Втома від демократії
Валерий Пекар, преподаватель Киево-Могилянской бизнес-школы, соучредитель платформы Нова Країна
Чимало українців втомилися від демократії. Це стосується не тільки тих, хто продовжує тужити за Радянським Союзом з його однозначною визначеністю колективної мрії та індивідуальної долі. Це стосується й тих, для кого складність сучасного світу й особистого вибору перевищує потреби й навички мислення.
Є й інші категорії втомлених від демократії. Наприклад, ті, хто вважає, що демократія не дозволяє нам перемогти у війні. Ті, хто припускає, що Захід нас зрадив і тепер варто розвернутися на схід, використовуючи його підходи та інструменти. Ті, хто відкидає демократію тому, що «можуть обрати не того, кого треба». Ті, хто вірить: в умовах авторитаризму саме вони будуть наглядачами, а не каторжанами.
Дійсно, демократія працює погано, і ми це бачимо голим оком. Демократія передбачає дорослих, освічених і відповідальних громадян, які не очікують від політиків швидких простих рішень складних застарілих проблем. Натомість діти завжди оберуть доброго чарівника, а раби - доброго царя.
Демократія працює погано. Але інші політичні системи - набагато гірше. На кожний гарний історичний приклад (а це коли піддали тортурам і вбили порівняно небагато людей) знайдеться чимало поганих прикладів. Імовірність, що випаде щасливий шанс, настільки невелика, що в цьому казино краще не грати, враховуючи, наскільки високі ставки.
У житті авторитарних режимів бувають періоди великих піднесень. Та піднесення змінюються спадами, коли лідер втрачає мотивацію, змінює орієнтири, старішає або вмирає. Врешті те саме може статися і з демократичними лідерами, але вони хоча б ненадовго.
Демократії зазвичай не роблять різких ривків угору (є винятки, коли починають із низького рівня в умовах національної згуртованості). Водночас вони застраховані від наступних різких спадів і тому на довгих інтервалах показують кращі результати. Причина: в умовах демократії завжди можна поміняти непридатну владу, не проливаючи ріки крові.
Звісно, це занадто проста картинка. Є як мінімум два виміри свободи й несвободи - політична та економічна.
Може бути економічна свобода без політичної. Таких країн багато - можливо, це саме наш шлях? Економічне процвітання в умовах освіченого авторитаризму - можливо, це саме наш вибір?
Справді, чимало держав стали демократіями вже після того, як досягли економічного процвітання. А інші нині демонструють швидке зростання економіки без жодних натяків на демократію. Багато людей в Україні вірить саме в цей шлях.
І він може бути успішним за кількох умов. По-перше, низький стартовий рівень. Коли нема чого ділити, виникає клас олігархів, що спеціалізуються на створенні нової індустрії. Це не про нас: Україна мала радянську промислову спадщину, тож наші олігархи знайшли себе у перерозподілі, а не створенні й за 30 років незалежності створили з нуля хіба що телеканали, необхідні для збереження власних привілеїв. Важко уявити, що раптом вони затято візьмуться будувати нові заводи.
По-друге, потрібно мати слухняне й неосвічене населення, що важко працюватиме, нічого не вимагаючи, за порівняно невеликі гроші. Натомість освічене населення емігрує до країн із привабливішими ринками праці, а якщо закрити виїзд - вибухне від неможливості примиритися із втратою політичних свобод.
Третя умова - це некорумпована основа авторитаризму: професійна бюрократія, армія чи спецслужби. Так само не наш випадок.
Нинішній стан України протилежний: політична свобода без економічної. Такі країни рано чи пізно отримають і економічну свободу, адже вільні громадяни мінятимуть владу, доки не забезпечать собі добробут - із поправкою на згадані дорослість і відповідальність, необхідні для демократії. Україна посідає нині 127‑ме місце за світовим рейтингом економічної свободи - майже одинока демократія в оточенні здебільшого авторитарних країн. Отже, тільки-но громадяни трохи подорослішають, ми почнемо обирати владу, що здійснить необхідні зміни, які дозволять нам значно поліпшити добробут. Адже демократії зазвичай не залишаються на тривалий час бідними й економічно невільними (хоча й тут є винятки - країни, чия економіка була сильно зруйнована популістами і ще не відновилася).
