як страх білосніжним димом виходить з його легень.
він завше мовчить і ховає очі. за місяць ні пари з вуст.
про нього ніхто з нас нічого не знає. лиш те що він білорус.
івана лиш спробуй назвати ваня - погрожує і кляне.
як дам зара' - каже - то скрутитесь в дулю. не зліть мужики мене.
іванові віриш - він хлоп кремезний. кулак - два моїх. ну-ну.
раніше він був охоронцем бази. тепер охоронець сну.
і я з ними п'ятий. стою. вдихаю повітря важке. сире.
боюсь їм зізнатись що пишу вірші. кому вони зараз тре'?
візьмуть не дай бог ще назвуть поетом. мені не на руку це.
кому зараз так ось візьмеш і плюнеш поезією в лице?
у небі літак обперізує сонце сумним візерунком війни.
я мовчки курю і заплющую очі і бачу як п'ятеро ми
гуляємо мирним морським містечком. і спробуй нам хто завадь.
і саня уперше в житті своєму стрибає в солону гладь.