Сергій Жадан про війну з Росією, і як на мене він суттєво неправий
Сергій Жадан
Думаю, суспільні настрої відчувати насправді не так складно. Ми - народ емоційно щирий і відкритий, достатньо просто вміти слухати, аби почути, чим живуть співвітчизники. Хоча, іноді цікаво співставляти власні відчуття з офіційними даними. Скажімо, згідно з результатами останнього опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг», головним суспільним запитом суспільства до президента країни є припинення бойових дій на Донбасі. Себто, закінчення війни. Себто, мир. Боротьба з корупцією чи підвищення соціальних стандартів сьогодні для українців не є такими важливими. Що цілком логічно. І цілком зрозуміло. Країна воює шість років. І навіть ті, хто війну ігнорує й не помічає, все одно живуть в країні, яка воює.
Не дивно, що саме це питання (яке мимоволі переходить у претензію) до президента є сьогодні головним. Миру хочуть усі - і ті, хто воює, і ті, хто не помічає цю війну, і ті, хто вважає Росію агресором, і ті, хто готовий зустрічати російські танки квітами. Зрозуміло, що війна є каменем, який не дає країні рухатися, який тягне її на дно. Зрозуміло, що саме війна визначає нині наше майбутнє. Єдине, що не зрозуміло - як її завершити. Звідси, гадаю, і цей запит до влади. Влада обіцяла завершити війну, влада має це зробити. Інакше в неї будуть проблеми.
Питання ще і в тому, що за подібні обіцянки обов’язково доведеться відповідати. Надто болючими й серйозними для суспільства вони є. Попередній президент за свою обіцянку завершити АТО в максимально короткий термін відповів завершенням своєї каденції. Чинний президент, хоче він того чи ні, теж змушений буде відповідати за обіцянку припинити стріляти. А ось чи зможе він це зробити - питання відкрите. Чесно кажучи, поки що президент Зеленський, на превеликий жаль, не справляє враження політика, який відповідає за власні обіцянки.
Можна не сумніватися, що в кабінетах влади чудово відчувають ось цей суспільний запит, який ніяк не оминеш і ніяк не забалакаєш. Оскільки не може бути в країні «ні миру, ні війни». Війна - вона або є, або її немає. В нас вона є. Як її не називай. І як до неї не стався. Є лінія фронту, є загиблі, є ворог. І те, що частина наших співвітчизників насправді перебуває на боці ворога - лише ускладнює ситуацію, яка й без того є надто складною, аби її можна було вирішити, просто відмовившись стріляти у відповідь.
Зрозуміло, що питання війни з Росією в найближчій перспективі лишатиметься визначальним моментом і ставлення суспільства до влади, і ставлення світу до України. Зрозуміло, що ми далі будемо впиратися в цю стіну, намагаючись знайти вихід. І там само зрозуміло, просто очевидно, що війна не завершиться сама по собі. Думаю, це розуміють усі. Просто суспільство має сьогодні всі підстави ставити владі незручні питання. А ось чи є у влади на ці питання відповіді - чесно кажучи, не певен.
На сьогодні Сергій Жадан мабуть один із найбільш знаних та визнаних майстрів українського слова. відтак я вирішив подати оригінал, а не переклад російською.
Проте з усією повагою до не лише літературних, але й громадянських заслуг Жадана, я із ним не можу погодитися. Ось перший і важливий пункт моєї незгоди (цитую):
головним суспільним запитом суспільства до президента країни є припинення бойових дій на Донбасі. Себто, закінчення війни. Себто, мир.
Я аж ніяк не можу із таким формулюванням погодитися. Бо мир і закінчення війни із Росією можуть настати лише після того, як буде розв'язане питання Криму, тільки тоді можна буде сказати, що війну закінчено, і настав мир. А припинення вогню - то зовсім інша річ. Припинення вогню між СРСР та Японією відбулося 75 років тому, але миру нема й сьогодні. І він не настане, допоки існує проблема Курил.
І це розбіжність принципова - такий майстер мови не може бути таким неуважним щодо змісту слова, тобто він свідомо припускається неточностей заради суспільного ефекту, а це вже пропаганда.
І є друга ще більш принципова розбіжність (знов цитую):
Зрозуміло, що війна є каменем, який не дає країні рухатися, який тягне її на дно.
Я вважаю це принциповою неправдою. Так. війна заважає, але вона не є каменем, вона є перешкодою, яку можна й необхідно подолати. Бо ця війна нам не на роки навіть - на десятиріччя. Ми - і я давно це стверджую - опинилися в ситуації Ізраїлю, відтак маємо вчитися у нього і наслідувати його приклади. А Ізраїль побудував міцну и розвинену країну, яку всі поважають, і при тому ведучи практично безперервну війну.
Його приклад наочно свідчить, що цілком можливо розбудувати щасливу квітучу країну,не виходячи із стану війни. І це другий - і дуже важливий пункт моїх розбіжностей із автором. І було б дуже добре. якби президент набрався мужності сказати - ми живемо і будемо жити в умовах війни, і це надовго. Так було б дуже важливо припинити вогонь на Донбасі і досягти не миру, а хоча б перемир'я. Але миру ми не досягнемо у найближчі роки. це треба визнати. То маємо будувати Україну в умовах війни із Росією. І перемир'я ми досягнемо тим скоріш, чим скоріш переконаємо Росію, що брудна війна, яку вона веде проти України, лише згуртовує нас і що поступок агресору годі чекати - ми не будемо відступати від своїх цілей і не будемо робити поступки, що зроблять нас більш від нього залежними.
Тільки переконавшись у міцності саме таких настроїв української влади, Росія піде на реальне припинення вогню, без такого переконання нам годі від неї чекати чогось, окрім вбивств, насилля, взяття заручників. Бандити розуміють тільки силу та рішучість.