Таким чином, мрії певної частини громадян про авторитарне правління, що забезпечить економічне зростання та воєнні перемоги, - це різновид уже згаданої дитячої казочки про доброго чарівника, який усе зробить за нас. Скільки таких казочок не вигадуй, зрештою все одно доведеться брати відповідальність на себе.
Де з чим тут я не згодний. По-перше це не добра казочка. позаяк є позитивні приклади (Піночет перше, що спадає на думку) А коли є позитивні приклади - значить перед нами не казочка.
Інше питання - аби виникли позитивні прикладі у країні має бути патріотична та дієва бодай частина еліти. І цеп те саме середовище , що може породити із себе позитивного диктатора і створити для нього джерело кадрів та політичної підтримки.
Еге ж...
Але коли б мали таку еліту - ось тут головний пункт мого розходження із Пекарем - тоді ми б і демократично пішли достатньо швидко. Пекар вважає що це ми маємо подорослішати і обрати достойних. Але питання велике - а де ті достойні? Майдани мали б таких висунути - і кого вони висунули?
Тобто як на мене головна проблема не у незрілості маси, а у відсутності еліти потрібної якості. Але за відсутності такої еліти диктатор поведе лише до прірви - і саме це головне заперечення проти диктатури у нашому випадку. Без такої еліти ані демократія, ані диктатура не можуть бути ефективними. І зміна політичного устрою не вирішить проблему а лише зменшить шанси на успіх - так над елітами висить постійно загроза зміни - і ось Зеленський і є реалізація такої загрози - а за диктатури навіть і такого інструменту суспільство буде позбавлене.
І саме демократична загроза відсторонення і реальна періодична зміна керуючих є головною надією на те, що потрібні країні люди будуть поступово з'являтися і отримають шанси на реалізацію
Чимало українців втомилися від демократії. Це стосується не тільки тих, хто продовжує тужити за Радянським Союзом з його однозначною визначеністю колективної мрії та індивідуальної долі. Це стосується й тих, для кого складність сучасного світу й особистого вибору перевищує потреби й навички мислення.
Є й інші категорії втомлених від демократії. Наприклад, ті, хто вважає, що демократія не дозволяє нам перемогти у війні. Ті, хто припускає, що Захід нас зрадив і тепер варто розвернутися на схід, використовуючи його підходи та інструменти. Ті, хто відкидає демократію тому, що «можуть обрати не того, кого треба». Ті, хто вірить: в умовах авторитаризму саме вони будуть наглядачами, а не каторжанами.
Дійсно, демократія працює погано, і ми це бачимо голим оком. Демократія передбачає дорослих, освічених і відповідальних громадян, які не очікують від політиків швидких простих рішень складних застарілих проблем. Натомість діти завжди оберуть доброго чарівника, а раби - доброго царя.
Демократія працює погано. Але інші політичні системи - набагато гірше. На кожний гарний історичний приклад (а це коли піддали тортурам і вбили порівняно небагато людей) знайдеться чимало поганих прикладів. Імовірність, що випаде щасливий шанс, настільки невелика, що в цьому казино краще не грати, враховуючи, наскільки високі ставки.
У житті авторитарних режимів бувають періоди великих піднесень. Та піднесення змінюються спадами, коли лідер втрачає мотивацію, змінює орієнтири, старішає або вмирає. Врешті те саме може статися і з демократичними лідерами, але вони хоча б ненадовго.
Демократії зазвичай не роблять різких ривків угору (є винятки, коли починають із низького рівня в умовах національної згуртованості). Водночас вони застраховані від наступних різких спадів і тому на довгих інтервалах показують кращі результати. Причина: в умовах демократії завжди можна поміняти непридатну владу, не проливаючи ріки крові.
Звісно, це занадто проста картинка. Є як мінімум два виміри свободи й несвободи - політична та економічна.
Може бути економічна свобода без політичної. Таких країн багато - можливо, це саме наш шлях? Економічне процвітання в умовах освіченого авторитаризму - можливо, це саме наш вибір?
Справді, чимало держав стали демократіями вже після того, як досягли економічного процвітання. А інші нині демонструють швидке зростання економіки без жодних натяків на демократію. Багато людей в Україні вірить саме в цей шлях.
І він може бути успішним за кількох умов. По-перше, низький стартовий рівень. Коли нема чого ділити, виникає клас олігархів, що спеціалізуються на створенні нової індустрії. Це не про нас: Україна мала радянську промислову спадщину, тож наші олігархи знайшли себе у перерозподілі, а не створенні й за 30 років незалежності створили з нуля хіба що телеканали, необхідні для збереження власних привілеїв. Важко уявити, що раптом вони затято візьмуться будувати нові заводи.
По-друге, потрібно мати слухняне й неосвічене населення, що важко працюватиме, нічого не вимагаючи, за порівняно невеликі гроші. Натомість освічене населення емігрує до країн із привабливішими ринками праці, а якщо закрити виїзд - вибухне від неможливості примиритися із втратою політичних свобод.
Третя умова - це некорумпована основа авторитаризму: професійна бюрократія, армія чи спецслужби. Так само не наш випадок.
Нинішній стан України протилежний: політична свобода без економічної. Такі країни рано чи пізно отримають і економічну свободу, адже вільні громадяни мінятимуть владу, доки не забезпечать собі добробут - із поправкою на згадані дорослість і відповідальність, необхідні для демократії. Україна посідає нині 127‑ме місце за світовим рейтингом економічної свободи - майже одинока демократія в оточенні здебільшого авторитарних країн. Отже, тільки-но громадяни трохи подорослішають, ми почнемо обирати владу, що здійснить необхідні зміни, які дозволять нам значно поліпшити добробут. Адже демократії зазвичай не залишаються на тривалий час бідними й економічно невільними (хоча й тут є винятки - країни, чия економіка була сильно зруйнована популістами і ще не відновилася).
Таким чином, мрії певної частини громадян про авторитарне правління, що забезпечить економічне зростання та воєнні перемоги, - це різновид уже згаданої дитячої казочки про доброго чарівника, який усе зробить за нас. Скільки таких казочок не вигадуй, зрештою все одно доведеться брати відповідальність на себе.
Де з чим тут я не згодний. По-перше це не добра казочка. позаяк є позитивні приклади (Піночет перше, що спадає на думку) А коли є позитивні приклади - значить перед нами не казочка.
Інше питання - аби виникли позитивні прикладі у країні має бути патріотична та дієва бодай частина еліти. І цеп те саме середовище , що може породити із себе позитивного диктатора і створити для нього джерело кадрів та політичної підтримки.
Еге ж...
Але коли б мали таку еліту - ось тут головний пункт мого розходження із Пекарем - тоді ми б і демократично пішли достатньо швидко. Пекар вважає що це ми маємо подорослішати і обрати достойних. Але питання велике - а де ті достойні? Майдани мали б таких висунути - і кого вони висунули?
Тобто як на мене головна проблема не у незрілості маси, а у відсутності еліти потрібної якості. Але за відсутності такої еліти диктатор поведе лише до прірви - і саме це головне заперечення проти диктатури у нашому випадку. Без такої еліти ані демократія, ані диктатура не можуть бути ефективними. І зміна політичного устрою не вирішить проблему а лише зменшить шанси на успіх - так над елітами висить постійно загроза зміни - і ось Зеленський і є реалізація такої загрози - а за диктатури навіть і такого інструменту суспільство буде позбавлене.
І саме демократична загроза відсторонення і реальна періодична зміна керуючих є головною надією на те, що потрібні країні люди будуть поступово з'являтися і отримають шанси на реалізацію